Книга «Острів» Жанни Слоньовської. Друге місце на конкурсі невдах

Сорокарічний поляк Давид пише свій четвертий роман, попередні принесли таку-сяку літературну славу і розбурхали еґо. Еґо ж тепер треба якось упакувати в скромну кімнату-келію з односпальним ліжком: Давид подався на письменницьку резиденцію, щоб побути пару тижнів подалі від дружини і доньки та отримати самоту, якої потребує його… скажімо так, сам він цю свою властивість зве інтровертністю, люди ж про таке зазвичай кажуть: «Прикрий він». Резиденція знаходиться на острові десь на Півночі, наразі тут живуть два хлопи – з Ісландії та Іспанії та керує всім старша жінка Мюріел, яка свого часу Давида привабила своєю зрілою сексуальністю. Чоловік закохується (після того, як Мюріел тиждень обговорює з ним його романи), поринає в роздуми, яким є секс після менопаузи, і сталкерить Мюріел в соцмережах. Його шлюб тим часом хитає: Аґнєшка поступово віддаляється від Давида, почалося це сім років тому, коли у дитини, що її виношувала дружина, запідозрили синдром Дауна, а чоловік тут же заговорив про аборт.

Герої Жанни Слоньовської – як не письменники, то перекладачі і різні професійні філологи: говорять, говорять, говорять: надають забагато значення словам і не вірять жодному сказаному. Кожен етап стосунків у трикутнику Давид-Мюріел-Аґнєшка супроводжує певний вірш, здається, важать насамперед назви тих віршів. Отже, рухаймося від «Спліну» до «Розмайності», звідти до «Слова» і «Припливу», щоб завершилося все «Морем». Це не просто етапи Давидової прикрої любові, це пишеться міф про перетворення, що його складають такі собі слова-замовляння, аби хтось прийшов на поклик і взяв на себе твої печалі та дозволив тобі бути вільним, як стихія. Іншої дії, ніж Сила Слів, в романі не буде. Їх, цих «островитян» Слоньовської, навіть невдахами не назвеш, бо невдачі можуть спіткати того, хто бодай щось спробував зробити. А таке тут життя: імпотенти мріють про шалене кохання.

Іспанець на резиденції пише роман про жіночу сексуальність. Каже, що про чоловічу уже все написали-взнали, тому він щоранку прокидається, мастурбує і обмірковує жіноче бажання. Давид в цей час пише родинну сагу про три генерації лемків. Обидва твори не напишуться, та і питання чоловічої сексуальності залишається нерозкритим, а шкода. Бо про неї якраз «Острів» і міркує. Це вона – стихія, не здатна на контрольовану дію.  

Давид бісексуал, губи Мюріел нагадають йому губки Сергія Рахманінова – і в цьому порівняння стільки ж дотепності, скільки й снобізму. Він згадає, що до Мюріел захоплювався так тільки однією людиною, скоріше за все, це був таємничий музикант Філіп, якому він весь час пише повідомлення, а той дає йому  поради про стосунки. Бісексуальність Давида – це вдвічі більше відмов і любовних невдач. До Мюріел так само проявляють увагу люди обох статей. Це уже її спосіб надати вдвічі більше відмов… Не напише Давид роман про лемків. Але складеться натомість книжка-студія про феномен пристрасті, куди він включить листи, що їх писав Мюріел і зробить її героїнею. Не умієш любити – сиди-пиши!    

Давид приїздить на острів тричі. Як герой казки, який мусить тричі виконати якесь завдання, щоби отримати бажане. Не отримає, ясна річ. Але складе собі казку про Сплячу Богиню, яку поцілунком намагався розбудити прекрасний Принц. Він розкаже цю байку донці і збереться на острів вчетверте. І в цей час зазвучить черговий вірш – «Печальна пісня». Роман про те, як страх старіння називають коханням, о так, це таки печально.

 

Читайте також: «Планета Полин»: так не повинно бути