Леся СайкоМарія Садовська-Барілотті, сестра відомих театральних діячів Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського, сяяла на оперній сцені, ставши яскравою зіркою, що передувала Соломії Крушельницькій та конкурувала з Марією Заньковецькою. Обдарована не лише акторським, а й вокальним талантом, вона, за словами брата Панаса Саксаганського, у своєму співі відображала всю душу українського народу, його поезію та почуття. Сучасники ж лагідно називали її «українським соловейком». Її мистецький шлях, на жаль, був недовгим – всього 12 років, а життя обірвалося у 36. Проте, навіть за цей короткий час, Марія встигла залишити яскравий слід в історії, і її ім’я згадують і через століття.
Батько Марії, Карпо Адамович Тобілевич, управитель панських маєтків, і подумати не міг, що всі його четверо дітей – сини Іван, Микола, Панас та єдина донька Марія – оберуть театральну сцену. І що жоден з них не носитиме його прізвища. Іван став Карпенком-Карим, поєднавши ім’я батька Карпа та прізвище персонажа з п’єси Шевченка. Микола обрав псевдонім Садовський, за дівочим прізвищем матері. Панас назвався Саксаганським, на честь містечка, звідки походила їхня мати. Марія ж, без зайвих вигадок, також стала Садовською. Але це сталося трохи пізніше.
Марія народилася 17 квітня 1855 року в селі Кам’яно-Костуватому, що на Миколаївщині. Вона була наймолодшою дитиною у великій шляхетній родині Тобілевичів. Невдовзі сім’я переїхала до Єлисаветграда, де у їхньому будинку часто влаштовувалися музичні та театральні вечори, незмінною учасницею яких була й Марія. Вона добре навчалася, спочатку в жіночій школі Титаренка, а потім у гімназії Хрущової, успішне закінчення якої дало їй право вчителювати.
Як і її брати, Марія з дитинства захоплювалася театром. Маючи від природи чудовий голос – сильне та соковите сопрано, вона ще в гімназії виступала на учнівських вечорах та брала участь в аматорських виставах.
У 1875 році, на річницю смерті Тараса Шевченка, в Єлисаветграді ставили п’єсу «Назар Стодоля», де вперше прозвучали «Вечорниці» композитора Петра Ніщинського. Композитор особисто приїхав на виставу і був зачарований співом Марії, промовивши пророчі слова про її сценічне майбутнє. Його передбачення збулося – Марія увійшла в історію театру як одна з перших і найталановитіших виконавиць вокальних партій в тогочасних оперетах та операх.
Свою професійну сценічну діяльність Марія розпочала у 1876 році в трупі Марка Кропивницького, де пропрацювала близько трьох років. Молода талановита актриса швидко здобула визнання, про неї писали газети.
Саме в театральній трупі Марія зустріла своє перше кохання – молодого італійського музиканта та співака Миколу Барілотті, який допомагав їй у музичній освіті. Їхнє знайомство переросло у шлюб, і родина переїхала до Італії. Проте сімейне щастя виявилося недовгим через різні погляди на подружнє життя. Чоловік був легковажним і не дбав про дітей, яких у них народилося п’ятеро, але вижили лише двоє. Родина Тобілевичів не схвалювала цей шлюб, особливо Іван, який вважав, що сестра марнує свій талант в оперетках, і наполягав на її розвитку в драматичному театрі.
Розчарувавшись у сімейному житті, Марія вирішила розлучитися, але залишила прізвище чоловіка. Вона повернулася з дітьми до батьків у Єлисаветград і на деякий час залишила сцену.
Навесні 1879 року померла її мати. Марія взяла на себе господарські обов’язки, але не забувала про театр, особливо зважаючи на часті візити до їхнього дому таких видатних діячів, як Марко Кропивницький, Микола Лисенко, Модест Мусоргський та Марія Заньковецька.
Одного разу Кропивницький розповів Марії про свою нову драму і запропонував їй роль Оксани у п’єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю». Марія з радістю прийняла пропозицію, і вже наступного дня вирушила до Харкова, де гастролювала трупа Кропивницького. Це був 1883 рік – рік її тріумфального повернення на сцену. Спочатку вона виступала під прізвищем Барілотті, а згодом, працюючи в трупах братів, обрала псевдонім Садовська, під яким і увійшла в історію українського театру.
Якою ж була Марія як артистка та жінка? Софія Тобілевич, дружина Карпенка-Карого, згадувала її як вродливу, граційну жінку, яка здавалася молодшою за свої роки. Її освіченість виділяла її серед інших актрис, впливаючи на її роботу над ролями та поведінку. Марія мала винятковий драматичний талант, доповнений надзвичайно красивим мелодійним голосом, який звучав легко та без напруги навіть на найвищих нотах.
Панас Саксаганський описував сестру як серйозну, самостійну в поглядах і далеку від пліток людину, яка трималася осторонь.
У 1883 році трупи Старицького та Кропивницького об’єдналися, зібравши разом усіх Тобілевичів. Їхні виступи мали великий успіх, хоча гастролювати дозволялося не всюди. У вільний час Марія проводила з актрисою Софією Дітковською (Тобілевич), з якою вони дуже здружилися. Одного разу Марія поділилася з подругою історією свого першого кохання – до племінника Тараса Шевченка, Йосипа, з яким познайомилася ще гімназисткою. Він був курсантом юнкерського училища і часто бував на їхніх вечорах. Вони разом співали та грали, тож їхнє почуття було природним. Йосип навіть просив її руки, але весілля відклали, а невдовзі Марія дізналася про його хворобу та смерть, що стало для неї великим ударом. Щоб заглушити біль, вона з головою поринула в роботу, зокрема в оперету, де й зустріла Барілотті.
Талант Марії Садовської розквітав, і в театрі до неї прийшло справжнє визнання. Її дебют відбувся у «Наталці Полтавці» Котляревського. У родині Тобілевичів ця вистава була особливо шанована, тож образ Наталки вдався Марії чудово – вона поєднала досконалий спів з глибокою драматичною грою. Критики вважали Наталку, у її виконанні неперевершеною, і такі образи стали її особливою майстерністю.
Жодна інша актриса того часу не вміла так тонко й глибоко передавати характери українських жінок, розкриваючи різні грані їхньої душі. Її реалістична та проста гра створювала повну ілюзію дійсності, а спів українських народних пісень був особливо душевним і ліричним.
За 12 років сценічної діяльності Марія Садовська виконала майже всі жіночі партії в українських операх. Не цуралася вона й комедійних ролей, блискуче зігравши Проню у «За двома зайцями».
Її головною конкуренткою була Марія Заньковецька. Вони по черзі виконували одні й ті ж ролі, змагаючись за прихильність публіки. Зрештою, Садовська здобула своєрідну перемогу – наприкінці 1889 року Заньковецька покинула трупу, не бажаючи працювати з двома примадоннами. Разом з нею пішов і Микола Садовський. Після цього розколу керівництво трупою взяли на себе Саксаганський та Карпенко-Карий, які почали створювати новий український театр, де Садовська стала єдиною примою.
Театральні перспективи здавалися безхмарними, на відміну від особистого життя Марії. У 1883 році вони з Барілотті спробували відновити стосунки, але їхнє возз’єднання було недовгим і ознаменувалося народженням ще однієї доньки, Олени.
Через кілька років Марія вийшла заміж вдруге – за актора Дениса Мову (Петрова). Він мав чудовий тенор і допомагав Марії у підготовці вокальних партій. Проте, як і її перший чоловік, він мав пристрасть до карт, більярду та вина. Їхнє весілля відбулося під час гастролей, і брати Марії благословили цей шлюб. У них народилося двоє дітей – Ольга та Сергій. Доньку Олену від першого шлюбу Марія також записала на прізвище другого чоловіка.
Діти Марії Садовської також пов’язали своє життя з театром: старша Женя була актрисою, Олена стала оперною співачкою (відома як Петляш), Ольга була хористкою, а Сергій – оперним співаком (Знаменський).
У 30 років здоров’я Марії почало погіршуватися. У березні 1891 року під час гастролей в Одесі вона почувалася дуже втомленою, але готувалася до свого бенефісу – вистави «Безталанна», де виконувала одну зі своїх улюблених ролей, Софії. Попри нездужання, Марія відіграла виставу до кінця, а вже після останньої дії знепритомніла за лаштунками.
Більше вона не піднялася з ліжка. Лікарі не змогли визначити причину її хвороби. 27 березня до Одеси приїхали її брати та інші артисти, але запізнилися – 36-річна Марія Садовська померла.
Поховали її в Єлисаветграді, а згодом перепоховали біля хутора Надія, поруч з іншими членами родини Тобілевичів.
Після смерті Марії Денис Мова залишився сам з дітьми. З горя він почав пити ще більше, продавав речі Марії. Зрештою, алкоголь зруйнував його кар’єру, і він невдовзі помер. Дітьми опікувалися родичі.
А будинок Тобілевичів у Єлисаветграді зберігся донині (тепер це літературно-меморіальний музей), і його стіни досі пам’ятають голос «українського соловейка». Символічно, що саме в день смерті Марії Садовської, 27 березня, відзначається Міжнародний день театру.