Лідія Таран: Коли ми об’єднуємось — ми стаємо страшною силою

Ведуча ТСН на телеканалі «1+1» Лідія Таран з 5 березня поїхала з дочкою до Франції. З самого початку Лідія розпочала активну інформаційну кампанію по підтримці України у Франції, співпрацювала з мерією Нансі, виступила у місті французькою мовою, дала інтерв’ю місцевому радіо та телеканалу. Потім почала вести благодійні концерти у різних містах Європи, консультує журналістів, розповідає про війну, разом з колегами відкрила програму Ukraine SOS, відправляє гуманітарні грузи в Україну та допомагає відновлювати Бородянський психоневрологічний інтернат.

Про від’їзд із України та адаптацію, як бути в ресурсі, щоб встигати робити таку велику кількість запитів та волонтерити та про діяльність українок у Франції Лідія Таран розповіла WoMo.

Чим ви зараз займаєтесь? 

Займаюся всім потрошку. Цього місяця, наприклад, веду кілька благодійних концертів у різних містах Європи. 8 травня був концерт “День Європи для України”, символічно у столиці Європи — Брюсселі. Українські та європейські  музиканти збирали кошти на підтримку України. Також була на Журналістських слуханнях про Виклики професії під час війни. Були французькі репортерки, які їздили вже працювали в нас, і купа запрошених французьких журналістів, які розпитували мене про все на світі. Я відстежую всі новини. Даю інтерв’ю французьким ЗМІ, консультую журналістів, розповідаю про війну. Намагаюсь продовжувати вчити французьку мову. Загалом роблю все те ж саме, що й інші українці по всьому світу — голосно говорю про Україну.  

Разом з колегами-ведучими з перших днів війни стали волонтерами. Для того, щоб швидко реагувати на термінові запити про допомогу відкрили програму Ukraine SOS. Кожен робить все, що в його силах. Неля Шовкопляс під патронатом фонду “Ти не один” і “Здійсни мрію” по Львівщині розвозила гуманітарну допомогу переселенцям з міст, де ведуться бої. Соломія Вітвіцька влаштовує благодійні концерти для лікарів та діток в Охматдиті й допомагає хлопцям на передовій. Я допомагаю з доставками гуманітарних вантажів в Україну. Завдяки моїм друзям з благодійного фонду «Тернопіль» Єгор Гордєєв відвіз в Бородянський психоневрологічний інтернат матраци, ковдри, засоби гігієни. А наш благодійний фонд «Ти не один» з коштів, зібраних на Ukraine SOS, допоміг закупити техніку — пральні та сушильні машинки, ковдри, подушки, постільну білизну. В інтернаті стояли кадирівські війська. Багато речей зіпсували, вкрали. Директорка і працівники вже майже привели інтернат до ладу, але щоб наблизити повернення підопічних їм треба базові речі. Радію, що ми змогли їм допомогти і плануємо надалі допомагати. 

Разом зі «Здійсни мрію» продовжуємо втілювати найзаповітніші бажання і дарувати диво і щастя. Одна з нещодавніх мрій — довоєнне бажання 9-річної Каті Лелеки. Дівчинка дуже хотіла мати рожевий смарт-годинник. Ми готували їй подарунок на День народження, 27 лютого. Однак війна втрутилася в плани… Доставка подарунку була відкладена на невизначений час. День народження Катя святкувала з іншими дітками та лікарями в бомбосховищі Охматдиту. Родині вдалося евакуюватися, і наші Чарівники зустрілися з Катею у Львові, напередодні її від’їзду на наступний курс лікування. Спілкувались, співали, розгортали подарунок. Посмішка на обличчі Катрусі — найбільша подяка і радість у цей день!

Діти дуже чекають нашої підтримки — емоційної, психологічної, особливо в такий час! Тепер допомогти ще простіше — на сайті dobro.ua з’явилось вікно єдиного збору «Ukraine SOS». Долучайтесь.

З чого складається ваш день, щоб бути максимально корисною та бути у ресурсі?

«Бути в ресурсі» це зараз таке умовне словосполучення. Тому що більшість українців зараз точно «не в ресурсі». В ресурсі вони перебувають, коли роблять щось конкретне і важливе для наближення перемоги — збирають кошти, працюють для людей, щось організовують. От тоді, напевно, можна відчути себе в ресурсі. 

День починається дуже рано. Я відправляю малу до школи, потім перевіряю пошту, відповідаю на всі запити. А потім треба їхати кудись — на ефіри наприклад. Якщо їхати не треба — вчу французьку, дивлюсь французькі ЗМІ, вмикаюсь у французькі чи українські медіа. Залежно від дня. 

Тут немає тривог, немає напруги, як зараз в Україні. Тому я вважаю, що мій день в порівнянні з днем українців дуже спокійний. 

Як ви адаптували свою доньку до переїзду? 

Дитина вже доволі доросла. Тому вона адаптується сама. 

Щодня їздить на електричці до школи, а якщо точніше — collège (середня школа). Там намагається спілкуватись французькою, англійською мовами, і ще там німецька друга. Вчиться паралельно онлайн в українській школі, після того, як повертається з collège. Цілими днями вона зайнята освітою. І, звичайно, у вільний час, теж моніторить новини, спілкується з друзями, які зараз розкидані по всьому світу. Її однокласники зараз вчаться практично у школах всіх країн Європи, і паралельно також не кидають українську онлайн-школу.

Всі виявили патріотизм і тягнуть на собі навчання у 2 школах.

Яку діяльність українські жінки організували у Франції?

Українські жінки всюди залишаються українськими жінками. Це волонтерство, готування української їжі та її благодійний продаж. І перш за все — опіка над дітьми. Всі займаються найважливішим — роблять усе, аби зберегти дітей. Також на культурному фронті жінки багато роблять — організовують концерти, виставки. 

Допомагають не тільки ті, хто виїхав через війну. Багато молодих дівчат, які тут навчаються в Європі. Вони зараз постворювали багато волонтерських рухів. Також вони краще інтегровані в європейське суспільство ніж ті, хто тільки приїхав. І вони реально роблять дуже багато — і по збору коштів, і по організації заходів, підписанню петицій, документів і так далі. 

Як взагалі французи реагують на війну в Україні?

Французи страшенно співчувають. Коли дізнаються, що ти з України починають висловлювати свою підтримку, побажання. Дивляться кожен день новини. Вони дуже інтегровані в те, що відбувається зараз в Україні. І на рівні простих людей ця підтримка дуже велика. Прикрашені українськими прапорами будівлі, машини. Багато хто приймає в себе українські родини. Багато чого пропонують українцям безкоштовно — те, чого представникам інших націй не пропонували. 

Французи максимально відкриті та вірять в нашу перемогу, проклинають росію разом з нами. Вони, я вважаю, зараз просто супер молодці.

Як підготувати себе до того, що війна може затягнутися? 

Вона справді може затягнутись. Я не знаю як себе підготувати, правда. 

Щодня люди, з якими я спілкуюся, українці закордоном говорять лише про одне — чи можна повертатись додому. Залежить ще від того, з якого вони куточка України. Більшість дуже хочуть повернутись, але поки не можуть. Бо так буде спокійніше українським військовим воювати і безпечніше для самих людей. Всі сидять в режимі очікування. 

Поки що треба жити кожен день максимально так, як ти можеш його прожити. Гідно. А далі які вже будуть обставини. Ми вже третій місяць живемо у відсутності можливості стратегічного віддаленого планування. Я планую своє життя зараз на 3 дні максимум. І то, якщо маю події в інших містах. Більше планування, на жаль, зараз неможливе. 

Ви дуже багато волонтерите, як ви бачите, що зараз головне для перемоги? 

Головне для перемоги зараз — наша українська армія та її підтримка. Щоб перемогти якомога швидше, але з якомога меншими втратами. Зберегти якомога більше українців, і подарувати нашим дітям мирну, незалежну державу. 

Я не військова людина, але впевнена, що наші захисники роблять усе для перемоги України.

Що найбільше вас вразило за всі ці дні війни? 

Об’єднаність. Коли ми об’єднуємось — ми стаємо страшною силою. В хорошому розумінні. 

Війна згуртувала українців дуже сильно. Тому думаю — це найсильніша наша риса зараз — об’єднання і намагання зробити все заради перемоги. Я думаю, що світ зараз так само захоплюється Україною і навіть не намагається це приховати. Усі ці зірки, які приїжджають в Україну, все, що вони про нас розповідають — це все дуже добре для нашої держави. Єдине — страшенно шкода, що все це відбувається на тлі такої трагедії… 

Наприклад Анджеліна Джолі, яка не так давно була у Львові, раніше зустрічалась з українськими дітьми в італійській лікарні. Там вона познайомилась з 10-річним Артемом, котрий бореться з гострим лімфобластним лейкозом.

Вони багато говорили про захоплення, друзів, Україну. Джолі запитала в Артема яку він має мрію — той зізнався, що хоче стати астрономом і космонавтом. Артем — близький нам по духу! Він справжній мрійник! Тому ми запросили його стати підопічним благодійного проєкту «Здійсни мрію». Артем і мама Людмила погодились! І ми вже маємо кілька ідей як можна втілити цю мрію — як тільки Україна переможе!

Думаю, що головне, щоб всі ці спільні риси не розчинилися після перемоги в цих всіх клопотах. Щоб ми відбудовували країну так само спільно і єдино, як зараз боремось.

Вікторія Покатіс