Оксана Хромова30 листопада виповнюється 150 років із дня народження видатного британського політика
Про Вінстона Черчилля написані десятки книг, у яких історики та біографи з різних боків висвітлюють життя політика. Деякі з них розповідають і про Клементину — дружину, з якою прем’єр-міністр прожив понад пів століття. Автори описують її досить скупо і навіть суперечливо: «нудна», «черства й зухвала», «добра, але дурненька», «сіра мишка». Якою ж насправді була місіс Вінстон Черчилль і перша леді Англії?
Дві зустрічі
Вони познайомилися на світському прийомі у Лондоні, коли майбутньому прем’єру виповнився 31 рік, а юній Клементині — 19. Вінстон Черчилль одразу звернув увагу на чарівну дівчину, але підійти так і не наважився. Він був боязким і незграбним, у спілкуванні з дамами губився і соромився. До того ж вже тричі отримав відмову у відповідь на пропозицію руки та серця. Жодна з дівчат не бачила у ньому перспективного чоловіка.
Клементина походила зі знатного шотландського роду. Дівчина була розумною й привабливою, знала мови, багато читала та цікавилася політикою. На момент зустрічі з Вінстоном вона вже відмовила кільком претендентам у чоловіки.
«Яка насолода зустріти дівчину такого розуму та інтелігентності», — написав майбутній прем’єр юній красуні після першої зустрічі.
Наступного разу вони зустрілися лише через чотири роки на одному зі званих обідів, хоча спочатку обидва не планували там з’являтися. Уже через місяць після другої зустрічі майбутній прем’єр-міністр зробив пропозицію міс Хозьє в альтанці палацу на березі озера. Того дня він подарував їй обручку з червоним рубіном та двома діамантами.
“У Бленхеймі я зробив дві найважливіші у своєму житті речі, — згадував пізніше Черчилль. — Там я народився й одружився”.
Вінчалися вони на початку вересня 1908 року. До церкви Святої Маргарити були запрошені близькі родичі, друзі та відомі політики. Голову нареченої прикрашала весільна діадема з флердоранжу. А найдорожчою окрасою дівчини були діамантові сережки, подаровані нареченим. Світло-бежева сукня була розшита листям плюща й підкреслювала її струнку постать. Урочистий банкет відбувся у родовому палаці Мальборо.
Рівний шлюб
Клементина була набагато молодшою за Вінстона. Проте, володіючи неабияким розумом, гідністю та прекрасним почуттям гумору, вона ніколи не відчувала себе хоч у чомусь «слабшою» за чоловіка. Вони завжди були на рівних позиціях.
«Одруження на розумній, твердій, але й складній жінці — найблискучіше моє досягнення. Що може бути чудовіше, ніж союз із істотою, нездатною на підлу думку?» — писав Вінстон Черчилль.
Клеммі чудово розуміла, що вийшла заміж за людину, яку за всіх його достоїнств важко було назвати прекрасним чоловіком і сім’янином. Вінстон Черчилль не відрізнявся красою чи уважністю, делікатністю чи акуратністю. Він багато їв і пив, голосно лаявся, любив грати в карти і курити в ліжку, розсипаючи попіл і пропалюючи одяг. Був різкий і категоричний, часто нетерпимий до чужої думки. А постійні суперечки, політичні дебати та суспільні конфлікти накладали свій відбиток на нелегкий характер. Проте місіс Черчилль ніколи не намагалася ні «переробити» його, ні вплинути на звички чи спосіб життя, просто приймаючи його таким, яким він є.
За рівного соціального становища й походження вони були дуже різними. І не лише за віком, а й за характером та темпераментом. Клементина прокидалася рано вранці, а її чоловік любив вставати пізніше. Вона мало їла, а він любив не тільки добре поїсти, а й випити, навіть зранку. Напевно, тому за сніданком подружжя ніколи не зустрічалося. Вони могли спокійно відпочивати окремо одне від одного, тому що й у цьому їхні інтереси не збігалися. Проте дружина завжди була поруч, коли чоловіку потрібна була її підтримка, порада та участь. А він потребував її завжди.
Радники та союзники
Біографи у своїх роботах зазначали, що Вінстон Черчилль спілкувався з Клементиною з приводу майже всіх своїх справ — політичних, письменницьких і навіть військових. Найчастіше саме дружина підказувала правильне рішення чи вихід із тієї чи іншої ситуації. Йому часто не вистачало витримки, самовладання та дипломатичних навичок. Але ці якості з надлишком компенсувала його дружина.
Іноді складалося враження, що сам бог послав політику досвідченого радника з характером. Клементина досить легко розплутувала клубки протиріч, розбирала складні ситуації, виправляючи помилки чоловіка. Велику роль у цьому відіграє і той факт, що тільки місіс Черчилль могла сказати прем’єру своє тверде «ні» чи протистояти його нездійсненним вимогам до своїх колег.
«Без Клементини історія Вінстона Черчілля, і всього світу, була б іншою», — писав у спогадах начальник штабу генерал Гастінгс Ісмей.
Не обійшлася без її незримого впливу і складна ситуація після Дарданелльської битви. Як відомо, масштабна військова операція була ініційована Черчиллем, який обіймав посаду морського міністра. У підсумку збройні сили Англії та Франції зазнали поразки. Англійці у всьому звинувачували ініціатора атаки.
Вплив дружини
Саме Клементина порадила чоловікові піти на фронт і таким чином спокутувати свою провину. А ще спробувати довести суспільству, що він розуміє весь тягар трагічної помилки. Важко сказати, наскільки легко їй далася ця порада. Проте саме вона вплинула на можливість Черчилля повернутися з часом у політику. При цьому подружжя було, як сказали б наші сучасники, по різні боки барикад: Клементина була переконаною лібералкою. Вона не сприймала поглядів і принципів консерваторів, на чолі яких стояв її чоловік. Це була, мабуть, єдина сфера, у якій місіс Черчілль не готова була поступатися ні в чому і стояла на своєму до кінця.
На початку 1940-х Вінстон Черчилль отримав посаду прем’єр-міністра і відчув себе всесильним.
“Ти просто неможливий!” — такими словами починався жорсткий лист Клем чоловікові.
Вона спустила його з небес, розповівши про його спілкування з оточенням, про увагу та порядність. Цей лист протверезив політика.
Свій сильний характер аристократка виявила і під час Другої світової війни, коли керувала робочими їдальнями та навіть гасила на дахах запальні бомби. З 1941 року десять років вона очолювала фонд Червоного Хреста, допомагаючи постраждалим країнам медикаментами, обладнанням та продуктами харчування.
Після війни вона багато часу провела у поїздках Радянським Союзом, де зібрала матеріали, які згодом увійшли до книги чоловіка, що складалася з шести томів. У 1953 році за цей історичний твір прем’єр-міністр був удостоєний Нобелівської премії з літератури.
Разом — до кінця
Мало хто вірив у вдалий шлюб цієї пари, але Вінстон Черчилль та Клементина прожили разом 57 років. Вони написали одне одному 1700 листів, листівок, телеграм та записок.
«Мила моя, за всі ті роки, що ми разом, я багато разів ловив себе на думці, що дуже люблю тебе, так сильно, що, здається, більше любити неможливо», — писав прем’єр через 40 років після весілля.
Це був її дорогий чоловік, який колись заїкався й не міг вичавити з себе і двох слів.
Одного разу, виступаючи перед оксфордськими студентками, Клементина сказала:
«Ніколи не змушуйте чоловіків погоджуватися з вами. Ви досягнете більшого, продовжуючи спокійно дотримуватися своїх переконань, і через якийсь час побачите, як ваш чоловік непомітно прийде до висновку, що ви маєте рацію».
Вінстон Черчилль помер у 1965 році у віці 90 років. Після смерті чоловіка Клементина впала у депресію і, здавалося, зовсім не знала, як їй жити далі. Вона втратила справжнього друга, єдину людину, яка могла б її підтримати.
«Ніколи не здавайтеся — ні у великому, ні у малому, ні у дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі та здоровому глузду», — побачила жінка папірець у великому архіві.
Саме ці слова повернули її до життя. Вона розібрала папери чоловіка, підготувала їх до друку та опублікувала. А потім тихо померла, начебто завершивши свою місію на землі.