Кістки — мовчазні свідки людського життя. Уривок із книги «Закарбовано на кістках», #книголав

Кожна частина нашого тіла може розповісти історію. Те, що ми їмо, усе, що робимо, залишає сліди — повідомлення, які терпляче чекають місяцями, роками і навіть століттями, доки судово-медичний антрополог їх розшифрує.

У книзі «Закарбовано на кістках. Таємниці, які ми залишаємо після себе» всесвітньо відома судова антропологиня і професорка Сью Блек запрошує читачів у захопливу подорож людським тілом, від маківки до стоп, досліджуючи кістки голови, тулуба й кінцівок та розповідаючи історії людей, яким ці кістки належали.

«Нам цікаво, якою була людина, що прожила це життя. Ми хочемо віднайти закарбоване на кістках, щоб розповісти історії тіл, а можливо, навіть повернути загиблим імена».

Попри серйозність теми книжка написана з гумором. Кожна історія авторки сповнена поваги до людей і любові до власної справи… Публікуємо уривок із книги:

Плечовий пояс

 Лопатки — це місце, з якого росли крила, коли ми були ангелами.

Девід Елмонд, письменник

У людському скелеті є два пояси. Я асоціюю це слово насамперед з елементом жіночої білизни, але мені довелося відмовитися від цієї аналогії під час лекцій, бо, коли я згадувала про мамин пояс для панчіх від Playtex, студенти дивилися на мене спантеличено. Вочевидь, я просто нагадувала їм про свій поважний вік.

Пояс верхніх кінцівок (інші назви — грудний або плечовий) з’єднує кістки кінцівок із тулубом і складається з парних ключиць спереду та й лопаток ззаду. Нижній, тазовий пояс складається з двох стегнових тазових кісток, які приєднуються ззаду до крижів, а з боків — до стегнових кісток нижніх кінцівок.

Цікаво, що плечовий пояс складається з найменш піддатливих до переломів кісток — лопаток — і кісток, найпіддатливіших до переломів, — ключиць.

Ключиці є геть у всіх приматів, однак у багатьох ссавців ці кістки рудиментарні. А от у копитних, до яких належать різноманітні тварини (від коней до свиней і навіть бегемотів), їх зовсім немає. Наприклад, у котів такі маленькі ключиці, що вони завиграшки протискаються в щілини, які здаються надто вузькими для них.

У людей ключиця — не тільки зручне місце для кріплення м’язів, а й опора для розведення рук у боки. Більшість чотириногих тварин передні кінцівки, розташовані під тулубом, використовує лише для пересування, тож їхні ключиці не мусять виконувати подвійної функції і самі не дуже великі. Проте, хоч як дивно, ключиці насправді не потрібні людині. Їх можна видалити, а м’язи пришити один до одного. Колись деяким жокеям видаляли ключиці профілактично. Оскільки саме ключиці найчастіше ламаються під час падіння з коней, панувала думка, що краще обійтися без них, аніж піддавати себе ризику перелому.

Перелом ключиці й справді небезпечний для життя. Ця кістка має форму подовгастої літери S і ламається в найслабшому місці — на вигині бічної третини. На жаль, трохи нижче проходять підключичні артерія та вена, і гострі уламки зламаної кістки можуть розірвати чи проколоти їх.

Сера Роберта Піла, якого двічі обирали прем’єр-міністром Великої Британії між 1834 і 1846 роками, вважають батьком сучасної поліції. Від його прізвища походить застаріле прізвисько поліціянтів «чистильник» (англійське слово peel означає «чистити», а від імені — сучасна жаргонна назва «боббі»). Сер Роберт загинув від перелому ключиці. Якось він придбав нового коня, який полюбляв хвицати. Сер Роберт і кінь ще звикали один до одного, коли, піднімаючись на Пагорб Конституції неподалік Букінгемського палацу, міністр зустрів двох знайомих дам, яких супроводжував грум на досить норовистому коні. Жеребець Піла злякався й скинув вершника із себе, а потім, на жаль, спіткнувся і впав на нього. Сер Роберт отримав переломи кількох ребер і лівої ключиці, уламки якої розірвали підключичні кровоносні судини так, що цей пан стік кров’ю. А оскільки помер він майже за три дні й мав низку додаткових травм, підозрюю, що причина смерті, найімовірніше, була пов’язана з іншими ускладненнями. Але саме перелом ключиці досі називають причиною його смерті.