Лише жінки: Сім фільмів Київського тижня критики, знятих жінками

З 20 до 26 жовтня у кінотеатрі «Жовтень» триватиме 6-й Київський тиждень критики міжнародний фестиваль арт-кіно, кураторами якого є українські кінокритики й кінокритикині.

Програма фестивалю складається з 28 фільмів, що більше, ніж минулих років — фестиваль розширився попри війну. Будуть представлені як свіжі фестивальні гіти (українські й зарубіжні), так і класичні стрічки в ретроспективних програмах.

У різних секціях фестивалю, зокрема, представлені сім стрічок, знятих жінками, бо при складенні програми кураторська команда керується принципом гендерного балансу.

«Ми намагаємось робити селекцію збалансованою і такою, що б репрезентувала кінопроцес у всьому його різноманітті. Йдеться не лише про гендерний баланс, але і географічний теж — не хочеться робити європоцентричний фестиваль», — пояснює кінокритикиня, кураторка Київського тижня критики Дар’я Бадьйор.

За словами Дар’ї Бадьйор, розмова про те, як зробити доступ до кінопрофесій і фінансування проєктів більш збалансованим, в останні роки активізувалась.

«Проте, як свідчить свіжа статистика, процес не такий швидкий, як нам би того хотілося. Так, станом на 2021 рік, жінки займають ключові позиції лише у 25% випадків, колий йдеться про найкасовіші фільми в Штатах.  Жінки складають лише 17% режисерського і сценарного пулу. Чоловіків-операторів досі переважна більшість, і в цій сфері ріст відбувається дуже повільно. Роботи з вирівнювання індустрії і виправлення несправделивостей ще дуже й дуже багато.  Дуже хотілося би подивитись на таку статистику в українській кіноіндустрії, але не впевнена, що Держкіно, яке мало б мати всі дані для цього, цим займається», — стверджує кураторка.

Розповідаємо детальніше про кожну зі стрічок, знятих жінками, у фестивальній програмі.

Я і Фелікс

(Програма «Фокус: Україна — Велика Британія»)

Це повнометражний ігровий дебют української режисерки Ірини Цілик. Її попередня робота, документальна стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин», стала першою українською картиною на «Санденсі» — головному фестивалю незалежного кіно у США — і одержала на ньому нагороду за режисуру.

Новий фільм Цілик знятий за сценарієм українського письменника й чоловіка режисерки Артема Чеха. Значною мірою це автобіографічна історія. У ній ідеться про дорослішання хлопчика в 90-х та його стосунки з особливою для нього людиною — ветераном Афганської війни.

Роль ветерана виконує поет Юрій Іздрик, а головного героя в 10-річному віці грає син режисерки Андрій.

Дорогенька

(Програма «Фокус: Україна — Велика Британія»)

Ще одна історія дорослішання, «Дорогенька» поєднує в собі ромком і ЛГБТК+ драму. В центрі сюжету — сімнадцятирічна екосвідома дівчина. Вона почувається незручно серед людей, і її щойно виключили зі школи. Вирушивши на відпочинок зі своєю родиною, героїня закохується у рятівницю на місцевому пляжі.

Водночас картина британської режисерки Марлі Моррісон торкається теми стосунків у сім’ї: зокрема, між матір’ю та донькою, а також між сестрами.

Клондайк

(Українські Ґала-прем’єри)

Цим фільмом продовжилося підкорення «Санденсу» українськими стрічками. Вже за рік після «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик, «Клондайк» Марини Ер Горбач стає призером цього американського фестивалю — також за режисуру. Відзнака й участь знову стають історичними для України: це перша українська ігрова картина в програмі міжнародного конкурсу.

Саме «Клондайк» представляє Україну в гонці за майбутнім «Оскаром».

Події фільму розгортаються у липні 2014 року на Донбасі. Молоде подружжя готується стати батьками. Попри постійні сварки, чоловік і брат дружини прагнуть одного — евакуювати вагітну жінку (Оксана Черкашина). Та вона відмовляється їхати навіть коли село захоплюють озброєні угруповання. Тим часом у небі над ними збивають цивільний літак.

Одного чудового ранку

(Міжнародна програма) 

Прем’єра мелодрами французької режисерки Мії Хансен-Льове відбулася в Каннах у програмі «Двотижневик режисерів», і стрічка була відзначена Премією Label Europa Cinemas.

Це історія жінки (Леа Сейду), яка працює перекладачкою, виховує дочку та доглядає батька, хворого на складну дегенеративну хворобу. Її життя сповнене турбот, але вона не полишає спроб побудувати власні стосунки. Так, у неї з’являється нове захоплення — одружений астрофізик.

Корсет

(Міжнародна програма)

Нехтуючи законами байопіків та костюмованих драм, у «Корсеті» режисерка Марі Крютцер демонструє свій погляд на історію австрійської імператриці Сісі. Вона завжди славилася красою і стилем, а також задавала модні тенденції у вищих колах суспільства. У Різдво 1877 року імператриці виповнюється 40 років, а в ті часи такий вік вважався порогом старості. Тож героїні доводиться вступити у справжню боротьбу за свій блискучий образ.

У межах програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю акторська робота Вікі Кріпс була визнана найкращою. Її імператриця — людина поза часом, а в побут Сісі повсякчас прориваються елементи сучасності.

Мовчазні двійнята

(Міжнародна програма)

Англійськомовний дебют польської режисерки Аґнєшки Смочиньскої, прем’єра якого відбулась у програмі «Особливий погляд» у Каннах.

Заснована на реальнах подіях стрічка познайомить глядачів із історією сестер Джун і Дженніфер Ґіббонс. Дівчата від народження росли у ворожому середовищі, будучи єдиною небілою родиною у Вельсі 1960-х. Ще в дитинстві вони припинили комунікувати з усіма, й спілкувалися лише між собою, за що й отримали прізвисько «мовчазні двійнята». Разом вони створювали світи (показані за допомогою анімації), писали книжки, вели уявні радіопередачі. Але, випробовуючи кордони суспільства, двійнята заходять занадто далеко.

Піаніно

(Ретроспективна програма Gamechangers)

Режисерка Джейн Кемпіон (авторка нещодавнього Netflix-гіта «У руках пса») — один із головних жіночих голосів у сучасному кіно. Вона вважається однією з тих мисткинь, які закріпили становище жінки в кіноіндустрії як повноправної учасниці, а не «випадкової гості».

«До минулого року Джейн Кемпіон була єдиною, хто отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, саме з «Піаніно». Тож це питання до того, наскільки гендерно збалансованим є так званий «канон» і перший ряд режисерів. Інше питання — наскільки програмери фестивалів мають цей так званий «канон» відображати, і чи не варто його починати підривати», —розповідає Дар’я Бадьйор.

Події фільму розгортаються в середині 19 століття. Німа Ада разом із маленькою дочкою та обожнюваним піаніно переїздить із рідної Шотландії до Нової Зеландії. Тут на неї чекає майбутній чоловік Стюарт. Він відмовляється доставити піаніно до будинку, і воно лишається покинутим на березі. Інструмент забирає до себе їхній сусід. Жінка може повернути піаніно собі за умови, що навчить сусіда музиці. Однак ці уроки заводять нових знайомих у безодню фатальних пристрастей.

У 1994 році картина «Піаніно» здобула три «Оскари»: за Найкращу акторку в головній ролі, Найкращу акторку в другорядній ролі та Найкращий оригінальний сценарій.