Лариса Денисенко: Мені б хотілося, щоб до еволюційного пакета людини увійшли критичне мислення, емпатія, праволюдяність і ековідповідальність

Лариса Денисенко — письменниця, юристка, правозахисниця, громадська діячка і ведуча. Ви можете знати її як авторку романів і дитячих книжок, експертку правницю, публічне обличчя і голос кампанії за ратифікацію Стамбульської конвенції, радіо- і телеведучу або як власницю харизматичного французького бульдога Люцифера. Лариса з тих особистостей в українському культурному полі, кого читаєш у підлітковому віці, а потім зустрічаєш вже дорослою і думаєш: “Вау! Ця жінка неймовірна! Звідки у неї стільки енергії?” Енергійність, ціннісні орієнтири, вміння завжди бути на вістрі суспільної дискусії і стали предметами нашої розмови.

В українському інфополі у тебе дуже багато ролей. Ти і письменниця, і юристка, і фем активістка (якщо ти з цим погоджуєшся), і борчиня за права людини, журналістка і любителька французьких бульдогів. Розкажи, як ти поєднуєш всі ці ролі, чи ідентифікуєш себе через усі з них?

Є люди вертикального, зокрема професійного розвитку. Вони заглиблюються в тему: умовно риють нори, все там вивчають або дайвінгують в глибинах, або навпаки рвуться до небес — це може бути, наприклад, урядова кар’єра. 

А я людина частково горизонтального, частково пазлового розвитку. Мене часто веде допитливість, жага до різного виду діяльності, цікавість до нового, різні виклики для себе, небайдужість, радість поєднання різних досвідів та знань. Тобто все, що ти перелічила, є частиною моєї мапи ідентичності. Бачиш, це також пазл. І я можу його збирати як завгодно, головне, щоб були цілісність, смисл та естетика. 

Крім того, я зрозуміла, що це один з моїх рецептів професійного невигорання — переключатися на іншу діяльність. Це не означає, що я не втомлююся. Втомлююся. Але це дозволяє мені фактично уникати професійних деформацій, цікавитися життям і людьми. 

Тобто мені з усім переліченим цікаво і не заскладно, а от щодо сприйняття іншими людьми — можливі варіанти. 

Чи перетікають твої професії і захоплення одна в іншу? Можливо, між ними є не такий вже й очевидний сторонньому глядачеві зв’язок?

Я вважаю, що ці професії мене роблять ціліснішою та збагачують. Часто я відчуваю потенціал в собі та й реалізовую його — як провідниця, точка збору для людей різних професій, освіти. Людей права і слова, людей питання та відповідей, людей освіти і тих дорослих, що хочуть навчатися. І все це працює на те, щоб ми краще розуміли одна іншу, вчилися чути людське у  “професійному мовленні”, що воно може означати, в чому ми можемо помилятися, як навчитися об’єднувати людей, а не розводити по різні боки барикад і життя. 

Я можу говорити з правничим середовищем на теми гендерної політики, і чому це має бути в їхньому мандаті, можу вчити писати і говорити. З іншого боку, людей медійного простору можу “управлювати” (ред. дати знання з права), пояснювати, що право, правозахист є частиною світогляду людини, а не підручником і таємними знаннями юридичного масонського ордена (усміхається). Як журналістка, котра володіє достатньо широкою експертизою, можу ставити прицільніші питання. Як письменниця можу впливати на різноманітні аудиторії, наприклад, мої оповідання є частиною програм читання і української мови початкової школи. 

Колись ти розповідала історію, як ледь не стала моделлю. Чи можеш зараз уявити, що твоє життя могло тоді розвернутися зовсім в інший бік?

О, це смішна історія. Сінді Кроуфорд (між іншим, мене досі так зве одна моя подруга), Клаудіа Шифер, Лінда Євангеліста і я. Шикарне волосся, родимка над губою, зелені очі, вилиці, виразна талія. Наприкінці 80-х і на початку 90-х за дивним збігом обставин мій типаж дуже вписувався в цей славетний ряд, але я припинила зростати вгору і зупинилася на позначці 170 сантиметрів. Це дозволено Летиції Каста, але не дівчинці з СРСР часів перебудови. Отже, припинили рости ноги, але от дупа своє славетне зростання не припинила (регоче). Тому фізіологія потурбувалася про те, щоб моє раціо зупинило мене на цьому шляху. Втім, мені багато це дало. Вміння тримати спину і лице. Розуміння своєї краси, а це важливо в підлітковому віці, і що ця краса дозволяє, наприклад, чоловікам вважати мене товаром, і що це дозволяє тебе стереотипізувати. Втім, стереотипам не заважає ніщо. 

Якщо зайти на твою facebook-сторінку, то там є підпис, який трохи збиває з пантелику: “Відомий в Європі кардіолог. Дєвушка з волосамі красівого дєрєва”. Розкажи, будь ласка, цю історію.

Люди часто пишуть листи різним “лсд”, так я називаю лідерок та лідерів суспільної думки, щодо підтримки різних ініціатив. Одного разу я отримала листа дуже пафосного звучання, котрий починався так: “Вельмишановна пані Ларисо! Звертаємося до вас як до відомого в Європі кардіолога.” 

Зрозуміло, що хтось помилився, заплутався у адресатах, але ж дурному весело й самому. Мене це дуже насмішило. 

А “дєвушкой з волосамі красівого дерева” назвав мене чоловік з району, коли я гуляла з собакою. Він сказав, що мені більше пасує гуляти з сіамським котом і означив мене як ось таку “дєвушку”. Мені видається, що це представлення в соціальній мережі, певне, спантеличує людей, натомість звучить більш іронічно, ніж коли морочитися моїм мультипредставленням. Погодься, навіть ти цим морочилася. (сміється)

Як письменниця і громадська активістка, ти, мабуть, тонко відчуваєш зміну контекстів у суспільному дискурсі. Чи змінилися вони для тебе за останні 15-10-5 років і як?

От знаєш, так само неквапно, як з’являються книги, котрі допомагають говорити з дітьми на складні теми, так само і ми, як доросле суспільство, беремося за проговорення травм, суспільних та соціальних важких тем, табуйованого, стигматизованого тощо. Ми починаємо більше говорити, правда, не надто більше думати і не надто більше чути, але поступ відчувається. 

Ми стаємо більш відвертими, більш вільними у мовленні, так, звучить і агресія, і несприйняття, і радикалізація консервативних поглядів, але ми вчимося розуміти, що є інші погляди, які варто захищати, які мають право на звучання. Починаємо розуміти, що є дійсно ворожим мовленням, мовою ненависті, а що — подразненням. 

Звичайно, на моїх відчуттях позначаються середовища, де я працюю, в котрих я спілкуюся, котрі я вивчаю, але теми прав людини, прав жінок, ідентичності, сексуальності, насильства, минулого звучать в рази гучніше та змістовніше. 

Спонукають багатьох людей до публічних думок, а не до замовчування чи мовчання. Показником того, що теми не залишають байдужими, є і те, що стосовно них висловлюються люди, котрі до цього були байдужими раніше, і люди, які вирішили, що і в цій темі вони є гуру, експертами, професіоналками (посміхається). 

Але тут ми вже підходимо до ще однієї теми: культура дискусії. Котру ми вочевидь не проробили, не засвоїли і переважно не практикуємо. 

Яку з громадських акцій чи кампаній, до яких долучалася за останні роки, вважаєш найважливішою для себе? А для країни? Чому?

Це різноманітні адвокаційні кампанії з запобігання домашнього насильства, протидії дискримінації, кампанії, націлені на захист прав людини і свобод, підтримку заручників Кремля та їхніх родин, захист тварин і екології: 

#metoo, #янебоюсьсказати, #цінаслова, #FreeSentsov, #нецінаполітики, #виборибезсексизму, #PrisonersVoice, #BlackLivesMatter, #WomenSupportingWomen, #ЯЗахищаюЇї, #ТисниЛапу і далі, і далі. 

Я зараз перелічила лише ті, котрі виплеснула на лінію помітності перша хвиля моєї пам’яті. Фактично це є мапа того, чим я живу, що є важливо для мене. І мені видається, що ці речі важливі для нашого суспільства, якщо ми хочемо бути вільними, відповідальними, ціннісними людьми. Навіть почути голоси на підтримку цінностей чи за боротьбу з несправедливістю є дуже корисною опцією. 

Важливою ініціативою є “Мовчання вбиває”. Це достатньо широкий рух протидії неефективним розслідуванням нападів на громадянських активісток і активістів і свавіллю правоохоронців, поштовхом до якого стало жахливе вбивство Катерини Гандзюк. 

У теле- і радіопросторі тебе стало менше останнім часом. Чи хотіла б повернутися з авторськими проєктами?

В мене є авторська програма на радіо «Культура» — «Школа опору і бунтарства для підлітків та дорослих». Я дуже її люблю, бо право, цінності, принципи, безумовно, є частиною культури, і мені подобається про це говорити до дитячої і дорослої аудиторії. 

Мені дуже цікава політична сатира, я б залюбки вела і працювала в такій програмі, але, певне, це не надто програмне, не надто сильне бажання, інакше б я концепт, структуру, пілот вже представила тим медіа, котрі я вважаю незалежними та ціннісними, або вела б відеоблог. 

Ще є один момент, котрий мене дивує. Я не настільки багато і вартісно працювала в медійному просторі, але, посилена іншими своїми знаннями і професійними сферами, перейшла в категорію людини, що оцінює медіа, медійників та медійниць. Я перебувала і перебуваю в багатьох тематичних журі різних премій та відзнак. А це, як ти розумієш, потребує значної кількості ресурсів: емоційних, часових, інтелектуальних. 

Очевидно знаковою і виокремленою для мене є премія імені Георгія Гонгадзе, де я вже третій рік працюю в капітулі і долучилася до її створення. Для мене це важливо і як для людини, що працювала з Гією і цінувала його, і ця премія — територія свободи слова, справедливості і новаторства. 

Але медійна та комунікаційна ідентичність є важливою для мене, і форматів проявів цього — через освітні проєкти, модерацію, котру я виводжу на нову якість, інтерв’ю, блоги, прямоефірну роботу на радіо — поки достатньо для насиченості.  

Фото Ксенії Кравцової 

Думаю, що у творчих людей у кожен період їхнього життя є щось (музика, книжки, візуальне мистецтво) чи хтось (історичні постаті чи наші сучасники), хто їх надихає. Чи маєш зараз таке джерело натхнення?

Для мене це культура — як в людях, так і  в тому, що вони роблять. Навіть інтерв’ю з людьми культури мене може надихнути, запустити моторчик ідеї. Книги — мої подруги. 

Фільми і серіали часто я використовую як ілюстраційний підсилюючий матеріал для освітніх ініціатив, тренінгів. І не лише своїх, я навіть хронометражі зазначаю для моментів, котрі були б корисні в роботі моїх подруг. 

Я обожнюю культурологічні розвідки Діани Клочко, блоги Остапа Українця, Тетяни Огаркової, Володі Єрмоленко, те, що робить Віра Балдинюк в KORYDOR, мене насичує надзвичайно, те, як культурну складову вписує в бізнесову прагматичність Анастасія Платонова в «Forbes Україна», те, як колежанки працюють з порталом «Читомо». Зрештою, як еволюціонувало завдяки зусиллям Ірини Славінської та команди радіо «Культура» — не може не надихати. Музика Дмитра Шурова, конкурс імені Лятошинського, сучасний театр, документалістика Іри Цілик, взагалі рух українського кіно. А Центр Довженка, Мистецький Арсенал, а Інститут Книги, Український Інститут, Український Культурний Фонд, Кримський Дім, Букфорум, PEN Україна? Таких елементів безліч, все це — елементи моєї сили. 

Як тут же ще не згадати Рахівського крижня? Ти знаєш, я в дитинстві, наприклад, вирізнялася тим, що любила вигадувати різних тварин, котрих не існувало в природі, і була дуже переконлива, це допомагало мені перемагати в іграх: слова на літеру. Бо люди вичерпують слова на літеру “Я”, і тут я з “ямковертом”. Я могла його намалювати, могла його описати, добре, що в часи мого дитинства не існувало пошукових систем. Але як не повірити дитині, котра знає, що таке драцена і дратхаар і не плутає його з курцхааром? (регоче)

Коли я працюю, я люблю слухати оперу, співи іспанською та португальською, коли відпочиваю: джаз, блюз, коли хочу погорланити та погоцати — будь-що популярне, щоб добряче протрусило, це як чистка організму. 

А як щодо джерела спокою? Розкажи, будь ласка, про Люка. Хоча, можливо, він джерело якихось інших емоцій, а не спокою)))

Люцифер істота феноменальна. Багатьом людям можна повчитися тому, як він дивиться, як він вміє слухає, як відстоює свої кордони і характер, як він використовує те, чим наділила його природа — не забуваймо, що він всього-на-всього собака (сміється). Але він знає і розуміє кілька мов: українську, російську, деякі слова англійською та французькою. Він радіє кожному сезону, бо зрозумів, що дарує йому щастя, а саме: стрибочки. За листям, снігом, піском, водою — вгору, і вниз, кувирочки, морда сповнена щастя, тіло —  рухом. 

Є направду смішні речі, коли він від нетерплячки перебирає лапами, бо хоче стрибати, я зауважую: ні, спочатку туалет, а потім — стрибочки. Підіймає лапу, мітить територію, і потім йде шукати місце, де б покакати. І тоді вже біжить, радісне — давай гратися! Я все зробив. Або коли я йому кажу: «Все, припини цей карнавал і тепер поводься як нормальний собачка», — він припиняє всі ці ігри, і поважно йде поряд, винюхує все навколо, дуже собою задоволений. Він може вкластися котеням на мої коліна і муркотіти, ось тобі і джерело спокою. 

Фото Світлани Скрібіної 

Знаю, що письменники і письменниці не люблять цих запитань, але, можливо, ти могла б розповісти, над чим зараз працюєш?

Я вже тривалий час обмірковую тему вдівства. Як людина залишається сама, з чим справляється, що їй допомагає, а що — заважає, і в мене вже оформилася історія про трьох вдів з різними життєвими травмами, ставленням. Це поки конструкт в голові, але я потрохи відчуваю потребу виписати це. 

Не уявляєш, скільки в мене розпочатих текстів, що мною були закинуті. Часом я думаю до котрогось повернутися, але певною мірою це як відродити стосунки чи поринути в спогади, що вони припинили хвилювати тебе, тому я не впевнена, що повернуся але, можливо, все це перетвориться на інший текст колись. 

І ще одне неулюблене за останній рік питання. Чого тобі бракує у період пандемії як письменниці, юристці, громадській діячці?

Є одна цікава аналогія між пандемією та переслідуванням людини. В кількох правових системах показником і доказом того, що людина перебуває у вкрай нестабільному, як мінімум психологічному, стані, — коли вона змінює звичний ритм життя, відмовляється від певних маршрутів, рішуче змінює свій життєвий розклад. Це приймається і слідством, і судом як доказ негативного впливу на якість життя людини. І тепер подивися, що робить з нами пандемія? Ми більше перебуваємо вдома, вдома вчаться діти і вдома працюємо ми. Або ми працюємо не вдома — з ким мають залишатися діти, як дістатися на роботу, як продумувати бюджет, як справлятися, особливо жінці, з домашніми справами та робочими питаннями? Очевидна подібність, чи не так? Відмінність також є, ці зміни стосуються не лише мене, а й інших людей, теоретично це має трохи заспокоювати, але так чи інакше на нас усіх ці зміни не можуть не впливати. 

Я щодня вже понад десять років отримую розсилку від кількох бізнесових видань, зазвичай там є обов’язковий слот цифр, які впливають на нашу щоденність, показують курси валют, погоду, а тепер додалися дані про ковід, тобто ти щодня читаєш про смерті людей, захворювання дітей, людей сфери охорони здоров’я, ти можеш не концентруватися на цьому, але фактично щодня ти бачиш ці показники, свідомо чи несвідомо ти будуєш своє життя навколо них. 

Є речі, які пандемія проявила. Твоє домашнє середовище і люди, чи є повага до приватних кордонів, чи є командна робота, розуміння, взаємодопомога? Наскільки самостійною виявилася ваша дитина, наскільки її освіта та розпорядок дня залежать від вас? Чи страждаєте ви від домашнього насильства, чи є у вас доступ до поліції та правової допомоги? Чи зазнаєте ви перевантаження від всієї можливої роботи і обов’язків? На кому лежить обов’язок контролювати, заспокоювати, залагоджувати всі проблеми?

Самостійність. Чи є у вас можливості меншою мірою залежати — наприклад, у пересуваннях — від держави, місцевої влади, інших членів родини. Кому ви маєте і можете допомогти в першу чергу? Як грамотно планувати свій бюджет? Що ви самі можете робити в домашніх умовах, а що ніяк не виходить зробити? 

Ваша робота. Чи відповідальною ви виявилися керівницею, чи у вас відповідальне керівництво з гнучким управлінням та турботою про людей? Наскільки ви адаптивні, ваша компанія, ваші лідерки та лідери? 

Суспільство. Чи є відповідальним ваше середовище? Хто ваші друзі та колеги? Вірять в доказову медицину? Вірять в конспіративні теорії змови? Як люди реагують на вимушені обмеження, які наративи ви чуєте?

Державна політика: інформаційна, безпекова, охорона здоров`я, соціальна, культурна, правова, фінансова, міжнародна. Чи влаштовують мене дії, слова, закони та постанови, які ухвалила/зробила/висловила представницька влада, місцева влада і уряд? Чому мене це не влаштовує або ж влаштовує? На що я звертатиму увагу, коли треба буде йти на вибори. 

Я можу продовжувати ці питання — важливо, щоб кожна людина мала можливості та силу на все це відповісти чесно. Бо можна виявити як токсини, і подумати, що з цим робити, так і переваги, знайти шлях розвитку. 

Якби у тебе було одне бажання, яке могло б змінити світ і воно б гарантовано здійснилося, чого б ти побажала?

Щоб до еволюційного пакета людини увійшли критичне мислення, емпатія, праволюдяність і ековідповідальність. 

Спеціально для WoMo Анастасія Багаліка