Історії сексуального насильства в окупації очами психологів та жертв

Ми зібрали свідчення постраждалих, з якими працюють психологи та думки психологів щодо того, чому російські окупанти вчиняють такі звірства

Лише з 1 по 14 квітня на безкоштовну лінію психологічної підтримки для жертв сексуального насильства надійшло понад 400 дзвінків щодо зґвалтувань українських дітей та жінок з боку російських окупантів. При цьому дзвінки продовжуються, а серед тих, хто звернувся, досі немає жодної людини, яка захотіла дати свідчення слідчим органам, і багато жертв сексуального насильства не пам’ятають усього, що із ними відбувалося.

Ми зібрали свідчення постраждалих, з якими працюють психологи та думки психологів щодо того, чому російські окупанти вчиняють такі звірства.

«Дівчата хочуть стерти свою шкіру»

Клінічна психологиня Катерина Галянт медичної мережі «Добробут» працює з трьома українками, яких згвалтували російські окупанти.

Вона розповіла в інтерв’ю Ліга.нет, що перші запити щодо психологічного насилля і натяки на домагання почали з’являтися, коли відбулася часткова окупація Маріуполя і ближніх територій.

Зараз у неї у супроводі три клієнтки з запитами про насилля. Одна дівчина прийшла з Телеграм-каналу психологічної підтримки, іншій психологиню порадили, а щодо третьої Катерині написали її рідні. Психологиня працює з ними в зумі без камери. Їм від 16 до 20 років.

«Треба розуміти, що це не сесія з психологом на годину. Ми починали з того, що хоч 10 хв просто були разом. Я намагалася щось розказати про себе, щоб людина погодилася зі мною говорити. Зараз дівчата трошки вже можуть розмовляти, хто не може – щось малюємо, знаходимо асоціації. Вони дуже юні, в шоці від того, що відбулося. Хочуть зникнути», — каже психологиня.

Катерина каже, що у перші розмови з клієнтками вона плакала і не могла нічого сказати.

Дівчата розповідають, що їх не одна людина гвалтувала. Це були групові згвалтування від трьох до п’яти чоловік. Двоє розповіли, що це були молоді хлопці орієнтовно 18-20 років, і в групі був старший чоловік орієнтовно 50 років. Головний висновок – це був груповий, свідомий намір. Вони узгоджували це між собою.

Дівчата кажуть, що, скоріш за все, окупанти були п’яні. І що їх врятувало те, що ті понапивалися наприкінці так, що позасинали, і була змога втекти. Вони впевнені, якби не це, то в живих не залишилися б.

Дві дівчини жили у приватному секторі. Розповіли, що на початку окупації росіяни забирали з будинків цінності, телефони. Потім була друга хвиля, коли забирали навіть праску з будинку. І на помешканнях робили помітки, скільки людей там, хто проживає. Люди вивішували на заборах написи «жінки», «діти». Думали, це їх врятує. А третя хвиля сталася, як сказали дівчата, коли росіяни зрозуміли, що будуть відступати, що їх українська армія відтісняє, і от тоді останні тиждень-півтора почали звірствувати. Згвалтування дівчат сталися в цей період.

Дівчат били, бо пручалися. Синці є. В однієї ніби не всі зуби, по тому, як вона говорить, відчувається, що важко говорити. Одна сказала, що в якийсь момент втратила свідомість, десь чогось не пам’ятає, що було, але ноги-руки ніби не зламані. В іншої чи то зламана рука, чи сильний забій, бо вона не могла зайнятися арттерапією через сильні побої.

Статеві органи пошкоджені. Ні в кого з дівчат не було сильної кровотечі вагінальної, яку б вони не могли зупинити. Дівчата кажуть, що коли йдеш після цього в душ, хочеться шкіру зняти з себе повністю, щоб цього тіла не було. Вони асоціюють його зі згвалтуванням. Психологиня каже, що вони знаходять перекис, календулу, ще щось на спирту – заливають це все на статеві органи, які і так травмовані, воно ще більше пече. Дівчата себе сильно травмують, коли намагаються себе вимити зсередини, це дуже болить.

Ці дівчата не звертаються за меддопомогою, бояться, скривджені, не довіряють лікарям. Бояться, що їх заставлять піти в поліцію, все розказувати, давати покази, а вони зараз точно до цього не готові. У них зараз є страшне почуття провини, «чому зі мною це сталося», «може, я спровокувала», хоча жертва ніколи не винна, завжди винен тільки гвалтівник.

Дівчата всі кажуть, що немає сенсу жити, неясно, як жити. Вони не можуть їсти, навіть пити забувають. Дівчата не сплять, свідомість не може відключитися. Вони на безпечнішій території, але не почуваються в безпеці. Одна дівчина взагалі не спить, у неї розвивається клінічна депресія, суїцидальні думки є — її вдалося вмовити піти до психіатра і їй призначили антидепресанти.

Довіри у дівчат зараз немає навіть до родичів, та і вони не хочуть травмувати рідних цими розповідями, бо є ще травма свідка. Це коли психіка включає механізм дисоціації – спочатку це шалений страх, викид гормонів, тобе колотить, а потім настає «замороження». Ніби те, що відбувається, це не з тобою. А травма свідка – це коли ти все бачиш і нічого не можеш зробити, ніяких захисних механізмів у тебе немає, тільки безсилля.

Жертвами насильства насамперед були жінки, але є багато дітей та чоловіків

Психотерапевт Олександра Квітка працює з людьми, зґвалтованими російськими військовими на окупованих територіях. Вона каже, що жертвами насильства насамперед були жінки, але є багато дітей та чоловіків також. Вона веде кілька випадків згвалтування чоловіків, а найменшій дитині, з якою вона працює — 10 років.

Лише один з чоловіків дозволив говорити про його досвід. Цей чоловік — інвалід, йому 45 років, він не зміг піти у військо чи в тероборону і був змушений за станом здоров’я перебувати вдома, коли з ним це зробили.

Одна дівчина не вмикає свою камеру, але просить це зробити психолога. Їй треба бачити спеціаліста, бо довіра її зруйнована. Психолог працювала зі зґвалтованими і до війни, але каже, що таких випадків не було. Не підтверджують таких звірств останніми роками і колеги з-за кордону.

За словами психолога, побутові зґвалтування мають на меті сексуальне задоволення ґвалтівника. Зараз йдеться про владу ґвалтівника над жертвою. Декілька дівчат говорили, що в їхньому випадку зґвалтування не закінчувалося еякуляцією. Більшість ґвалтівників, за словами дівчат, були або в масці, або в балаклаві. За голосом це хлопці 20, 25, 27 років.

Російських ґвалтівників відрізняє те, що об’єктом насильства для них може стати будь-хто, незалежно від статі та віку. Вони намагаються гвалтувати публічно, найчастіше це відбувалося на вулиці, на подвір’ї, але не в хаті і не наодинці. Єдині, хто не закриває облич, — це люди зі східним акцентом. За словами клієнтів Олександри, вони спричиняють біль, чинять жорстоке насильство, але без згвалтування.

«В мене зараз є в консультуванні дві сестри, коли молодшу ґвалтували на очах у старшої, а старшу примушували дивитися, щоб запам’ятала. Вони намагаються ґвалтувати публічно, найчастіше, що я чую, це відбувалося на вулиці, у дворі, але не в домі і не наодинці. Єдині, хто не закриває обличь, — це люди зі східним акцентом. Зі слів моїх клієнтів, вони не ґвалтують, вони причиняють біль, чинять жорстоке насилля, але без ґвалтування», — каже психологиня.

Наприклад омбудсменка Людмила Денісова розповіла, що одній дівчині було 25 років, а її сестрі 16. Російські солдати утримували 25-річну, вона кричала і вмовляла на колінах: «Не роби це із сестрою, роби це зі мною!». А інші двоє робили, що тільки прийшло їм на думку, з її сестрою.

Після цих випадків жертви звинувачують себе у події. Є дівчата, які спричиняють собі біль, ріжуть руки, хочуть вистрибнути у вікно, бо не знають, як далі жити. Одна дівчинка 13 років на запитання, чим їй допомогти, сказала: будь ласка, допоможіть мені змінити орієнтацію, я більше не хочу любити чоловіків.

«У нас є приклад — мені його дозволили розповідати і мама, і дівчинка, — коли дівчинка вийшла за межі дому щось зібрати на городі для мами, мама ж просила її не виходити. Дівчину побачили російськи солдати, з її слів, почали торкатися в різних місцях і потім вона нічого не пам’ятає, мама її знайшла непритомною на городі. Єдине, що вона мені зараз каже: я винна, я не повинна була йти, мені ж мама сказала не йди, я сама винна».

«Він сказав, що я нагадую йому дівчинку, з якою він ходив до школи»

Human Rights Watch незалежно отримала кілька свідчень про зґвалтування, але до своєї доповіді про військові злочини включила лише один випадок. HRW розповідає історію мешканки села у Харківській області. Ольга (ім’я змінено) з маленькою дочкою, іншими членами сім’ї та десятками місцевих жителів сховалася у підвалі місцевої школи, коли до села зайшли російські військові.

Ольга розповіла правозахисникам, що 13 березня до підвалу школи увірвався російський військовослужбовець, який велів їй слідувати за ним, відвів жінку до класу на другому поверсі і, погрожуючи пістолетом, велів їй роздягнутися. HRW пише, що військовослужбовець кілька разів зґвалтував жінку, постійно загрожуючи їй пістолетом, і двічі вистрілив у стелю, «щоб було більше мотивації». Військовослужбовець назвав Ользі своє ім’я та вік – 20 років. Ім’я HRW не вказує.

«Він сказав, що я нагадую йому дівчинку, з якою він ходив до школи», — цитує слова HRW Ольги.

Ольга каже, що військовослужбовець бив її книгою по обличчю та залишив ножем порізи на шиї та щоці – фотографія, що підтверджує ці слова, є у розпорядженні HRW. Ольга змогла виїхати із села, дісталася Харкова та звернулася за медичною допомогою.

«Донька стікала кров’ю»

Психологиня Василіса Левченко розповіла, що до неї звернулася матір неповнолітьної доньки — їх обох зґвалтували. У село, де проживала жінка, зайшли кадирівці. Чоловіка у той час не було у селі. Троє кадирівців зайшли у приватний будинок, де проживала сім’я, та наказали жінці та неповнолітній доньці не ворушитися, тим часом як самі вивертали в домі шухляди та забирали звідти все цінне.

Після цього двоє чоловіків взялися ґвалтувати доньку, а третій почав розстібати ремінь. Жінка почала кричати й просити не чіпати дитину. Вона пам’ятає лише, що молилась за доньку. Далі спогади матері нечіткі. Коли все закінчилось, вона привела до тями непритомну доньку. Дівчина стікала кров’ю, їй надала допомогу сусідка, потім жінки змогли дістатись до лікарні.

«Мама неповнолітньої дівчинки питає, як з нею поводитись, коли її випишуть з лікарні. А чому з лікарні, питаю. Мама в сльози — зашивали, кровотеча», — переповідає розмову психологиня.

Відтоді до розмови матері з психологом пройшло три дні, за цей час дівчина не сказала ні слова. Зараз психологиня не знає, як склалась їхня подальша доля.

Психологиня Василіса Левченко започаткувала службу, що надає безкоштовні консультації українцям, які пережили воєнні травми. За словами Левченко, її мережа під назвою Psy.For.Peace поговорила приблизно з 50 жінками з Київської області, які стверджують, що зазнали сексуального насильства з боку російських солдатів. У роботі групи зокрема випадок групового зґвалтування ще однієї жінки сімома солдатами, за яким змусили спостерігати українських затриманих.

Матір померла від кровотеч, а 6-річний син посивів

Жителька Маріуполя Анастасія Алексєєва розповіла, що її подруга з сином переїхала з Києва до свого батька в Маріуполь. У розпал обстрілів і боїв за місто батька забрали російські військові. Зі слів подруги, його доля наразі невідома.

«У них у хаті майже тиждень жили нелюди. Її ґвалтували дуже жорстко щодня на очах у 6-річного сина. Вона померла…», — розповіла Анастасія.

Страшні кровотечі, розриви. Врятувати, на жаль, не змогли. Долю хлопчика зараз вирішують. Син лишився з пасмом сивого волосся.

А у 29-річної Люби з Харківщини, яку ґвалтували понад тиждень, вбили хвору лежачу маму.

Жінка не евакуювалась, бо не було як вивезти лежачу маму. Невдовзі у їхню квартиру зайшли троє російських військових. Вони винесли з дому всю їжу. Один чоловік залишився. Він ґвалтував Любу понад тиждень, а потім «почав зізнаватись у великому коханні та сказав, що хоче відправити її подалі від війни». Люба відмовилась, сказавши, що не покине матір. Тоді російський військовий пристрелив матір Люди.

Наразі вона у реабілітаційному центрі, звідки поїде за кордон.

«Вони покалічили її»: історія Карини Єршової з Бучі

Коли російські війська вторглися в Україну та почали наближатися до її Києва, Андрій Дереко благав свою 22-річну падчерку Карину Єршову покинути передмістя, де вона жила. Але вона наполягла, що хоче залишитися в Бучі. Дівчина мала ревматоїдний артрит, працювала в суші-ресторані в Бучі і сподівалася у майбутньому здобути вищу освіту.

Коли російські солдати оточили Бучу на початку березня, Єршова сховалась у квартирі з двома іншими друзями. В один із останніх випадків, коли Дереко та його дружина Олена спілкувалися з Єршовою, вона вийшла із квартири, щоб купити продукти у найближчому супермаркеті. Минули тижні, а від Єршової не було жодних повідомлень. Її мати залишила повідомлення у Facebook, благаючи всіх, хто знає, що з нею сталося, зв’язатися з нею.

Друзі розповіли їй, що фотографії мертвої жінки з татуюваннями, схожими на татуювання Єршової, у тому числі з трояндою на передпліччі, були розміщені у групі Telegram, створеній детективом із Бучі, який намагався впізнати сотні знайдених у місті тіл після виведення російських військ із цього регіону два тижні тому.

Дереко каже, що на фотографіях, які бачили журналісти CNN, понівечене тіло його падчерки. Поліція повідомила сім’ї, що її вбили російські солдати.

За його словами, схоже, що її катували, або вона чинила опір.

«Вони покалічили її. Вони прострелили їй ногу, а потім наклали їй джгут, щоб зупинити кровотечу. А потім вистрілили їй у скроню», — каже Андрій Дереко.

Слідчий поліції натякнув», що вона була зґвалтована.

Вагітність після сексуального насильства окупантів

Частина дівчат сьогодні вагітна після сексуального насильства окупантів. Це переважно дівчата-підлітки. Зокрема у консультації Олександри зараз чотири вагітні дівчинки-підлітки, але вона розповіла лише про один випадок. Це дівчинка 14 років, яку ґвалтували п’ятеро російських солдат, зараз вона вагітна. Лікарі попередили матір дівчини і саму дівчину, що якщо зараз зробити аборт, то велика вірогідність, що більше дітей вона мати не зможе. Родина дівчинки до того ж дуже віруюча, тож вони вирішили залишити дитину.

На думку психологині, буде багато схожих випадків після звільнення Херсонщини, Маріуполя, Харківщини.

Складність ще у тому, що молоді жінки принаймні самі можуть приймати рішення, чи мають вони залишати цю дитину, а з підлітками складніше, бо там принаймні до 14 років — це відповідальність батьків, і це дуже складна дилема.