Інклюзивність, як у ЄС: на що варто звернути увагу

Ірина Поповська, голова БФ «Мрію жити», експертка з інклюзивності

Звичайно, більшість завдань для реалізації цієї мети — за державою, проте й кожен з нас може дещо зробити.

Головне, що треба розуміти, що інвалідність не є чимось, що треба приховувати. Кожна людина має право на нормальне життя і суспільство зобов’язане забезпечити можливість тим, хто має проблеми зі здоров’ям, реалізувати себе та почуватися повноцінною частиною громади.

Згідно з опитуваннями сайтів з вакансіями, близько 30% людей, що шукають роботу, мали проблеми з працевлаштуванням через наявність інвалідності. Тому частина з них приховує факти наявності особливих потреб. І це треба змінювати.

Звичайно, облаштування інклюзивних робочих місць – це додаткові витрати для роботодавця, адже інклюзивними має бути не тільки робоче місце працівника, але й кімнати загального користування. Щоб стимулювати роботодавців створювати інклюзивний простір, держава має впровадити додаткові стимули для бізнесу. Це успішно працює у країнах Євросоюзу.

Зазначу, що на сьогодні бізнес отримує компенсацію за працевлаштування особи з інвалідністю — 6700 гривень на місяць. Також уряд компенсує облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю першої та другої груп до 100,5 тисяч гривень. І це вже велике досягнення, проте нам не можна зупинятись.

Кожен з нас має розуміти, що в країні, де 10 років йде війна, кількість осіб з інвалідністю збільшується щоденно. І дуже важливо створити законодавчу базу, яка дозволить кожному адаптуватися до життя у суспільстві й мати змогу заробляти кошти на життя. Ми не маємо права залишити людей сам на сам з  їх проблемами.

Якщо брати досвід ЄС, можна впровадити спеціальні програми, де людина з інвалідністю зможе опанувати нову професію, яка має попит на ринку праці. Також мають бути створені центри з працевлаштування після таких курсів. Це додасть впевненості людям, які пішли боронити країну від ворога, отримали поранення та змушені пристосовуватися до нових умов свого життя. Чим більше людей після війни зможе знайти своє нове покликання та матиме можливість реалізації у мирному суспільстві, тим легше Україна пройде пост воєнний період. На сьогодні ми вже маємо деякі програми професійної адаптації, і їх треба тільки розширювати.

Також важливо, щоб український бізнес мав змогу переймати досвід європейських країн у питанні інклюзивності: створенні інклюзивних робочих місць, облаштування інклюзивного простору тощо. Такі ініціативи підтримають й міжнародні грантодавці. Дуже важливо, щоб такі проєкти підтримувала не тільки держава, але й прості громадяни, які можуть допомогти людям з інвалідністю опанувати нову професію, знайти себе та підвищити конкурентоспроможність у суспільстві. І це може робити кожен з нас.

Погодьтесь, подібні кроки покращать рівень інклюзивності, дадуть змогу кожній людині відчувати себе потрібною суспільству та зроблять Україну ближчою до Євросоюзу.