Леся СайкоВід першого ефіру 1924 року до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни. Від боротьби з радянською цензурою до відновлення мовлення у деокупованих містах. Від внеску українців у винайдення радіо до появи української естради. Радіо звучить там, де твориться історія, і стає опорою, навіть у найтемніші часи.
Перед вами сто років історії Українського радіо — епохи, що визначила, як звучить українська ідентичність, і розповідь про людей, які всупереч обставинам творили простір свободи — журналістів, дикторів, інженерів, митців і слухачів. «Українське радіо. Історія буремного століття», що вийшла друком у видавництві «Лабораторія». Це книжка про силу слова, що перемагає імперії, про голос, що залишається незмінним символом нашої єдності. І радіохвилю, що попри заборони й кордони завжди знаходить шлях до серця свого слухача. Книжка виходить за підтримки громадської організації «Детектор медіа».
Під час ворожої окупації, яка тривала з березня до листопада 2022 року, херсонці не здалися. Містяни чинили спротив і виходили на протести з гаслом «Херсон — це Україна!». Тоді для всіх них чи не єдиним джерелом новин, правди та надії залишався сигнал Українського радіо.
Це добре розуміли й окупанти, саме тому приміщення херсонської філії Суспільного мовлення захопили одним із перших. Коли росіяни почули від місцевих журналістів рішуче «ні», їм довелося завозити пропагандистів із Криму, а новими керівниками призначати технічних працівників.
Радійниця Маргарита Лазник залишалася в окупованому місті й щовечора виходила в ефір зі словами «Говорить Українське радіо з українського Херсону». За тих смертельно небезпечних часів колеги-журналісти називали її «голосом із потойбіччя».
«Найскладніше було комунікувати з людьми з інших районів міста, які розповідали про те, що вони бачили, що вони відчували. Було важко проходити блокпости, бо росіяни мали списки й ніхто не знав, чи ти є в тих списках і чи випустять тебе далі. Важко було, коли почав зникати зв’язок, коли в нас першого травня зник інтернет. Бо як виходити в ефір і розповідати про те, що тут відбувається? Але я дуже хотіла, щоб уся країна, щоб увесь світ знали, що Херсон не здається, Херсон бореться, Херсон вистояв. Пізніше більшість людей у Херсоні саме з Українського радіо дізналася, що Херсон звільнили», — Маргарита Лазник в інтерв’ю «Детектору медіа»
Її слова підтверджує слухачка Ірина Ковач. Завідувачка медіацентру Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки пережила окупацію правобережжя Херсонщини неподалік обласного центру.
«На Херсонщині, де я пережила окупацію, масово показували російські канали. Жителі не вірили їм. Але якщо тобі кілька місяців ллється у вуха пропаганда, можна й засумніватися. Тільки на одній частоті можна було піймати Українське радіо, де були також місцеві новини. Дуже сильно радував проєкт “Детектора медіа” про російські фейки, який ішов щодня, крім вихідних, о 19:45. Це була така відрада, така радість! Хочу подякувати за цю передачу, яку тоді слухало все населення Херсонщини. Особливо коли не стало світла, то радіо на батарейках було єдиним зв’язком із реальністю», — Ірина Ковач, радіослухачка.
Голосом згаданого Іриною проєкту про російські фейки, розпочатого в перші дні широкомасштабної війни, був співавтор цієї книги Вадим Міський. Свої передачі він теж записував у підвалі на заході України й навіть уявити не міг, яку вагу мало кожне слово. Схожі відгуки на передачу надходили з окупованої Бучі, оточеного Чернігова та інших міст.
«Я впізнав вас за голосом», — скаже радіоведучій Олені Гусейновій чоловік на одній із творчих зустрічей. Під час окупації він переховувався у лісі на Херсонщині, слухаючи ночами Українське радіо.
Письменник Мирослав Лаюк записав інтерв’ю з радіослухачкою, яка пережила окупацію у Херсоні: «Брак інформації дуже пригнічував… Ми з нетерпінням чекали новин від Українського радіо, бо воно було наче ковток свіжого повітря. Дуже мені подобалися Олена Гусейнова, Ірина Славінська, Роман Коляда, Галина Бабій… По міліметрику шукаєш цю хвилю, і вже слухаєш наших дикторів як рідних і близьких».
«Тепер, коли Херсон звільнили, дуже важливо говорити про лівобережну Херсонщину, яка, на жаль, поки що залишається в окупації. Я багато спілкуюся з людьми звідти. Вони ризикують, але слухають нас, вірять нам і сподіваються на нас», — переконана Маргарита Лазник.