Тетяна МаріноваЗ 24 лютого 2022 року у музичній свідомості українців стався тектонічний злам – відмова від російських пісень набула національного масштабу. Здавалось, українські автори та виконавці повинні мати надприбутки від роялті та закордонних турів. А музична галузь за три роки вторгнення мала набрати обертів та перетворитись на локомотив економіки. Але цього не сталось. Що відбувається на музичному ринку? Чому саме жінки опинились в епіцентрі боротьби за кошти авторів та виконавців? Про це Womo.ua запитав юристку у сфері авторського права, директорку та співвласницю компанії Best Music Мар’яну Вороніну. Не забули погомоніти з мамою трьох дітей і про своє – «дівоче»…
24 лютого 2022 року я була на дев’ятому місяці вагітності
Коли війна в Україні увірвалась у ваше життя?
На жаль, глобально війна почалася для мене 24 лютого 2022 року. І, якщо зануритися в історію, то я не усвідомлювала глибину та масштаб небезпеки військових дій на Донбасі 2014-2015 років через брак життєвого досвіду.
І, вже коли почалось повномасштабне вторгнення 2022 року, я згадала, що у нашій команді у 14-му році працювала піарниця з Костянтинівки, а також хлопець з Донецька. Вони розповідали про ситуацію, але для нас у Києві ці оповіді про обстріли міст були, як з іншої реальності. Нас тоді більше вразила руйнація родин. Наприклад, у вже згаданої колеги-піарниці батько підтримав окупантів та залишився з ними, а вона з мамою зайняли проукраїнську позицію та виїхали до Києва. Багато хто зробив правильні висновки ще у 14-му, але я, на жаль, серед тих, хто усвідомив небезпеку лише у 22-му.
До того ж 24 лютого 2022 року я була на дев’ятому місяці вагітності, вже маючи двох маленьких дітей – двох та чотирьох рочків. За кілька днів до повномасштабного вторгнення я я ще й захворіла на COVID-19 та навіть вперше у своєму житті на швидкій опинилась у лікарні. Мені надали допомогу та відпустили додому за добу. І 24 лютого я прокинулась від тремтіння скла у шибках. А мій чоловік взагалі вже прокинувся у новій реальності – від вибухів за вікном. Бо ми живемо у Крюківщині – куди вже проривались окупанти.
З осені тема війни мусувалась у медіа. Чи мали ви план В?
За тиждень до війни ми з колегами обговорювали можливі варіанти розвитку подій і планували евакуацію. Ми почали працювати віддалено, тому ноутбуки були вдома. І навіть тоді у мене було чітке розуміння, що до Києва окупантів не впустять, але я не врахувала, що по Києву можуть бити ракетами. Всі співробітники створили запас продуктів, пального для виїзду – про всяк випадок. До того ж я, харків’янка з Салтівки, тому просила батьків за два тижні до цього скласти валізи, запастися пальним та продуктами. За тиждень до війни ми орендували квартиру в Чернівцях про всяк випадок. Батько однієї з колег був військовослужбовцем, і він рекомендував дослідити маршрут, аби виїжджати з Києва сільськими дорогами, щоб не заважати проходу наших військ та не зіштовхнутися з військами супротивника. Навіть коли ми обговорювали цей алгоритм дій на нараді, це виглядало більше обговоренням фантастичної стрічки. Але я не врахувала, що ситуація може змінитися так швидко. Київ оточували з усіх боків – і 25 лютого о четвертій ранку ми виїхали на Буковину. Добу ми були у дорозі, і навіть по приїзду я не могла повністю розслабитися протягом кількох днів, поки мої батьки з Харкова не приєднались до нас у Чернівцях.
Два дні батьки просиділи в бункері школи. Побачивши, що там просто нічим дихати, а їжа закінчується, тато зрозумів: треба виїжджати. На третій день вони сіли в машину і поїхали до Чернівців. Майже добу діставались до нас. Ми всі жили в одній квартирі: я з чоловіком і двома маленькими дітьми, моя колега з чоловіком і двома дітьми, а батьки на кухні. Ми купили матраци і так жили близько місяця.
Ми безперервно продовжували виплачувати виконавцям та авторам гроші, щоб підтримати їх
Які бізнесові рішення вам довелось приймати як співвласниці BEST MUSIC у першу добу вторгнення?
З перших годин в чатах стало зрозуміло, що команда буде виїжджати з Києва, адже багато колег жило в області, де ситуація була ще складнішою, ніж у столиці. Через це одним з перших моїх рішень було виплатити о 9 ранку 24 лютого всім співробітникам зарплати одразу за два місяці, щоб команда могла забезпечити себе.
Крім того, на той період ми розподіляли і виплачували авторські винагороди за четвертий квартал 2021 року. І навіть після початку війни, коли ми приїхали в Чернівці, то продовжували виплачувати виконавцям та авторам гроші, щоб підтримати їх. Окремо підкреслю, що ми у той період вирішили підтримати фінансово авторів похилого року, щоб вони просто мали кошти на життя. Але ці рішення були неважкими. Небізнесові рішення були значно важчими.
У чому полягала складність?
У нашій команді була колега, яка народила раніше мене – в оточеному Києві. І ця ситуація була дуже небезпечною. Напередодні її переймів рашисти розбомбили той пологовий будинок, в якому вона планувала народжувати. Це була критична ситуація. Ми обговорювали, як народжувати під обстрілами та навіть онлайн. Я дуже переживала за неї, адже це були її перші пологи. І я сказала, щоб вона між обстрілами їхала до найближчого пологового без дзвінків та говорила вже на порозі: «Я буду у вас народжувати, і поки не народжу, жодного кроку звідси не зроблю!». І наша Катя поїхала без попередньої домовленості – і стала мамою.
А де перебували в цей час ваші артисти? Вони потребували допомоги компанії?
Багато артистів турбувалися про свої команди. Хтось допомагав виїхати з Ірпеня, Бучі. Це був важливий момент у шоубізнесі, коли люди робили свідомий вибір. Я вдячна своїм артистам, бо вони виправдали всі мої очікування щодо їх патріотизму. Паралельно з перших годин вже пішли збори коштів, записи звернень. І це був дуже важливий момент, коли люди, які коливалися у своїх поглядах, робили свій свідомий вибір в той час.
Мені телефонували артисти та самі пропонували свою допомогу, знаючи про вагітність. Це було дуже приємно. Щодо концертів, ми, як правило, забезпечували лише юридичну сторону. Тобто нам не довелось дбати про техніку, наприклад, яка була по всій країні.
Лікарка, з якою я домовлялася про пологи, відмовилася їхати на роботу під час моїх переймів, бо був вихідний
Буковина теж потерпала від тривог. Чи стояв перед вами вибір – виїжджати за кордон чи залишатись в Україні?
Чоловік з батьками радили мені поїхати за кордон народжувати, але я не була готова покидати Україну. Коли ми виїхали до Чернівців, то я планувала народжувати дитину в цьому місті. Але з першого дня ми спускалися в підвал старої «хрущівки» по кілька разів. Цей постійний стан напруги не відпускав особливо вночі, коли я піднімала дітей в укриття.
Мені здавалося, що релокація на Буковину – це спосіб хоч якось себе заспокоїти, зробивши все можливе для безпеки сім’ї. Але у Чернівцях, на жаль, з гостинністю до переселенців, про яку писали мережі, я розминулась.
Лікарка, з якою я домовлялася про пологи, відмовилася їхати на роботу під час моїх переймів, бо був вихідний. Добре, що це були мої треті пологи, і я швидко зорієнтувалась – сіла у швидку та поїхала до іншого лікаря. Мені також пощастило з тим, що під час пологів не було тривоги. Я народжувала в палаті, а не у підвалі, як багато інших жінок. І 27 березня народилася моя донечка Олівія.
Народження дитини під час війни – це складний досвід. Я не уявляю, як пережили цей період жінки, які народжували в Харкові, Запоріжжі, Києві. Особливо важко було тим, хто мав кесарів розтин або інші ускладнення. Мені, наприклад, було емоційно складно спускатися з дитиною в підвал під час кожної тривоги.
Після пологів ми продовжували жити в тривозі. Після звільнення Київщини на початку квітня я наполягала на тому, щоб повертатися додому. Але почали надходити новини про катування людей у Бучі та Ірпеня. Здавалося, що з цього кошмару немає виходу. І мої батьки з чоловіком таки примусили мене поїхати на місяць у Францію, щоб заспокоїти дітей. Адже моя молодша дитина перестала спати сама і досі боїться залишатися одна в кімнаті. Ми планували повернутися з Франції через місяць. Але обстріли перенесли ці плани спочатку до 1 вересня. Весь цей час я фізично не відчувала себе затишно.
Я перебувала постійно у приміщенні, не відходячи від ноутбука та не випускаючи телефона з рук. Мене дивували пости у соцмережах із купою світлин з усміхненими обличчями втікачів від війни, які поводились, як туристи. Багато хто вважав, що війна для них – чарівний шанс жити краще, подарований долею.
Чи довелось робити паузу у роботі компанії?
Хоча я фізично перебувала у Франції, але робота компанії не зупинялася. Якщо раніше ми мали багато планів і релізів, то після початку війни все стало ситуативним. Мені телефонувала мережа крамниць, яка хотіла запустити плейлист українських патріотичних пісень та просила ліцензійну угоду, бо треба підтримати населення. Добре, давайте зробимо це безкоштовно. Телефонує артист, в якого народилася пісня. Ніхто не мав ніяких планів, як ми будемо розкручувати ту пісню, але просто було бажання допомогти опублікувати її. До того ж, слово та хіт відомого артиста є його зброєю. Або хтось з авторів написав пісню для артиста, треба підготувати та укласти угоду між ними. Це було майже 100% патріотичних пісень протягом 2022 року. Пізніше вже автори почали шукати інші теми. Паралельно наш піар-відділ у повному складі додатково пішов у волонтерську діяльність. Вони почали писати пости для всього світу: комунікувати з іноземними журналістами навіть не в робочому порядку, а про ситуацію в Україні. Ми безкоштовно надавали свої послуги, розуміючи важливість підтримки морального духу українців у цей складний період. Але юридичної роботи було купа!
За кордоном не дуже готові підтримувати іноземних виконавців, бо дбають про розвиток власного ринку
Чи відбулось у вас знайомство з закордонним ринком? Чи виник інтерес до нашого музичного продукту з боку іноземних радіостанцій?
Французькою я не володіла, а французи не говорять англійською, тому діалогу не вийшло. Тоді ми спробували попрацювати на польському ринку. У нас був трек Тарабарової з англомовним текстом, присвячений захисту українського неба, який ми хотіли популяризувати в Польщі. Але цей досвід дав мені розуміння, що кожна країна, зокрема Польща і Франція, в першу чергу, розвиває свій шоубізнес. Вони не дуже готові підтримувати іноземних виконавців, оскільки розуміють, що це може зашкодити їхнім артистам. Наприклад, якщо їх контент отримує популярність, то роялті дістаються польським авторам і виконавцям, що сприяє розвитку їхнього ринку. Ті сплачують податки, вкладають кошти у власну кар’єру далі, є роботодавцями для своїх культурних діячів – і так коло замикається… Таким чином, для нас двері на польський ринок виявилися закритими, попри кілька спроб співпраці з радіостанціями. Це спонукало мене зробити висновок, що українським артистам варто більше фокусуватися на розвитку внутрішнього ринку, а не розраховувати на швидкий успіх за кордоном. Адже наш ринок, хоч і менший, але наша аудиторія живе в Україні. А музика – невід’ємна частина нашої культури. Тому, якщо говорити про розвиток за кордоном, то це скоріше про адаптацію наших знань та вмінь до іноземного ринку, а не про пряме просування українського продукту в тому вигляді, в якому він є. Адже на іноземних музичних ринках достатньо своїх виконавців, і пробитися туди непросто. Звісно, є випадки, коли українські артисти ставали популярними за кордоном, але це скоріше виняток із правил.
Чи звертались до вас закордонні партнери, аби авторські права їх виконавців були захищені на території України?
До нас не зверталися з пропозиціями про співпрацю. Закордонні виконавці розуміють, що український ринок зараз не найкращий для просування їхньої музики. Деякі наші артисти хотіли записати колаборації з іноземними виконавцями на підтримку України, але через складну ситуацію ці плани не вдалося реалізувати.
Чи були у вашої компанії втрати через проєкти у Росії та Білорусі?
Наша компанія співпрацювала переважно з українськими артистами та авторами. У нас був важливий контракт із компанією Warner Chappell, який був укладений через російський офіс. Справа в тому, що глобальна система Warner на всі країни колишнього СРСР мала лише один офіс – у москві. І всі країни, включаючи Латвію, Естонію, Україну, Казахстан і Білорусь, вели справи із світовим брендом Warner Chappell саме через російський офіс. На той час у Warner було підписано багато українських артистів.
До речі, у перший день війни мені зателефонувала колега з Москви, яка працювала в Warner. Вона була дуже стурбована і пропонувала свою допомогу – йшлось навіть про житло. Її підтримка була неочікуваною. Звичайно, згодом наша співпраця припинилася, але цей епізод я добре пам’ятаю.
Ще у мене був цікавий випадок, коли російський виконавець звернувся до мене з проханням ліцензувати пісню Ірини Білик для використання у Росії. Я відмовила, пояснивши, що між нашими країнами триває війна. Він же, посилаючись на авторські права, наполягав на дозволі. Це свідчить про те, наскільки деякі люди не розуміли серйозності ситуації.
Близько 90% платного контенту в чартах платформ стало українським
Скільки часу у вашого бізнесу тривала фінансова яма і чи вийшли ви вже на показники 2021 року?
Фінансова складова у нас має протяжність у часі. Ми не щодня перераховуємо і монетизуємо кожну хвилину свого життя. У 21-му році наш дохід від авторської винагороди становив 28 мільйонів гривень. З цих грошей ми маємо агентську винагороду (30-20% залежно від умов) і зарплату співробітників. У 22-му році ми отримали 31 мільйон гривень завдяки зростанню надходжень від публічного виконання музики та цифрових продажів, які забезпечують закордонні партнери, що розраховуються у валюті. Більшість платних користувачів таких платформ, як Spotify та Apple Music, перейшли з російського на український контент. Їх патріотична позиція і посприяла збільшенню цифрових продажів. Близько 90% контенту в чартах стало українським. Тобто можна говорити про поступове формування в Україні певного класу слухачів, готових купувати музику легально. Хоча їх кількість все ще поступається полякам.
Поодинокі релізи україномовного контенту на світових музичних платформах відбувались в нас у 2021 році. Але в чартах Топ 100 України було неможливо побачити навіть таких популярних виконавців, як Дорофєєва та Монатік, – з їх російськомовними піснями. У 2023 році ситуація кардинально змінилася.
Але не варто забувати про гойдалки з валютним курсом. 31 мільйон більше за 28 мільйонів, але у доларах суми відрахувань нижчі, якщо врахувати девальвацію гривні у два рази.
У 2023 році наш дохід становив 70 мільйонів гривень. Це стало можливим завдяки зростанню українського музичного каталогу та надходженню коштів за публічне виконання музики, бо поступово відновилось виробництво телевізійних проєктів, які використовують українську музику.
Чи зросли надходження від використання музики у рекламі чи у громадських місцях?
Надходження від синхронізації (використання музики у рекламі, а також фільмах та серіалах) помітно скоротилися, адже реклами у 2022 році фактично не було та і показ серіалів значно скоротився. Крім цього, відпала авторська винагорода, яка сплачувалася, наприклад, кафе, барами, ресторанами та іншими закладами громадського харчування. Більшість з них, особливо на сході країни, закрилися, що призвело до скорочення цього джерела доходу – приблизно в 3-4 рази. Також, скоротились доходи від піар-супроводу та юридичних послуг, які раніше були додатковими джерелами прибутку.
Українці на своїх гаджетах активно змінювали рингтони та пісні на українські. Чому ви не говорите про надходження від цього сегмента?
Мобільні оператори не є самостійними у цьому питанні. Вони співпрацюють з агрегаторами контенту, які займаються відправкою контенту користувачам. На жаль, активність цих агрегаторів суттєво знизилась. Вартість створення такого контенту перевищує дохід від нього, бо кількість користувачів, які встановлюють рингтони, значно зменшилась порівняно з попередніми роками. Раніше не було можливості самостійно створити рингтон, а зараз ця функція доступна у більшості смартфонів. Люди віддають перевагу встановленню улюбленої пісні або звуку замість готових рингтонів. Через це оператори та контент-провайдери не розширюють свою діяльність у цьому напрямку.
Раніше рингтони були одним із основних джерел доходу для артистів, а зараз це лише невелика додаткова сума. За квартал ми можемо зібрати максимум 60-70 тисяч гривень від усіх контент-провайдерів. Загалом під час війни рингтони більше слугують для промоції артистів, які можуть проводити різноманітні акції, наприклад, розігрувати квитки на концерти або пропонувати безкоштовні пробні періоди. Це працює, але не так ефективно, як раніше.
BEST MUSIC ви просували, як «музичне видавництво», а не традиційний лейбл. Переформатувати бізнес не думали через війну?
У широкому розумінні ми – музична компанія, що займається ліцензуванням авторських прав, захистом інтересів авторів та виконавців, а також суміжними правами. На відміну від іноземної практики, де видавництва займаються виключно авторськими правами, а лейбли – правами виконавців, ми поєднуємо ці функції. Крім ліцензування, субліцензування та захисту прав ми надаємо послуги з піару, юридичного супроводу для музикантів, а іноді й для інших творчих проєктів.
Спочатку, реєструючись у Facebook, ми обрали назву “музичне видавництво”, оскільки для компанії, що об’єднує такі різні функції, було складно підібрати влучну назву. Але сьогодні, коли наш спектр послуг розширився, ця назва вже не повністю відображає нашу діяльність. Ми частково виконуємо функції лейблу, хоча не опікуємось звукозаписом. На першому місці для нас залишається ліцензування, субліцензування та захист авторських прав. Інші послуги – це додаткові опції, які не надаються всім клієнтам, оскільки наш каталог налічує понад 700 музичних творів. Ми працюємо з готовим продуктом. Хоча ринок постійно змінюється, і багато лейблів створюють свої студії. Можливо, в майбутньому ми розширимо спектр наших послуг.
Я не дозволяю артистам сідати нам на голову
Які зміни у пріоритетах щодо роботи команди відбулись протягом трьох років вторгнення?
У нашій команді люди працюють багато років. І ніхто не пішов та не припинив своєї роботи. По-перше, у Франції я значно глибше усвідомила, наскільки наш народ неймовірно працьовитий. Українці готові працювати без вихідних, 24/7, а в Європі такого не може бути. Наприклад, французи відпочивають у середу. Посеред тижня в них на законодавчому рівні є вихідний день. У них набагато більше свят і вихідних, ніж у нас. Вони повинні забрати дітей з навчального закладу о 16:25. Тобто о 16:20 у родині повинна бути людина, яка щодня не працює вже у цей час, щоб забрати свою дитину з садочка та школи. А якщо дітей кілька, то треба встигнути у кілька закладів, які перебувають на відстані. Тобто хтось повинен працювати до 15.00 години. У нас неможливо уявити такий робочий день! Хоча я дуже намагаюсь все ж таки створити для нашої команди відносно нормальний режим роботи. Я не дозволяю артистам сідати нам на голову, аби ті за різним дріб’язком телефонували у суботу чи неділю та ще й цілодобово. Але наші фахівці при цьому розуміють, що їх можуть набрати вночі, або у суботу чи неділю призначити зустріч – і всі більш-менш адекватно до того ставляться та готові працювати.
По-друге, наші люди людяніші. Якщо тобі потрібна допомога, якщо треба з’ясувати певне питання, то українці допомагають та не монетизують витрачений час на допомогу сторонній людині з Фейсбуку. Те саме стосується і проєктів початківців. В Європі, якщо вже на початку співпраці в музиканті не бачать комерційного успіху з першої ж пісні, то далі і слухати не будуть. А вся наша робота побудована на вірі у талант. Ми маємо повірити в початківця, допомогти йому і потім як результат розвивати. Ми розуміємо, що зараз, можливо, цей проєкт не дуже заробляє, але в майбутньому це буде надприбуткова група. І з таким підходом ми отримуємо задоволення від того, що допомагаємо талантам, а, якщо результат успішно вдалось монетизувати, то задоволення виникає ще більше!
Війна багато бізнесів примусила масштабуватись, створюючи нові підрозділи, в яких у мирний час не було сенсу. Ви є серед таких?
Ми з цим зіштовхнулися нещодавно, коли робили соціальний ролик. У нас немає окремого відділу, який займається зйомками кліпів. До цього ми з артистами спілкувалися переважно щодо просування вже готового відеопродукту. Але, коли я поспілкувалася з режисером, то задумалась про створення відеопідрозділу.
Але ми масштабувались за кількістю працівників. Були підсилені юридичний, піар-департамент та відділ цифрових продажів. Більшість нашої команди вже повернулася до Києва. Це не через необхідність ходити в офіс, а скоріше через бажання спілкуватися особисто з артистами та авторами. Але онлайн-робота теж залишається важливою.
Ви бачите закордонні контракти. Які вони мають істотні відмінності від українських?
Наші контракти були копі-пейстом з європейських, тобто умови приблизно однакові. Але у частині жорсткості виконання цих умов наші угоди більш лояльні. «Мар’яно, привіт! У мене змінилися обставини, і я вирішив піти іншим шляхом. Будь ласка, пропоную розірвати договір». Розумію, що це не завжди вигідно. Але, якщо людина аргументовано викладає причини свого рішення, якщо ми нічим не можемо один одному допомогти, то я просто підпишу додаткову угоду про розірвання. В Європі такої лояльності не буде: уклав контракт – виконуй.
Під час війни авторські та суміжні права могли б стати бездонним джерелом доходів до бюджету, але…
Війна війною, а авторські права про себе нагадують. Є зрушення у роботі авторських організацій колективного управління, адже ви виступали у парламенті щодо цієї проблеми?
Я заздрю європейцям, які мають столітню систему організації колективного управління. Вони розробили чіткі правила та механізми, які забезпечують повагу до авторського права. Там суспільство і бізнес розуміють, що за використання чужої інтелектуальної власності потрібно платити. На жаль, в Україні ситуація зовсім інша. Ми, фактично, перебуваємо на рівні початку XX століття, коли в Європі тільки зароджувалися перші авторські товариства.
Попри те, що під час війни країна потребує додаткових податкових надходжень до бюджету і авторські та суміжні права є у цьому питанні бездонним джерелом, чинності набуває Закон України № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», який, наприклад, звільняє контент-провайдерів від необхідності платити, наприклад, авторську винагороду. Таким чином, змінюється підхід до монетизації носіїв інформації, зокрема з телевізорів з функцією запису. Тобто, можна записувати контент і відтворювати його необмежену кількість разів, не сплачуючи за це автору винагороду. Таким чином, утворився цілий прошарок користувачів, які можуть безкарно використовувати чужий контент.
Я переконана, що цей закон був пролобійований у той час, коли всі були зайняті більш нагальними проблемами. Під прикриттям гасел про підтримку авторів було прийнято рішення, яке фактично обмежує їхні права та дозволяє широкому колу користувачів ухилятися від сплати авторської винагороди.
Попередні п’ять років тривала розробка закону про організації колективного управління та їх акредитацію. Вони представляють інтереси багатьох авторів і виконавців, укладають договори з закладами, наприклад, того ж громадського харчування і збирають авторські винагороди. Було проведено багато переговорів і зустрічей, у тому числі з європейськими та американськими партнерами. Однак, чинним законом заборонено проводити акредитацію цих організацій, яка дозволяє їм діяти легально і збирати авторські винагороди на підставі чітких тарифів. Також законом забороняється до кінця воєнного стану плюс рік після його завершення подовжувати дію попередніх акредитацій. Воєнний стан вже триває 2 роки та 10 місяців – і кінця цьому ще не видно. І зараз в Україні відсутні акредитовані організації колективного управління. У результаті, автори втрачають можливість заробляти, бо користувачі платять тільки під примусом.
Необхідно відновити процес акредитації організацій колективного управління у воєнний час, бо тільки так можна забезпечити справедливу винагороду авторам і стимулювати розвиток творчості.
Обійти всі заклади харчування нашими силами нереально
BEST MUSIC не є організацією колективного управління.
Ми – музична компанія, яка передає права на публічне виконання своїх творів, як раз, організаціям колективного управління. У нас великий каталог, який постійно оновлюється. Там артисти, автори, співавтори, творці. Обійти всі заклади харчування нашими силами, поки паралізована діяльність цих організацій, нереально. Це призводить до хаосу на ринку авторських прав. Кожен заклад встановлює свої правила щодо оплати авторських винагород. Деякі готові платити, інші – ні. Це ускладнює роботу авторів і виконавців, які не завжди можуть відстояти свої права.
Коли я звертаюся до контрагентів з вимогою сплатити авторську винагороду, вони часто кажуть, що платять гонорари виконавцям і вважають, що цього достатньо. Нехай виконавець далі сам вирішує свої проблеми з авторами. Однак, це не відповідає закону. Багато хто удає, що не розуміє, що авторське право – це окреме питання.
Крім зупинки процедури акредитації та можливості для деяких користувачів ухилятися від сплати винагороди, у законі також згадується про “справедливу винагороду” авторам і артистам. Проте, поняття “справедлива винагорода” не конкретизується. Через це виникає багато суперечок щодо того, яка сума є справедливою, і як її обчислювати. Відсутність єдиних правил і стандартів призводить до хаосу і свавілля.
Прийняти закон – це, на жаль, не результат роботи, а лише напрямок, який береться за основу. Але якщо відсутні інституції, які реалізують, відсутні процедурні моменти, відсутнє саме поняття «справедлива винагорода», тоді реалізувати це майже нереально. Як наслідок, справедлива винагорода є поки що на папері, а не в кишенях авторів. Це негативно впливає на розвиток музичної індустрії та демотивує правовласників, авторів і виконавців, які потерпають від маніпуляцій.
Я не вірю, що топ-менеджери чи власники компаній з рейтингів «Forbes» не розуміють, що за використання музики, яка є в їх продукті, потрібно платити авторські винагороди
Які маніпуляції мають місце?
Ситуація така: якщо я, як активний правовласник, звертаюся до медіа чи організаторів заходів з вимогою виплатити авторську винагороду, то часто стикаюся з відмовою.
Маніпуляція номер один: «це ж промо для артиста», «у нас немає бюджету», «це взагалі ви нам маєте платити за те, що ми запросили вашого артиста на програму». Шановні, виконавець та автор – це різні особи у дуже багатьох випадках.
Маніпуляція номер два: артисту телефонують і кажуть: “Слухай, в нас такий гарний контент, але нехай від мене відстануть всякі ваші представники, бо ми нікому понад 100 грн не заплатимо”.
Третя маніпуляція: “Ой, ваші артисти самі до нас взагалі напросилися. Ми пішли вам назустріч. Якої винагороди ви ще хочете?».
А у кафе, барах, ресторанах часто вважають, що музика – це щось само собою зрозуміле, за що не потрібно платити. Люди або не розуміють важливості авторського права, або вважають, що судитися з маленькими закладами, які створили ФОПи, що будь-якої миті підуть на дно, – це марна трата часу і грошей. Тому їм нічого не буде за безкоштовне використання чужої музики.
Шокуючим був випадок, коли національна мережа супермаркетів запропонував сплатити по 100 гривень з крамниці за пісню на рік. Інші не платять взагалі. Це свідчить про те, що в Україні навіть великі компанії з рейтингів «Forbes» не сплачують авторські винагороди за музику, яка є в їх продукті. І я не вірю у те, що топ-менеджери чи власники таких структур з їх юридичними департаментами не розуміють, що за використання музики потрібно платити авторські винагороди.
Якими є загальні втрати?
В Україні у 2023 році, за даними ГО «УААСП», яку очолює Валерій Харчишин, було зібрано винагороди за публічне виконання у розмірі 25 мільйонів гривень. Ще одна організація колективного управління зібрала ще 22 мільйони гривень. Тобто сукупно йдеться про 47 мільйонів гривень. А це один мільйон доларів. Здавалося б, непогана сума, але, якщо порівняти її з іншими країнами, то стане очевидним, наскільки не ефективно працює наша система збору авторських винагород.
Наприклад, за звітом СІЗАК ( Міжнародна конфедерація товариств авторів та композиторів) у 2023 році лише за авторські права Естонія з населенням нижче за півтора мільйона зібрала 9 мільйонів ЄВРО, Уругвай з населенням у 3,5 мільйони сплатив 12 мільйонів ДОЛАРІВ. Навіть невеликі країни збирають значно більше коштів, ніж вся Україна. Сусідня Польща – понад 101 мільйон ЄВРО, Німеччина – 981 мільйон євро, Франція – 1,3 мільярд євро, Велика Британія – 1,1 мільярда євро. Зазначу, що кошти за суміжні права складають приблизно таку ж суму.
А тепер про втрати нашого бюджету. Оподаткування роялті зараз складає 18% і 1,5% військового збору, тобто майже п’яту частину від суми. А тепер перерахуйте, які б кошти мав би бюджет, якби ми збирали такі авторські та суміжні, як у європейських країнах.
У чому полягає суть вашого соціального проєкту «Цінуй музику»?
Ми, як компанія, маємо активно просувати ідею, що музика – це продукт, який має свою вартість. Саме тому ми створили соціальний проєкт “Цінуй музику”, метою якого є підвищення обізнаності суспільства та бізнесу про важливість дотримання авторського права.
Ми прагнемо донести до людей, що музика – це має цінність, як будь-який інший товар. Так само як ми платимо за хліб, одяг чи послуги, так само ми повинні платити за музику. Це стосується як звичайних користувачів, які слухають музику в онлайн-сервісах, так і бізнесу, який використовує музику у своїх закладах.
Ми також хочемо, щоб українські музиканти могли гідно заробляти на своїй творчості. Адже саме завдяки їм ми маємо прекрасну українську музику. Коли музиканти бачать, що їхня праця гідно цінується, вони мають більше коштів створювати нові твори. Бо коли мені каже музикант: “У мене є проблема зараз записатися, бо аранжувальник вирішив стати IT-шником. Він дуже любить музику, але вона його не годує “, – руки опускаються. Не можна очікувати, що музиканти вміють жити за рахунок свого таланту, не маючи стабільного доходу. Бо музика є не лише пристрастю, а й професією. Якщо інтелектуальний труд не буде гідно оплачуватись, то ми втратимо українську культуру.
Telegram є піратською платформою світового рівня
В Україні проблема піратства загострилась після бану російського сегмента в Інтернеті?
Багато людей завантажують музику з нелегальних сайтів або слухають її в соціальних мережах безкоштовно. Бо у назвах російських сайтів просто немає «ру». Telegram є піратською платформою світового рівня. Це завдає значної шкоди музичній індустрії. Ми намагаємося боротися з цією проблемою, подаючи заяви про блокування піратських сайтів.
Ваші артисти вас не вмовляють ослабити хватку?
Артисти розуміють, що в нас не так багато засобів для популяризації пісень. І вони кажуть: “Ой, ну це ж додаткове промо, бо у Telegram-каналах група на 100 тисяч людей. Я зараз поставлю туди свою пісню, так її одразу багато людей послухає”. Не послухають! Інформативно-виховний процес з артистами у мене триває щодня. Або коли йдеться про організаторів концертів. Артист мені каже: «Ну, він вже нам заплатить гонорар, нехай вже ту авторську винагороду не платить». Кажу: «Ні-ні, я за вас тут воюю, а ви кажете, що не треба платити. А потім ви читаєте у журналі Forbes рейтинг пісень, які принесли найбільші кошти своїм авторам та питаєте у мене, а коли ви такі кошти матимете?».
Я так і кажу: «Якщо ти ходиш на дві роботи, ти ж не кажеш: “Не платіть мені другу зарплату”? Ось ти автор і артист, ти маєш дві роботи, і маєш отримати винагороду і як автор, і як артист. І це зараз ти молодий і сильний, а пройде декілька років, і ти вже не будеш забігати на сцену, а будеш жити на пасивний дохід автора, який був».
Я нещодавно бачилась з Тамарою Шамо, донькою автора пісні «Як тебе не любити, Києве мій?». Вона як спадкоємиця авторських прав зараз активно представляє свого батька та дуже зберігає його спадщину. Тамара Ігорівна живе в Німеччині, але щороку приїжджає в Україну, зустрічається з колегами батька, організовує різні заходи. Вона суперактивна людина, і в неї є, чому повчитися. Але я розумію, що, якби ми не вибивали гроші за «Як тебе не любити, Києве мій», то цих заходів могло б не бути. Зараз вона приїхала з Німеччини і каже: «Мар’яночко, в мене немає української банківської картки, будь ласка, зніміть мені з банку мою винагороду. Я тут за ці гроші живу, купую подарунки, їжджу».
Варто подбати і про молодих авторів і артистів, які, на жаль, воюють і можливо втратять життя або здоров’я. У них є сім’ї, і це може бути їхнім єдиним джерелом заробітку.
Є міфи щодо авторського права. Міф №1: в Україні неможливо у найближчі півстоліття написати одну пісню та жити заможним решту життя.
Один хіт може забезпечити артиста багато років. Пол Маккартні став першим музикантом-мільярдером саме завдяки роялті, а не виключно концертним гонорарам. Але не в Україні. Наприклад, у нас одна пісня, яка стала хітом в Україні та протрималась пів року в чартах, принесла автору близько 30 тисяч доларів. Але це досягнення завдяки нашій наполегливості та за рахунок цифрових продажів. Чи можна на ці кошти жити заможно решту життя? Скільки ця пісня перебуватиме на піку, коли цей автор напише наступний хіт – питання риторичне.
Багато молодих артистів, які не могли потрапити колись на радіостанції, завдяки патріотичній хвилі почали заробляти виключно на цифровій дистрибуції. І тільки потім вони почали отримувати пропозиції про виступи.
В Україні лише 10-15 творців можуть гідно жити та продовжувати в розвиток своєї творчості за ці гроші. Більшість отримують мінімальний дохід – на харчування.
Процеси про авторські права вимагають створення окремого суду з інтелектуальної власності
Міф №2: право на справедливу винагороду авторам, виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм є міфом, бо немає конкретної інструкції, як це право могло реалізуватись практично.
Коли, наприклад, автор помирає і треба відкрити спадщину, то необхідно підтвердження, що саме ця людина була автором конкретної пісні. Наприклад, пісня померлого має умовну назву «Сніг». Родичі приносять документ – і український нотаріус скаже: “Так, це дійсно автор”. Але…
Сьогодні один автор написав пісню “Сніг” з одними словами, а до цього чи після – інші автори. Тексти різні, жодного плагіату, але у реєстраційному документі кожного з авторів назва «Сніг» – і починається! В Україні немає системи звірки текстів, у нас просто видають документ за запитом. І якщо почнуться якісь з’ясування в судовому порядку щодо авторської винагороди, то я не впевнена, що ми зможемо довести, що гроші за мою пісню “Сніг” пішли вам, а за ваш “Сніг” прийшли мені. На практиці це буде важка історія.
В принципі процеси про авторські права вимагають створення окремого суду з інтелектуальної власності. І це правильно! За кордоном вже давно підрахували: державам дешевше створити суди та утримувати апарат, ніж втрачати такі шалені надходження від інтелектуальних прав до бюджету. Були такі спроби і у нас, але у законі це зазначити – одна справа, а як до діла – ситуація зависає. Наші господарські суди вже мали справи щодо синхронізації – правовласники судились щодо використання музики у рекламних роликах для каналів. А суди загальної юрисдикції взагалі далекі від цієї теми. Коли мені телефонує артист і каже: “Ой, в мене мелодію взяли”, а я кажу: “Слухай, друже, ти роки три будеш судитися, а потім вже і актуальним це питання не стане”.
Є питання, як з фізичної особи, яка порушила права, отримати штраф за судовим рішенням?
Пам’ятаєте ж справу Козловського і Кондратюка? Ігор Кондратюк виграв суд, але списати ці гроші фактично немає з чого. Офіційного доходу у Козловського немає, майна, на яке можна накласти арешт, також немає. У його власності перебувала лише автівка. Справа вирішилась, але геть не економічно. Судовий виконавець заборонив співаку виїзд за кордон до Італії, і тоді той вирішив все ж таки сплатити ці штрафні судові. Але, якщо б не ця опція з виїздом, то, щоб було?
У більшості творців та авторів іншого доходу, крім авторської винагороди, немає. Адже не всі з них є виконавцями, які активно гастролюють та мають гонорари від концертної діяльності. Тому справи про те, що «хтось вкрав мелодію у когось», – це історія про три роки судових витрат і розуміння того, що суддя може не зрозуміти, про що ця справа. Тобто рівень освіченості суддів та судової практики в районних судах дуже, на жаль, низький. Тому мені хочеться вже прокинутися в європейській системі координат саме з цього приводу – з напрацьованою практикою, чіткими правилами.
Великі юридичні особи, як телеканали, бояться втратити ліцензії, тому сплачують винагороди. А решта бізнесів розуміють тільки мову судових рішень. Це показала от якраз історія з кафе, барами.
Авторську винагороду організатор заходу мусить сплачувати
Але ж організація концертів теж є ліцензованою діяльністю. Чому представники цього бізнесу не бояться втратити ліцензії?
Авторську винагороду організатор заходу мусить сплачувати. Але він не виймає ці гроші з власної кишені. Цю винагороду, де-факто, сплачує кінцевий споживач, тобто глядачі, бо вона «зашивається» у вартість квитка. А організатор мусить прорахувати вартість квитка таким чином, щоб: по-перше, виплатити гонорар; по-друге, виплатити авторські винагороди; по-третє, виплатити всі оренди, покрити рекламу, а потім дельту лишити собі. От і таким чином він має математично скласти вартість квитка. Я вважаю, що вони так і рахують, але не віддають авторську винагороду, бо вважають всі кошти за продаж квитків власним доходом. Ось не можна не сплатити оренду приміщення, бо не буде концерту. Тому такий платіж відбудеться. А вже якісь там авторські права… І ми чуємо: «Чи є взагалі пісні продуктом?» або «Я всім артистам гонорар виплатив – і до побачення. Самі розбирайтесь з авторами».
Міф №3: лейбли є крадіями, бо вимагають передачі авторських прав, а виконавці та автори-початківці на це погоджуються заради підтримки.
Це є міфом, але я розумію, чому він виник. Коли люди читають новини про те, що світовий лейбл, наприклад, Sony Music продав каталог пісень легендарного виконавця за шалені гроші, то зрозуміло, що авторські права мали бути в неї, а не в авторів чи виконавців. Але є кілька нюансів.
По-перше, виконавці зараз можуть укладати вже прямі контракти з деякими цифровими музичними платформами. Тобто у сучасних авторів немає такої тотальної залежності від лейблів, як у 80-90х роках.
По-друге, ми не є компанією, яка наймає музикантів на роботу, і тому вони є вільними у виборі. Є умови, які ми пропонуємо нашим авторам та артистам. Але вони можуть з цими умовами ознайомитись, і, якщо їм це не підходить, піти до іншого лейблу. Це вже конкурентне середовище. Тобто, я точно голку їм під нігті не засовую, щоб вони працювали лише з компанією “Best Music”.
По-третє, ми не виконуємо продюсерських функцій. Саме тому в нас немає 15-річних контрактів. До війни в нас були укладені річні контракти з автоматичну пролонгацією. Зараз у закон внесли зміни, які передбачають чітке зазначення кінцевого терміну дію угоди. То ми вже укладаємо контракти терміном на два-три роки. Я знаю, що в колег є контракти навіть на 10 років. Тому наші умови достатньо лояльні.
Права – це не єдиний дохід нашої компанії по стандартним ліцензійним контрактам. Ще є дохід за ліцензування авторських та суміжних прав. Нам їх передають на час дії контракту – і ми його монетизуємо. Нашакомпанія має багаторічний досвід, розбирається в тому, як це все ліцензується, знає, які ціноутворення є на ринку, це дає нам можливість заробити для артиста-автора набагато більше, ніж артист-автор піде самостійно все ліцензувати.
Мозок почав працювати зовсім по-іншому, ніби ти не мусиш щось планувати
«Best Music» має власну нішу для волонтерської допомоги?
Ми вирішили проводити серію освітніх заходів з авторського права – Best Music Day. Весь дохід, який ми вже отримали, перерахували ЗСУ. Нам хлопці цілу стіну подяк написали. Цей перелік бригад сформувався через приватні звернення. Наприклад, чоловік нашої колеги- юристки перебуває на передовій. Його бригада потребувала допомоги, і всі їх потреби ми закриваємо. Якщо між заходами є пауза, а у наших захисників виникає гостра потреба, то ми діємо коштом компанії. Купували планшети, дрони, медичні аптечки. Директор однієї з організацій колективного управління був на передовій, і ми з колегами йому купували навіть приціл нічного бачення. Таким було його індивідуальне замовлення. Ми підтримуємо і загальні збори. Наприклад, ми перерахували 100 тисяч грн до БФ Охматдиту та стільки ж на проєкти, анонсовані Сергієм Притулою.
Наші музиканти вільні самі обирати, кому вони допомагають. До нас звертались люди, які мають дитину з дуже важкими хворобами: «Якщо ви мені не допоможете, це зруйнує моє життя, бо дитина помре». І ти на себе береш умовну відповідальність за допомогу цій людині. Тут і артисти підключаються, бо це такі важкі історії, чесно кажучи.
Що скажете скептикам, які звинувачують наших музикантів у зловживанні грою на почуттях під час турів Європою: реклами багато, а на благодійність віддають не більше 5% від зборів?
Я радію тому, що в моєму оточенні артистів, які маніпулюють цим питанням, немає. Бо чесно кажучи, я б не могла таким людям дивитися в очі. А я знаю, що Монатік понад 1,5 млн точно віддав на ЗСУ – і особистих, і зібраних. Ми закупали і дрони, і аптечки. Ірина Федишин накупила понад сотню автівок. Патріотизм треба вимірювати у вчинках.
Пані Мар’яно, чи довелось вам, переглядаючи пріоритети, відкласти на найкращий період життя певні плани?
Я намагаюсь згадати, які в нас були плани до 24 лютого 2022 року, і таке враження, що особливих планів до вторгнення і не було. Я розумію, що це не так. Але мозок почав працювати зовсім по-іншому, ніби ти не мусиш щось планувати.
Ми обговорювали питання про створення концертного відділу, аби мати власний продакшн, – і це все відтермінувалось до завершення війни. Бо наразі щось робити, у цій царині немає сенсу. Навіть організатори заходів з великим досвідом кажуть мені, що дуже важко організовувати тури. І втрата майданчиків, і обстріли, і зубожіння населення. Я дуже відповідально ставлюсь до людей, яких беру на роботу. І, якщо ми зазнаємо невдачу, через яку мені когось доведеться звільняти, то для мене це буде великою травмою. А я до свідомого самотравмування не готова. Саме тому я на ці бюджети вирішила збільшити заробітну плату вже працюючим багато років співробітників. Аби продукти, вартість яких зараз зростає, як на дріжджах, були їм по кишені, аби їх родини були одягнуті та взуті. Головна моя задача зараз – стабілізувати роботу компанії, щоб все йшло без перебоїв, щоб мої співробітники і надалі отримували більші зарплати, ніж вони зараз отримують.
Якщо брати родину, то до вторгнення у пріоритеті – якомога більше показувати дітям світ. Але коли ми вивозили дітей до Франції, то їхали через Німеччину, Польщу, Румунію, Францію. І ця «подорож» щастя та захоплення не принесла. Жартуємо, що місячна на той час Олівія відвідала Париж раніше за всіх. Зараз цей пріоритет змінився. Чесно кажучи, коли ми повернулися додому, в мене взагалі не було бажання кудись подорожувати. Я рік нікуди не хотіла їхати, бо мені дома було добре – у піжамі та з чашкою кави. Тепер у моїх планах просто розвивати своїх дітей для того, щоб вони зростали гідними та толерантними українцями. Розуміли, що всі мають вміти захищати себе.
Боляче усвідомлювати, що всі діти України зараз — діти війни
З яких причин виникали песимістичні думки та як ви їх долали?
У мене троє дітей. Мені важко усвідомлювати той факт, що вони можуть колись піти воювати або під час воєнних дій опиняться в гарячих точках. Боляче усвідомлювати, що всі діти України зараз — діти війни. Але я намагаюсь жити своє життя у тих умовах, які є. Хоча ми живемо вже третій рік під обстрілами, але процес усвідомлення того, що ми з цим зіштовхнулися ще триває у мене.
Я рятую себе щоденними маленькими позитивними думками чи вчинками. Тішусь, що батьки зараз в Києві та, слава Богу, не повернулися до Харкова. Ми часто зустрічаємось та проводимо час разом. Якщо колись ми, дорослі, могли не святкувати свій день народження, то наразі ми вже думаємо: «Та ні! Свято буде!».
Уночі напередодні дня народження сина був сильний обстріл. Ніхто не міг спати – так літало над головою. Але вранці іменинник прокинувся з блискучими очима та весь будинок поставив на ноги! Адже у нього день народження сьогодні. Є купа надважливих справ — отримати свої подарунки, побачитись з друзями, загадати бажання та задути свічки на торті… Дитина має право на дитинство — з днями народження, святим Миколаєм та різдвяною ялинкою. І він все це мав. А я, поки це все замовляла, купувала, організовувала, отримала багато приводів посміхнутись.
Які емоції у вас є панівними напередодні 2025 року та якими причинами вони викликані?
Мене дратує, що у нас немає озброєння у достатній кількості, що партнери гальмують. Але я вірю, що у 2025 році приводів для радості у нас буде набагато більше, ніж у 2024 році — і завдяки нашим родинам, і завдяки нашим колегам, і завдяки ЗСУ, у першу чергу.
Тетяна Марінова