Оксана ХромоваСучасний світ диктує нові формати стосунків, і дедалі більше пар обирають спільне проживання без офіційного шлюбу. Одні вбачають у цьому свободу та можливість «спробувати» життя разом, інші — уникнення юридичних зобов’язань. Проте за фасадом цієї, здавалося б, зручної моделі часто приховані серйозні ризики, про які більшість не замислюється до моменту виникнення проблем.
Чи дійсно “цивільний шлюб” — це рівноправний вибір партнерів? Які юридичні наслідки можуть чекати на тих, хто вирішив уникнути офіційної реєстрації? Про це та багато іншого ми поговоримо з адвокатом Наталією Горбаль, яка на основі своєї адвокатської практики допоможе розібратися у складних питаннях співмешкання та правових аспектів «неофіційної» сім’ї.
Чому, на вашу думку, багато пар сьогодні обирають «цивільний шлюб» замість офіційного? Чи це більше про свободу, чи страх перед зобов’язаннями?
Кожен обирає те, що обирає. Головне — зрозуміти, що за кожен свій вибір нестиме відповідальність сама людина, а не її партнер із «цивільного шлюбу» або хтось з її оточення.
Причин не реєструвати шлюб, а залишатися партнерами, котрі проживають спільно, безліч. Від «ми хочемо перевірити свої стосунки» або «побачити, як нам буде вдвох у побуті» до «убезпечити одного з партнерів від відповідальності за зобов’язаннями». На жаль, мушу констатувати, що лише невелика кількість людей усвідомлюють, чим же насправді є «цивільний шлюб». Всі інші, не розуміючи цього, ризикують потрапити у «пастку» своїх рожевих окулярів. І добре, якщо це буде лише у вигляді втраченого часу, хоча інколи він може нараховуватися роками.
Але здебільшого наслідками такого «незнання» є довготривалі судові процеси з доведення того факту, що внаслідок такого співмешкання утворилася сім’я; з поділу майна; зі стягнення грошей (різноманітних компенсацій, аліментів тощо). І навряд чи можна в цьому контексті говорити про свободу. Будь-який крок у бік спільного проживання з кимось завжди породжує обов’язки, навіть, якщо ти про них не думаєш чи не знаєш. А невиконання чи неналежне виконання обов’язків тягне за собою відповідальність.
Чи змінюється ставлення до «цивільного шлюбу» після певного періоду спільного проживання? Як саме?
Виходячи з моєї практики і того, що я чую під час консультацій, жінки у переважній більшості просто змирилися з тим, що в них є. Це трапляється через те, що час життя спливає, починати все спочатку, особливо тоді, коли начебто все нормально, на думку жінок, немає сенсу; також є певний страх залишитися наодинці. І, звісно ж, під час таких роздумів можуть з’явитися думки про те, що і дійсно неважливим є той офіційний шлюб. Тому ставлення до такого «цивільного шлюбу» змінюється радше у бік його прийняття як такого.
Водночас ті, хто все ж таки наважується згадати про себе і про те, що «я в себе одна», наслідком чого стають конкретні кроки у бік відповідальності за своє життя, роблять все, аби зрозуміти, за кого і для чого така жінка живе з конкретним чоловіком. Звісно ж, це є першим поштовхом до того, щоб дізнатися про свої права та обов’язки у такому співмешканні, усвідомити свою роль в парі і, найголовніше, чітко визначити ту точку «Б», до якої обидва мають прийти. Якщо ця точка виявиться не спільною, тоді простіше робити висновки щодо свого ставлення до «цивільного шлюбу».
Які є види співмешкання та чим вони відрізняються?
Я сформулювала чотири форми спільного проживання чоловіка та жінки. Це є своєрідною підказкою для тих, хто вирішив, з тих чи інших причин, не реєструвати шлюб. Такими формами є: співмешкання елементарне, співмешкання «під прикриттям», спільне проживання без створення сім’ї і без реєстрації шлюбу, спільне проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Всі форми базуються на принципах, які мають бути прийняті обома. І це бажано зробити до початку спільного проживання. Тобто потрібно сісти і домовитися, про що буде їхнє спільне проживання.
Виключення можливе лише стосовно форми співмешкання «під прикриттям» (недарма така назва, в якій вже закладений елемент неправди). Якщо виявиться, що пара проживає саме у такій формі, то навряд чи можлива відверта розмова. Втім, як правило, жінка точно буде знати, що саме цю форму спільного проживання вона для себе обрала. Тут постраждалою особою цілком може виявитися чоловік. Але для того, щоб уникнути цього ризику, варто все ж так з самого початку проговорити все «на березі».
Як, на вашу думку, розподіляється відповідальність у «цивільному шлюбі»? Чи відрізняється вона від офіційного?
Якщо говорити про відповідальність за невиконання або неналежне виконання тих обов’язків, які можуть виникнути при спільному проживанні однією сім’єю без реєстрації шлюбу (це обов’язки, які притаманні саме подружжю), то спочатку потрібно впевнитися в тому, що при спільному проживанні дійсно була створена сім’я. Якщо сім’ї як такої немає, то обов’язків не виникає, а відтак не наступає відповідальність. Тому для тих, хто хоче когось притягнути до відповідальності, потрібно з самого початку збирати докази того, що при спільному проживанні утворилася саме сім’я. Лише у цьому контексті можна говорити, що є відповідальність і вона розподіляється.
Якщо ж люди просто вирішили жити разом (це переважно належить до форм «співмешкання елементарне», «спільне проживання без створення сім’ї»), то немає підстав говорити ані про обов’язки, ані про відповідальність тих, хто вирішив саме у такий спосіб проживати. Щодо офіційного шлюбу, тобто того, який був зареєстрований, то права і обов’язки виникають одразу після реєстрації шлюбу, а відповідальність настає завжди, якщо порушуються чиїсь права, тобто не виконуються або неналежним чином виконуються обов’язки.
Чи достатньо правової обізнаності у людей, які обирають «цивільний шлюб»? Які найбільші юридичні ризики вони часто ігнорують?
Виходячи зі свого професійного досвіду, на жаль, вимушена констатувати, що в нашому суспільстві на дуже низькому рівні правова грамотність і майже зовсім відсутня культура шлюбу та сім’ї, включно з сім’єю, яка може бути утворена в результаті спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Основною проблемою у переважній більшості є те, що люди нічого не знають ані про фундамент, на якому має утворюватися сім’я, ані про свої права та обов’язки у шлюбі або у спільному проживанні. І коли пара вирішує почати спільне життя, то все, чим вони керуються, – це емоції та почуття. Жодних знань та підготовки! Дівчина, яку кличуть пожити разом, навіть не цікавиться за кого її кличуть у таке спільне проживання.
Наслідками такої бездіяльності відносно себе можуть стати не лише «розбите серце», а й тривалі судові процеси, наприклад, про стягнення боргу з дівчини, як з солідарного боржника, втрата всіх заощаджень, обов’язок «поділитися» майном, яке дівчина вважала своїм, включаючи і грошові кошти, які вона отримувала від здійснення нею підприємницької діяльності, наприклад, у формі ФОП. Навіть машина, яку вона собі придбала і вважала своєю, може стати предметом поділу. Хоча, відкриття судового провадження зовсім не означає, що у дівчини відберуть половину або змусять сплатити щонайменше половину боргу її хлопця. Але з великою ймовірністю може відбутися те, що дівчина, попри її волю, стане учасником судової справи і витрачатиме свій час та гроші, аби довести, що позивач (хлопець) не правий.
Чи можна захистити свої майнові права у «цивільному шлюбі» без офіційної реєстрації? Які є механізми?
Так, можна, але лише у випадку, якщо все «на березі» буде проговорено, а краще – укладено відповідний договір (схожий на шлюбний, але регулює майнові права саме під час спільного проживання без реєстрації шлюбу).
Якщо пара, яка проживає в цивільному шлюбі, має дітей, чи можуть виникнути юридичні проблеми щодо опіки чи спадщини?
Якщо говорити в контексті дітей і «опіки» над ними, то ні, проблем немає бути, адже в цьому випадку співмешканці виступають в статусі батьків і їх права та обов’язки чітко врегульовані законом. Звісно ж, якщо один з батьків чинить перешкоди у спілкування та вихованні дитини, то це можна, напевно, назвати проблемами. Втім, законом чітко врегульований порядок дій у разі настання таких випадків. Щодо спадщини також немає виникати проблем, адже батьки та діти належать до першого ступеню спорідненості, а відтак, наявність чи відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками жодним чином не впливає на розв’язання цього питання.
Чи можна сказати, що «цивільний шлюб» — це своєрідна перевірка перед офіційним? Чи це спосіб уникнути юридичних зобов’язань?
Кожен вирішує для себе сам, чим насправді це є для нього. Але, на жаль, численна кількість справ з приводу вирішення майнових спорів у судах лише підкреслює те, що жінка при так званих «цивільних шлюбах» вважає, що її вже покликали заміж, а чоловік, як правило, вважає себе вільним від будь-яких обов’язків.
Чи є статистика щодо тривалості «цивільних шлюбів» у порівнянні з офіційними? Які тенденції можна простежити?
Статистики, як такої, немає. Втім, у своїй практиці я зустрічала чимало пар з тривалістю спільного проживання понад 6-7 років, а потім, коли вони все ж таки брали шлюб, вже через рік розходилися. На мій погляд, це явище скоріш зі сфери психології, адже для когось з пари сам шлюб, після такого тривалого проживання «без обов’язків» може виявитися своєрідним тригером, який запускає раніше невідомі процеси, через які відносини руйнуються. Але у будь-якому випадку, якби пари визначали для себе певний строк, протягом якого вони мають вирішити чи будуть вони укладати шлюб, чи ні і ще домовлялися б заздалегідь, як вони будуть разом жити до настання цього певного строку, то очевидно ці «цивільні шлюби» не виглядали б так критично з точки зору їх наслідків.
Є й такі пари, які проживають рік-два, потім знаходять інших партнерів і все починається спочатку. У будь-якому разі все залежить від самих людей — що вони для себе обирають, на що орієнтуються і на яке місце свого життя ставлять себе. У питаннях створення сімʼї варто покладатися не лише на почуття, а й на знання, що можуть захистити тебе. Про практичні кейси та поради я також розповідаю у своїй спільноті WCODE.