«Марті Супрім. Геній комбінацій»: творці фільму про реальності, де можна загубитися і водночас знайти себе 

15 січня в український прокат виходить «Марті Супрім. Геній комбінацій», масштабна авантюрна спортивна драма, зрежисована Джошем Сафді, з Тімоті Шаламе та Ґвінет Пелтроу в головних ролях. Це енергійна, іронічна й водночас глибока історія про одержимість мрією та ціну, яку доводиться платити за її втілення. Проєкт заявлено як найамбітніший від студії A24 із фінансуванням у приблизно 70 мільйонів доларів.

Фільм уже увійшов до списку десяти найкращих стрічок року за версією Національної ради кінокритиків США та Американського інституту кіномистецтва, а також отримав три номінації на премію «Золотий глобус» і увійшов до шортлістів премії «Оскар» у кількох технічних номінаціях. 

New York Post називає стрічку найкращим фільмом року, а Screen Rant характеризує історію як фільм без гальм — енергійною і безкомпромісною.

Про “Марті Супрім. Геній комбінацій”

Фільм натхненний реальною історією легендарного американського гравця у настільний теніс Марті Райсмана. Його художній образ втілив Тімоті Шаламе — роль, написана спеціально для актора, вже названа критиками однією з найяскравіших у його кар’єрі. Шаламе виконував усі трюки самостійно: з 2018 року інтенсивно тренувався з професійними наставниками з настільного тенісу, адже за сюжетом його персонаж є популяризатором настільного тенісу і двічі чемпіоном США серед чоловіків. 

Лєна Бассе поспілкувалась із творчою командою стрічки «Марті Супрім. Геній комбінацій», а саме із режисером Джошем Сафді, сценаристом Рональдом Бронштейном та акторкою Одессою Азайон про здатність вигадувати світи, у яких можна жити, про ціну великих мрій і про героїв, що балансують між самотністю та свободою.

Джош Сафді

Режисер зізнався, що ще з дитинства мріяв жити в альтернативній реальності, і саме тому почав вигадувати історії з такою кількістю деталей, щоб вони ставали правдоподібними, майже реальнішими за дійсність: «Я завжди мрію створити простір, де можна жити. Навіть буквально. Одного дня я хочу побудувати публічну будівлю, де люди проходили б крізь історію, як крізь фільм: із початком, розвитком і фіналом. Архітектура й кіно для мене — одне і те саме».

Сафді говорить про мрії як про явище, що існує поза часом, поруч із любов’ю. Про те, що життя проходить саме тоді, коли людина «застигла, мріючи», коли тягнеться до того, що живе у просторі між реальностями: «Мрії — для самотніх. Це сумно, але правда».

Джош додає, що тяжіє до постмодернізму, але цінує чистоту модернізму й не любить іронії. Він зізнався, що вже веде перемовини з архітектурною компанією, яка зацікавилась його ескізами, і навіть залучив адвоката, аби ті «нічого не вкрали».

Рональд Бронштейн

Сценарист, завжди стриманіший і більш схильний до самоіронії, говорить про мрії інакше: «Я вирішив зняти свій фільм у 13, а закінчив у 35». Він порівняв це відчуття з тим, ніби дідусь кинув йому м’яч, але коли він нарешті впіймав, дідуся вже не стало…

Для Бронштейна кожна їхня робота як останній фільм, тому що вони вкладають у нього все: і досвід, і сумніви, і внутрішні конфлікти. 

Роздуми Сафді та Бронштейна свідчать про те, що зазвичай приховано за їхнім кінематографічним всесвітом: здатність будувати власні світи не лише на екрані, а й у собі. Їхні мрії не про успіхи чи нагороди, а про створення реальностей, у яких людина може загубитися і водночас знайти себе.

Одесса Азайон

Акторка одразу наголошує: вона не з тих артистів, які багато репетирують, їй ближче працювати інтуїтивно, емоційно, спираючись на власний досвід. Каже, що така сама манера роботи і у Тімоті Шаламе, тому на майданчику вона почувалася у своїй стихії.

Її героїня Рейчел — справжня виживальниця, жінка зі своєю метою і сильною внутрішньою мотивацією. Вона, як і головний герой Марті, прагне вирватися зі своєї пастки та вибороти нове життя. Марті для неї — символ свободи.

Щодо внутрішніх суперечностей своєї героїні Одесса говорить, що просто реагує на енергію партнерів і момент, але не вважає себе «справжньою актрисою» у класичному сенсі. Вона радше дозволяє статися тому, що має статися, підкреслюючи, що знає емоційні точки, яких має досягти у сцені, але загалом довіряє процесу.

Розмірковуючи про великі мрії, Азайон каже, що її героїня мріє, хоча й «не так голосно, як Марті». Її героїня Рейчел писалася, як їй здається, ніби спеціально під неї: вона відчула глибоку спорідненість із героїнею, тому роль давалася природно і з величезним задоволенням.

Режисер уже після розмови з актрисою розповів, що вона дуже любить тварин, і вдома в неї живе чи то 14, чи то 16 улюбленців. Саме тому її героїню у фільмі зробили продавчинею у зоомагазині.

Азайон називає Тімоті Шаламе неймовірно працьовитим та повністю відданим ролі, вважаючи, що увага й любов глядачів до нього цілком заслужені.

Авторка: Лєна Бассе