Леся СайкоУ середньовіччі жінкам рідко випадала нагода правити самостійно. Їхня доля часто була пов’язана з чоловіками — батьками, братами або чоловіками. Однак історія знає й винятки — сильних, рішучих жінок, які не лише стояли поруч із монархами, а й самі тримали владу. Однією з таких постатей є Мелісенда, королева Єрусалиму, чия історія, на жаль, залишається маловідомою.
Народившись близько 1105 року, Мелісенда була донькою Балдуїна ІІ, графа Едеси, який пізніше став королем Єрусалиму. Її дитинство минуло в період становлення хрестоносного королівства, де мир і війна були нерозривно пов’язані. Батько, не маючи спадкоємців чоловічої статі, готував Мелісенду до правління, виховуючи її не як принцесу, а як майбутню правительку. Він залучав її до державних справ і навчав тонкощів політики.
Шлях до трону
У 1129 році Балдуїн ІІ оголосив Мелісенду своєю співправителькою, а її чоловіка, графа Фулька V Анжуйського, — своїм співправителем. Після смерті батька у 1131 році Мелісенда та Фульк зійшли на трон. Однак Фульк, звиклий до європейських феодальних порядків, намагався відсторонити дружину від влади, прагнучи одноосібно правити. Це викликало невдоволення знаті та підняло справжній заколот на чолі з Гуго де Пюізе, графом Яффи.
Мелісенда вміло скористалася цією ситуацією. Вона заручилася підтримкою впливових родин, церкви та лицарства, які пам’ятали її батька і вірили у її право на трон. Завдяки мудрій дипломатії та підтримці народу, Мелісенді вдалося відновити свої позиції. У 1136 році було укладено угоду, за якою вона офіційно стала співправителькою, і її ім’я знову з’явилося на всіх державних документах.
Роки самостійного правління
Після смерті чоловіка у 1143 році Мелісенда нарешті стала єдиною і повноправною королевою Єрусалиму. Це був справжній “золотий вік” для королівства. Вона проявила себе як мудра, далекоглядна та рішуча правителька.
Будівельна діяльність та меценатство: Мелісенда приділяла велику увагу розвитку культури й архітектури. Вона фінансувала будівництво та реставрацію церков, монастирів і фортець, включаючи церкву Гробу Господнього. Її двір був центром паломництва та осередком мистецтв, де процвітала каліграфія та ілюмінація манускриптів.
Дипломатія та зовнішня політика: Королева підтримувала тісні зв’язки з європейськими монархами, зокрема з королем Франції Людовиком VII, що було вкрай важливо для хрестоносних держав. Вона успішно налагоджувала відносини з сусідніми мусульманськими державами та Візантією.
Освіта сина: Мелісенда особисто опікувалася вихованням свого сина, майбутнього короля Балдуїна ІІІ, готуючи його до управління державою.
Занепад та спадщина
У 1152 році Балдуїн ІІІ, досягши повноліття, вирішив, що готовий правити самостійно. Напруга між матір’ю і сином призвела до конфлікту. Балдуїн, не бажаючи чекати, зажадав розділити королівство, а пізніше, під тиском знаті, захопив Єрусалим. Мелісенда була змушена відійти від справ, але навіть після цього залишалася впливовою фігурою, до якої син часто звертався за порадою.
Мелісенда померла у 1161 році, залишивши по собі спадщину, що значно виходить за рамки її власного життя. Її правління стало прикладом того, як жінка може бути не лише символом королівської влади, а й її рушійною силою. Вона була не просто маріонеткою, а повноцінною правителькою, яка керувала однією з найважливіших держав того часу. Її історія — це нагадування про те, що історичні постаті жінок часто залишаються в тіні, але їхній внесок є не менш значущим для світової історії.
Чимало істориків вважають, що саме завдяки мудрості та рішучості Мелісенди Єрусалимське королівство проіснувало довше, ніж могло б, в умовах постійної загрози. Її ім’я варто пам’ятати як ім’я однієї з найвидатніших правительок середньовіччя.