Леся СайкоМарія-Антуанетта (повне ім’я – Марія Антонія Йозефа Йоганна фон Габсбург-Лотаринзька) – одна з найбільш суперечливих і трагічних постатей у світовій історії. Народжена ерцгерцогинею Австрії 2 листопада 1755 року, вона стала дофіною, а згодом і королевою Франції, вийшовши заміж у 14 років за майбутнього короля Людовика XVI. Її життя, сповнене розкоші та блиску Версальського двору, різко обірвалося під час Французької революції на ешафоті.
Шлюб та перші роки у Франції
Марія-Антуанетта була 15-ю дитиною австрійської імператриці Марії-Терезії та імператора Франца I. Її шлюб із дофіном Людовиком-Огюстом (майбутнім Людовиком XVI) у 1770 році був частиною політичного союзу між династіями Габсбургів та Бурбонів.
Франц I
Марія ТерезіяШлюбна ніч через сім років: Хоча весілля відбулося у травні 1770 року, шлюб не був консумований аж до 1777 року. Причиною була стриманість Людовика XVI та, можливо, його медичні проблеми (фімоз), що викликало багато пліток і сумнівів щодо здатності пари мати спадкоємця, посилюючи напругу при дворі.
Четверо дітей: Попри довгу затримку, у пари народилося четверо дітей: Марія-Тереза-Шарлотта (єдина, хто пережив революцію), Людовик-Жозеф (помер у дитинстві), Людовик-Шарль (визнаний роялістами як Людовик XVII, помер у в’язниці) та Софія (померла в дитинстві).
Королева Версалю і “Мадам Дефіцит”
Ставши королевою у 1774 році, Марія-Антуанетта мала обмежену політичну роль, але швидко здобула репутацію марнотратки (Madame Déficit), що принесло їй народну ненависть. Вона витрачала величезні суми на вбрання, розкішні зачіски (які іноді досягали метрової висоти і включали складні конструкції, як-от копії кораблів – poufs), а також на свій приватний маєток Petit Trianon, де вона намагалася відтворити сільське життя, далеке від строгого версальського етикету.
Народ, що страждав від бідності, бачив у “Австріячці” символ марнотратства. Хоча вона, скоріш за все, ніколи не вимовляла скандальну фразу «Якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка!», вона міцно закріпилася за нею в народній свідомості.
Падіння та ув’язнення
З початком Французької революції у 1789 році життя королівської родини перетворилося на боротьбу за виживання. Після невдалої Вареннської втечі (червень 1791 року) їхню долю було вирішено.
Посивіння волосся: Кажуть, що від шоку і стресу після спроби втечі у Варенні (21-22 червня 1791 року), волосся Марії-Антуанетти “побіліло за одну ніч”, що є класичним прикладом стресового випадіння пігменту, але стало яскравим символом її страждань.
Людовика XVI було страчено 21 січня 1793 року. Марія-Антуанетта, яку тепер називали “вдовою Капет”, була переведена до в’язниці Консьєржері.
Суд та страта
Суд над Марією-Антуанеттою розпочався 14 жовтня 1793 року. Революційний трибунал засудив її за зраду, співпрацю з ворожими державами та, найганебніше, за звинувачення в інцесті з сином.
Останній шлях: 16 жовтня 1793 року її везли на страту не в закритій кареті, як її чоловіка, а на відкритому візку (chariot), в простій білій сорочці, з обстриженим волоссям. Це було зроблено для максимального публічного приниження.
Останні слова: Піднімаючись на ешафот на площі Революції (нині площа Згоди), вона випадково наступила на ногу кату Шарлю-Анрі Сансону. Її останні слова, звернені до нього, були: «Прошу вибачення, мосьє, я зробила це ненавмисно». Це підкреслило її гідність і незворушність перед обличчям смерті.
Поховання: Її тіло було кинуто у безіменну спільну могилу на цвинтарі Мадлен, як і тіло Людовика XVI. Через 22 роки, у 1815 році, останки королівської пари були ексгумовані та урочисто перепоховані в королівській усипальниці — Базиліці Сен-Дені.
Страта Марії-Антуанетти на гільйотині стала символічним завершенням епохи французького абсолютизму. Її трагічна доля перетворила її з ненависної королеви на світову ікону — гламурну, суперечливу та, зрештою, трагічну жертву історії.