Українська мисткиня, архітекторка та дослідниця Марія Куликівська анонсує проєкт «Кулі Квітів» (Bullets of Flowers). Він стане одним із тематичних павільйонів Мальтійської бієнале, який буде створено за підтримки Рози Топанової. Експозиція, що об’єднує скульптуру, текстиль та звук, перетворює простір виставки на територію мистецького та емоційного опору, де вразливість стає інструментом зцілення. 

Переосмислення жіночої тілесності

Центральна ідея проєкту базується на трансформації об’єктів насильства та проживанні фізичної руйнації через дослідження тілесної пам’яті. Куликівська знімає зліпки з відстріляних гільз і відливає фантомні копії з прозорої смоли разом із цілющими травами та квітами, знання про які мисткиня успадкувала від своєї бабусі.

Важливою частиною виставки також є переосмислення жіночої тілесності. Поруч із новою роботою з серії «Незавершена Мати» представлена інсталяція «Моє тіло — поле бою», створена з вагітних скульптур, які були знищені невідомим під час виставки у Копенгагені. Ці понівечені скульптури тепер є свідченням неможливості остаточного знищення пам’яті та життя. Вони несуть віру в те, що навіть  у травмі, навіть у вразливості, ми залишаємося тими, хто знає, для чого і заради чого ми протистоїмо.

Десятиметрове полотно зі зшитих шкір «Можливо, там все ще буде дім…» є маніфестом про неможливість заміщення дому як частини ідентичності, на ньому закарбовані розмови мисткині з коханим: про усвідомлення того, що можна купити нові стіни та дах, але неможливо —  відчуття дому та нову Україну. Робота фіксує стан внутрішнього розриву, який не здатне заповнити жодне інше місце у світі.

Багатошаровий звуковий ландшафт проєкту поєднує записи звуків тіла мисткині, голосу та нашіптування рецептів зцілення, які передала їй бабуся, з останньою композицією Валентина Сільвестрова та грою видатного піаніста Євгена Громова. Разом вони формують простір спільного переживання та відновлення.

Про авторку

Марія Куликівська (нар. 1988 року в Керчі, АР Крим) — архітекторка, PhD-дослідниця та співзасновниця Garage33 Gallery-Shelter у Києві. Її практика присвячена дослідженню тілесності як архітектури просторового опору. Двічі переселенка, вона використовує власну історію для створення універсальної мови вразливості та незламності.