Лютієн та Берен: єдине кохання Дж. Р. Р. Толкіна

У віці трьох років разом із мамою та братом він сідає на корабель аби потрапити до Англії. Батько ж залишається в Африці, щоб завершити справи та наздогнати родину трохи згодом. Проте історія має зовсім інші плани й за кілька місяців батько помирає, залишивши дружину Мейбл та двох синів самих в Англії. Родина Мейбл не приймала її шлюбу, тож і не поспішала допомагати. Попри скруту жінка самостійно навчила синів латині, ботаніці, читанню та письму. Любов до мов та ботаніки знаходять місце у всіх творах Толкіна, і як кажуть, саме на цьому тлі він зійшовся із коханням усього свого життя — чарівною Едіт.

Едіт Толкін, у дівоцтві Едіт Мері Бретт – жінка, що не лише відіграла вирішальну роль у житті відомого письменника Дж. Р. Р. Толкіна, але й стала натхненням для створення одного з найвідоміших персонажів роману  “Володар перснів”.

Едіт народилася 21 січня 1889 року у Глостерширі, Англія. Втративши батьків у ранньому дитинстві, вона виховувалась у домі своєї тітки. Дитячі роки Едіт були сповнені релігійністю та строгим вихованням, проте це аж ніяк не вплинуло на її зацікавленість музикою і танцем.

Читайте також: Холден Колфілд — лише застигла мить у часі: чотири фільми про Селінджера

Історія кохання Джона Толкіна та Едіт Бретт почалася в юнацькому віці. Вони зустрілися у 1908 році, коли Толкіну було 16, а Едіт — 19 років. Толкін на той час був сиротою, що жив під опікою католицького священика отця Френсіса Моргана. Едіт, також сирота, мешкала у сусідньому будинку. Вони поділяли любов до музики та природи, що швидко призвело до зародження романтичних почуттів.

Коли отець Морган дізнався про їхні стосунки, він заборонив Толкіну спілкуватися з Едіт до досягнення ним повноліття, вважаючи, що роман відволікає його від навчання та майбутньої кар’єри. Толкін підкорився цій вимозі, тож закохані не спілкувалися декілька років. 

Пізніше Толкін писав у листі до свого сина:

«Мені довелося вибирати між непокорою і горем (або обманом) опікуна, який був мені батьком більше, ніж більшість батьків… і «відмовою» від любовних стосунків, поки мені не виповнився 21 рік. Я не шкодую про своє рішення, хоча моєму коханню було дуже важко. Але це була не моя вина. Вона була абсолютно вільна і не мала жодних зобов’язань переді мною, і я не мав би жодних справедливих претензій (хіба що згідно з нереальним романтичним кодексом), якби вона вийшла заміж за когось іншого. Майже три роки я не бачився і не писав своїй коханій. Це було надзвичайно важко, особливо спочатку. Наслідки були не зовсім хороші: я знову впав в безглуздість і розслабленість і змарнував значну частину свого першого року в коледжі».

Досягнувши 21 року, Толкін відновив контакт з Едіт, відправивши їй лист із пропозицією одруження. На той час Едіт вже була заручена з іншим чоловіком, але після листа від Толкіна вона розірвала заручини та погодилася стати його дружиною.

Толкін і Едіт одружилися 22 березня 1916 року. Вони мали чотирьох дітей і прожили разом щасливе життя. Едіт була надзвичайною підтримкою для Толкіна в його літературній кар’єрі. Вона надихнула його на створення персонажів Лютієн та Берена, чия історія кохання є однією з найзворушливіших у легендарії Толкіна.

Біограф подружжя Хемпфрі Карпентер писав:

«Ті друзі, які знали Рональда та Едіт Толкієн протягом багатьох років, ніколи не сумнівалися, що між ними існувала глибока прихильність. Це було помітно в дрібницях, майже абсурдній турботі про здоров’я одне одного, уважності з якою вони обирали й загортали подарунки одне одному на дні народження; і у великих справах, в тому, як Рональд охоче відмовився від важливої частини свого життя на пенсії, аби подарувати Едіт омріяне життя у Борнмуті продовж останніх років, на які вона, як він вважав, заслуговувала. А вона, своєю чергою, пишалася його славою  письменника. Головним джерелом щастя для них була спільна любов до сім’ї. Це пов’язувало їх до кінця життя, і це було чи не найсильнішою силою в їхньому шлюбі. Вони із задоволенням обговорювали та обмірковували кожну деталь життя своїх дітей, а згодом і онуків»

Едіт померла у 1971 році, залишивши Толкіна глибоко засмученим. Він помер через два роки після її смерті.

Цитати

1. Правильно підібране ім’я  приносить мені велике задоволення. Коли я пишу, я завжди починаю з імені. Спочатку ім’я  – потім історія, а не навпаки.
2. …якщо гинуть великі, то з малих великий попит.
3. Про тих, хто повернувся, казок не складають та пісень не співають. Які до кінця йшли, ті – інша справа. А кінець, знаєте, не завжди буває хорошим для героїв.
4. Сміливість виявляється в малоймовірних місцях.
5. Не всі хто блукає втратили шлях. 
6. Якби більшість з нас цінували їжу, веселий настрій та пісню, а не накопичення золота, світ був би куди веселішим.
7. Короткі шляхи створюють великі затримки.
8. Весь світ — це все про вас: ви можете відгородитися, але не можете назавжди відвернутися.
9. Належне вивчення людини — це що завгодно, але не сама людина; і найнепристойніша робота будь-якої людини, навіть святих (які принаймні не бажали братися за неї), — це керувати іншими людьми. Жоден із мільйона не підходить для цього, а найменше з тих, хто шукає такої можливості.
10. Кажуть, що перший крок вартує зусиль. Я не вважаю це правдою. Я впевнений, що міг би написати необмежену кількість «перших розділів». І я дійсно багато написав.
11. Мені ніколи не подобався Ганс Крістіан Андерсен, бо він завжди мені дошкуляв.
12.  Безпечна казкова країна неправдива для всіх світів.
13.  Багато дітей вигадують або починають вигадувати уявні мови. Я займався цим, відколи почав писати.
14. Міф і казка повинні, як і будь-яке мистецтво, відображати й містити в розгадці елементи моральної та релігійної істини (або помилки), але не явно, не у відомій формі первинного «реального» світу.
15.  Пусті промови починаються з «якщо».
16. Хто шукає той завжди знайде. Але зважте, знаходиш зазвичай не те що шукав.
17. Винен у поганих вістях той, хто сіє зло, а не той, хто прийшов попередити та допомогти у скрутну годину.
18. Пригоди — це не розважальна прогулянка в сяючий травневий день.
19. Так часто буває — коли треба щось врятувати, хтось має відмовитись від нього, втратити для себе, щоб зберегти для інших.
20. Ваші стежки у вас під ногами. Кожен побачить свою в належний час.
21. Не всі, хто говорить гарно та чисто, так само чисті душею.
22. Невідомі подвиги анітрохи не менш доблесні.
23. Дивна річ: про те, що добре, про дні, які провів приємно, розповідається скоро, і слухати про них не так вже й цікаво. А ось про те, що неприємно, що викликає страх або огиду, розповіді виходять довгими та захоплюючими. 
24. Не тільки зброя завдає ран.