Оксана Хромова
Кар’єра Катерини Співакової побудована на рішеннях, які потребують швидкості, витримки й уміння бачити масштаб. За її плечима — міжнародні ролі, великий досвід у маркетингу, перехід у стратегічні комунікації, робота в українському аграрному секторі та новий етап у глобальному б’юті-бізнесі.
У розмові з WoMo Катерина говорить про жіноче лідерство без прикрас: про кар’єру поруч із материнством, право на помилку, силу професійної репутації, навчання, soft skills і штучний інтелект, який може бути помічником, але не замінить людське лідерство. А ще — про красу як турботу про себе, подвійні стандарти для жінок-керівниць і про Україну, яку світ має бачити не лише сміливою, а й сильною, професійною та компетентною.
– Значна частина вашого професійного зростання припала на період, коли діти були маленькими. Для багатьох жінок це життя між кар’єрою, яка потребує рішень і відповідальності, та материнством, яке не має вихідних. Наскільки вам вдавалося перемикатися між цими ролями?
Чесно кажучи, озираючись назад, я щиро дивуюся, як узагалі вдалося пройти той період. Тоді я отримала свою першу велику міжнародну посаду — стала регіональною директоркою з маркетингу в країнах Центральної та Східної Європи. Робота передбачала постійні відрядження, високий рівень відповідальності та складні рішення. У професійному сенсі я віддавала їй дуже багато сил і часу. Але відчуття, що як мама я недодаю дитині своєї присутності, супроводжувало мене постійно.
Мені здається, багато жінок, які поєднують материнство та кар’єру, добре знають цей внутрішній конфлікт. З одного боку — амбітні цілі, відповідальність за команду, результати й людей. З іншого — маленька дитина, яка потребує твоєї уваги, любові та залученості.
Тоді я зрозуміла, наскільки важливо навчитися хоча б частково перемикатися між ролями. «Зняття підборів» наприкінці дня може бути способом нагадати собі, що за межами офісу є інше життя й інші пріоритети. Водночас я не вірю в повне перемикання. Неможливо провести умовну межу й залишити всі робочі думки за дверима. Якщо ти звикла ухвалювати рішення, відповідати й контролювати процеси, ця частина тебе все одно залишається поруч.
Для мене важливим стало не стільки «вимкнути» роботу, скільки навчитися помічати моменти, коли вона починає надто активно проникати в особистий простір.
– Зрозуміти себе, свою мотивацію і справжнє джерело сили — певне, одне з найцінніших умінь, яке приходить із досвідом. Ви розумієте себе?
Нещодавно я проходила тест CliftonStrengths, який допомагає визначити сильні сторони людини. Результати мене зовсім не здивували, тому що дуже точно збіглися з тим, що я й так про себе знала. Мої ключові сильні сторони за результатами тесту — Achiever, Arranger, Competition, Activator та Empathy.
Я завжди була людиною результату. Мабуть, це проявлялося ще зі школи: золота медаль, потім університет із червоним дипломом, бажання досягати більшого й постійно рухатися вперед. Ця внутрішня потреба щось створювати, реалізовувати й доводити до результату супроводжує мене все життя.
Водночас мені подобається впорядковувати складні процеси: бачити хаос, знаходити в ньому логіку, вибудовувати систему. Але для мене важливий не сам процес, а вплив. Я маю розуміти, що моя робота щось змінює на краще — для компанії, команди, суспільства чи людей навколо.
Емпатія — це, мабуть, те, що особливо посилюється з досвідом. Я добре відчуваю людей і часто помічаю, що вони довіряють мені свої історії, навіть коли ми не є близькими друзями. Вони приходять за порадою або просто хочуть поділитися тим, що для них важливо. Думаю, люди це інтуїтивно відчувають.
Тому я б не протиставляла швидкість, глибину чи інтуїцію. Для мене це не взаємовиключні речі. Вони можуть чудово поєднуватися в одній людині й підсилювати одна одну. Частина цього, напевно, закладена від природи, а частина приходить із досвідом.
– Відповідальність, рішення і турбота про інших потребують багато енергії. Чи бувають у вас періоди, коли ви відчуваєте, що не в ресурсі?
Такі стани, звісно, бувають, як і в усіх. Мені здається, іноді важливо дозволити собі побути в них, але недовго. Коли відчуваю, що ментально не в ресурсі, намагаюся не залишати місця для внутрішньої порожнечі, в яку можна провалитися.
Якщо робота з якихось причин перестає давати енергію, я переключаюся на інші сфери: розвиток, роботу з тілом, дітей чи щось інше, що наповнює. Даю собі час, поки не прийде розуміння, чого я хочу і куди рухатися далі. Воно завжди приходить.
– Чи були у вашому житті кардинальні зміни у сфері діяльності?
Такі моменти були неодноразово. Буквально нещодавно я перейшла з українського аграрного сектору в глобальний б’юті-бізнес. Так само після п’ятнадцяти років у маркетингу я змістила фокус на стратегічні комунікації. Сьогодні маркетинг уже не викликає в мене того самого інтересу, який був раніше: у мене є великий досвід у цьому, а мені цікаво освоювати нові виклики.
Коли я ухвалюю рішення про зміни, то завжди дивлюся на перспективу. Мені здається, було б неправильно оцінювати можливість лише через те, що вона дає сьогодні. Я дивлюся на масштаб індустрії або компанії, на важливість ролі, у яку заходжу, і на те, що з цією роллю можна зробити.
Я взагалі вважаю, що не місце визначає людину, а людина визначає місце. Можна прийти на позицію, яка на перший погляд не здається особливо значущою, але мати бачення, як посилити її вплив і цінність для компанії. Сьогодні все змінюється дуже швидко, і багато залежить від того, як ти вмієш цим управляти.
Але головний критерій для мене — цінність того, що я роблю. Я повинна розуміти, навіщо це потрібно і який результат може дати. Мені подобається вирішувати завдання, які з різних причин не можуть вирішити інші. Саме в такі моменти я відчуваю свою цінність і розумію, де можу принести найбільшу користь. Зазвичай саме там мені стає по-справжньому цікаво. А гроші приходять слідом.
– Чи завжди у вас була впевненість у своєму виборі? Чи вона приходить із досвідом і масштабом завдань, які доводиться вирішувати?
Ні, одразу цього точно не було. Така впевненість з’являється тоді, коли за плечима вже є певна кількість складних завдань і ти починаєш розуміти, що таке справді великий масштаб, а що ні.
Тоді вже можеш більш об’єктивно оцінити себе, порівняти себе з ринком і зрозуміти, що саме можеш запропонувати. Я людина досить раціональна, тому мені важливо розуміти, на чому ґрунтується моя думка про себе чи про інших людей. Для цього потрібні аргументи, а головним аргументом для мене завжди є досвід.
З часом з’являються й soft skills, які неможливо отримати швидко. На початку кар’єри ти здебільшого зосереджений на тому, щоб навчатися, накопичувати знання та будувати базу. До того ж потрібно враховувати, що коли я починала працювати, світ був зовсім іншим. Тоді не було такого доступу до знань, навчальних програм, відео чи курсів, як сьогодні. Багатьох речей можна було навчитися лише на практиці. Тому майже все, що дає мені впевненість сьогодні, виросло саме з досвіду.
– До речі, про навчання. Як у сьогоднішньому потоці інформації та в епоху швидкого розвитку штучного інтелекту обрати те, що справді варте часу й уваги?
Я навчаюся постійно. Концепція lifelong learning мені дуже близька. Зараз я навчаюся в INSEAD. Це дуже престижна програма, завдяки якій я вкотре переконалася: багато технічних або більш механічних навичок сьогодні справді можна опанувати онлайн.
Але коли мова про лідерство, взаємодію між людьми, розвиток soft skills, ситуація зовсім інша. Цьому неможливо навчитися, сидячи перед екраном. Такі навички формуються через взаємодію з іншими людьми, симуляції, коучинг, дискусії та спілкування з іншими лідерами. Саме в це, на мою думку, потрібно інвестувати і час, і гроші. І лідерство, до речі, — площина, в якій штучний інтелект не замінить людину. AI може бути дуже сильним помічником, але не лідером.
Людська експертиза залишатиметься критично важливою для перевірки гіпотез, які пропонує штучний інтелект. А щоб якісно перевіряти ці гіпотези, потрібно самому дуже глибоко знати свою тему, сферу і справу. Інакше є ризик піти не туди.
– На чому б ви порадили жінкам фокусуватися насамперед у навчанні та особистісному розвитку?
Я б точно радила не зводити навчання лише до hard skills. Професійна експертиза важлива, але soft skills не менш важливі, і саме на них я б рекомендувала звертати особливу увагу.
У кожної людини різні амбіції та очікування від кар’єри й життя. Не всі жінки прагнуть однакового масштабу чи професійних досягнень, і це абсолютно нормально. Але важливо розуміти, куди хочеш прийти, і вже від цього відштовхуватися в навчанні та стратегії.
Ще одна річ, у яку я дуже вірю, — це оточення. Важливо свідомо формувати коло людей, у яких можна вчитися. Зокрема й коло жінок, які надихають тебе на певному етапі життя. І ці рольові моделі можуть змінюватися разом із тобою. Якщо ти бачиш людину, яка має знання чи досвід, яких тобі бракує, потрібно вчитися у неї.
Для тих, хто прагне міжнародного досвіду, я б дуже рекомендувала міжнародні бізнес-школи. Вони дають не лише знання, а й нетворк, розуміння масштабу світу та можливість подивитися на звичні речі ширше. Так, це потребує часу, ресурсів і серйозних інвестицій у себе, але, на мою думку, воно того варте.
Один із найцікавіших висновків, який я зробила під час навчання в INSEAD, полягає в тому, що жінки з абсолютно різних частин світу — з Азії, Африки, Америки, Європи чи України — стикаються з дуже схожими питаннями. Як поєднувати кар’єру, виховання дітей і свій розвиток. Як проявляти свою експертизу. Будувати лідерство і не вигорати. Як надихати команди, залишаючись ефективною керівницею.
– Чи відрізняється, на вашу думку, шлях жінки-лідерки від шляху чоловіка? Чи є виклики, які для жінок мають особливе значення?
Якщо говорити про базові речі, фундамент лідерства, то тут великої різниці немає. Питання більше в очікуваннях від чоловіка-лідера і від жінки-лідерки. Їхні моделі поведінки оцінюють по-різному.
Я переконана, що бути лідером, керівником чи лідером думок складно незалежно від статі. Це велика відповідальність для будь-кого. Але в житті жінки дуже часто є ще один великий пласт відповідальності, пов’язаний із сім’єю, дітьми, їхнім вихованням і турботою про них.
Коли з’являються діти, вони, мені здається, ніколи повністю не зникають із думок жінки. Ти постійно думаєш про те, як вони почуваються, що з ними відбувається зараз, яким буде їхнє майбутнє. Цей внутрішній контекст присутній завжди.
До цього додаються й інші очікування: щодо зовнішнього вигляду, самопрезентації, того, як жінка поводиться на сцені, веде переговори чи відстоює свою позицію.
І тут жінка часто опиняється в ситуації подвійних стандартів. Якщо ти занадто наполеглива, тобі можуть сказати, що ти надто жорстка або маскулінна. Якщо недостатньо наполеглива — виникають сумніви, чи здатна ти бути сильним лідером.
Я добре пам’ятаю момент, коли отримала своє перше регіональне призначення. Тоді я працювала у фінській компанії, і саме фінський менеджмент довірив мені велику роль. Але мій локальний український керівник сказав: «У тебе нічого не вийде». Я запитала: «Чому?». І почула відповідь: «Тому що ти дівчинка».
Мені здається, через подібні історії пройшли дуже багато жінок. І хоча сьогодні ситуація змінюється, ці упередження все ще існують.
– Від сучасної жінки очікують дуже багато: бути успішною в кар’єрі, розвиватися, займатися сім’єю, працювати над собою, відповідати певним стандартам. Що працює краще: намагатися відповідати цим очікуванням чи йти своїм шляхом?
Мені здається, щоб дозволити собі повністю ігнорувати чужі очікування, стереотипи чи вимоги, потрібно спочатку пройти певний шлях. Я не вважаю такий підхід неправильним. Навпаки, це абсолютно нормальний вибір. Але на початку кар’єри все ж існують правила гри, які доводиться враховувати.
Звісно, бувають люди з настільки яскравим талантом, що вони можуть одразу діяти виключно за власними правилами. Але це радше виняток. У більшості випадків, щоб побудувати кар’єру, отримати довіру та сформувати репутацію, потрібно пройти певні етапи. Саме репутація і довіра дають тобі право вибору в майбутньому.
Коли за плечима вже є результати, досвід і визнання, з’являється значно більше свободи. Ти можеш продовжувати діяти так, як діяла раніше, а можеш переглянути пріоритети, переосмислити цінності й обрати інший шлях.
Наприклад, сьогодні я вже можу дозволити собі і те, й інше. Але я добре розумію, що ця свобода не виникла сама по собі. Вона стала можливою завдяки рішенням, які я ухвалювала раніше. Серед них були ризиковані, нестандартні й навіть такі, які багатьом могли здаватися неправильними.
Саме вони дали мені можливість сьогодні обирати, з ким працювати, як працювати і якою бути. Мені здається, це одна з головних цінностей професійної репутації та особистого бренду. З часом у тебе з’являється право на помилку. Помилка вже не руйнує тебе. З’являється право на експеримент. І експеримент також не становить загрози для всього, що ти побудувала. А це, мабуть, і є одна з форм справжньої свободи.
– І вже нікому нічого не потрібно доводити. Ви прийшли до цього відчуття?
Якщо чесно, у мене ніколи не було великої потреби щось доводити іншим. Набагато сильнішою завжди була потреба доводити щось самій собі. І мені здається, це навіть складніше. Бути в мирі із собою, бути собою задоволеною, не вимагати від себе надто багато, не засуджувати себе за кожну помилку — ось із цим мені доводилося вчитися жити.
Я часто помічала, що до інших людей ставлюся значно поблажливіше, ніж до себе. І до їхніх помилок, і до кар’єрних злетів та падінь, і до того, як вони проявляють себе. До себе я завжди була набагато вимогливішою.
До речі, таку саму помилку я свого часу почала робити зі старшим сином. Мені хотілося виховати з нього такого ж досягатора, як я сама. Потім я трохи охолола до цієї ідеї, а з молодшим сином уже не повторювала такого сценарію. Тому що кожна людина має право сама вирішувати, яким шляхом хоче йти.
І мені здається, що в мене самої ще дуже багато попереду. Нещодавно моя коучка в INSEAD порадила мені книгу The Second Mountain. Я тільки почала її читати. Вона про людей, які досягають певних результатів у житті, а потім усвідомлюють, що існує ще одна вершина: не досягнення як такі, а сенс, місія та розуміння того, заради чого ти хочеш рухатися далі.
– Ви зовсім недавно перейшли з аграрної галузі в індустрію краси. Якщо говорити не лише про бізнес-процеси, наскільки вам особисто близькі сенси цієї сфери? І як ви ставитеся до ролі зовнішнього вигляду?
Передусім я дуже ціную компанію, в якій працюю. Вона не займається копіюванням чи створенням реплік уже існуючих продуктів, а розробляє власні рішення. Тут багато уваги приділяють дослідженням, розробкам та інноваціям. І для мене важливо, що індустрія краси значно ширша за декоративну косметику чи макіяж. Значну частину бізнесу становить напрям dermatological beauty, який об’єднує питання здоров’я шкіри та волосся, співпрацю з аптеками, клініками й медичними фахівцями.
Я переконана, що в перспективі найближчих десяти-двадцяти років роль цього напряму лише зростатиме. Баланс поступово зміщуватиметься у бік здоров’я, адже здоров’я і краса невіддільні одне від одного. Людина зі здоровою шкірою, здоровим волоссям і хорошим самопочуттям завжди виглядає красивою.
Щодо зовнішності, молодість сама по собі завжди красива. З віком дедалі більшого значення набуває інше: самоцінність, внутрішня наповненість, повага до себе та до людей навколо. Те, як людина одягнена, наскільки доречно вона виглядає в тій чи іншій ситуації, як готується до публічних виступів і презентує себе, багато говорить не лише про неї саму. У цьому також проявляється повага до людей, з якими вона взаємодіє. Іноді навіть більше, ніж у словах.
В Україні попри масштабний відтік населення та складні обставини останніх років ринок краси продовжує зростати. Очевидно, люди знаходять у цьому не лише бажання добре виглядати. Для багатьох це спосіб подбати про себе, знайти щось позитивне, інвестувати у зовнішній вигляд, здоров’я, догляд за шкірою та волоссям.
На мій погляд, за цим стоїть потреба піклуватися про себе і бажання залишатися найкращою версією себе, незважаючи на обставини. Красу навряд чи можна назвати життєвою необхідністю. Без неї світ не зупиниться. Але без уваги до себе людина поступово починає втрачати внутрішню енергію, інтерес і відчуття власної цінності.
– Що б ви порадили жінкам, які намагаються все тягнути на собі, постійно відчувають провину і не можуть бути ідеальними в кожній зі своїх ролей?
Чесно кажучи, за все своє життя я ще жодного разу не зустрічала жінку, яка була б успішною, була б мамою, дружиною чи партнеркою, мала друзів, добре виглядала і при цьому могла б щиро сказати: «Я все встигаю».
Думаю, важливо не гнатися за ідеалом, а дивитися, чи є прогрес. Якщо з кожним наступним роком або хоча б через два-три роки ти бачиш, що стала ближчою до своїх цілей, ніж була раніше, це вже добре. Це означає, що ти рухаєшся у правильному напрямку.
Неможливо щодня, щохвилини бути ідеальною в усьому. І ще дуже важливо прислухатися до себе. Якщо тіло починає сигналізувати, що зараз потрібна пауза, варто відкласти все інше і повністю переключити увагу на себе. Тому що якщо не подбати про себе вчасно, дуже швидко не залишиться ресурсу ні для дітей, ні для близьких, ні для роботи. Як у літаку: спочатку потрібно одягнути кисневу маску на себе, і лише потім допомагати іншим.
– На завершення розмови. Ви щойно повернулися з Ukraine Recovery Conference у Гданську — найбільшої міжнародної конференції, присвяченої відновленню України. Якщо говорити не лише про кар’єру, а про вашу особисту місію, яке головне послання про Україну вам сьогодні хотілося б донести світові?
За останні роки я справді багато працювала на перетині бізнесу, держави й міжнародного партнерства. І, мабуть, найважливіший висновок, до якого я прийшла, полягає в тому, що довіра — це не емоція, а результат.
Співчуття може відкрити двері. Але рішення про інвестиції, стратегічні партнерства чи довгострокову співпрацю ухвалюють тоді, коли бачать професіоналізм, відповідальність і здатність виконувати свої зобов’язання.
Для мене надзвичайно важливо, щоб світ бачив Україну не лише як країну неймовірної стійкості, а й як країну сильних людей, компетентних інституцій і бізнесів, які працюють за найвищими міжнародними стандартами.
Світ уже знає, що Україна — смілива. Настав час показати, що вона ще й надзвичайно компетентна. Такий образ України ми маємо послідовно будувати. І я вірю, що це відповідальність кожного з нас, незалежно від того, працюємо ми в бізнесі, державному секторі чи представляємо країну на міжнародній арені.