Історія Українського Червоного Хреста як національного товариства почалася у 1918-му році. Під час Другої світової війни Товариство готує та відправляє на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, санінструкторів та сандружинниць. У повоєнні роки Товариство Червоного Хреста України започатковує власну санітарну службу, патронажну службу для малозахищених верств населення, службу розшуку людей, здійснює підготовку санактиву. У 1986 році більш ніж 10 тисяч членів Товариства взяли участь у евакуації й розселенні постраждалих від Чорнобильської катастрофи. У 1992-му році президентським указом Товариство Червоного Хреста України визнається єдиним національним Товариством Червоного Хреста на території нашої держави, уповноваженим сприяти органам державної влади у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Український Червоний Хрест плідно співпрацює з 21 національним товариством зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями і фондами, виконуючи щороку понад 20 гуманітарних програм.
Римма Ошовська — начальник фінансового відділу Національного комітету Товариства Червоного Хреста України (НК ТЧХУ), долучилась до роботи Товариства у 2018-му році. Після періоду волонтерства вона зрозуміла, що рятувати людей у біді — її місія. З 24 лютого понад 750 тисяч людей вже отримали необхідну підтримку від ТЧХУ.
Римма розповіла у інтерв‘ю WoMo, як працює Товариство під час війни і чому не слід плутати його з Міжнародним комітетом Червоного Хреста
— Як змінилося ваше життя з початком війни?
На самому початку війни наше керівництво вирішило перенести адміністрацію Національного комітету, включно із моїм відділом, з Києва до безпечнішої Вінниці. Упевнившись, що мої діти й онуки у безпеці в Україні, я занурилася з головою у роботу. У довоєнному житті роботи вистачало, тепер же ми з колегами працюємо просто цілодобово. Першочерговим завданням Національного Комітету, зокрема мого відділу, є забезпечення оперативного надходження міжнародної гуманітарної допомоги, закупівлі товарів першої необхідності, їх доставки в постраждалі регіони, для того, щоб співробітники та волонтери Товариства, які знаходяться на передовій могли своєчасно надавати допомогу та підтримку населенню.
— Чи має відношення Товариство Червоного Хреста України до участі у переміщенні жителів окупованих територій до Росії?
У певний момент ми несподівано почали отримувати багато гнівних листів, люди негативно коментували наші публікації, звинувачуючи у колаборації з ворогом. Йшлося про участь Міжнародного Комітету Червоного Хреста у перевезенні українців з окупованих територій до Росії. Річ у тім, що Червоний Хрест України працює виключно на території України. Товариство не уповноважене вести дипломатичні перемовини з представниками урядів інших країн. У разі домовленості та за підтримки влади, Червоний Хрест України долучається до евакуації мирного населення на території України.
Міжнародний Комітет Червоного Хреста України має мандат міжнародного нейтрального посередника у перемовинах щодо забезпечення гуманітарних коридорів та евакуації населення. Вони забезпечують можливість переговорів між двома сторонами конфлікту.
Нам дуже важливо, аби люди зрозуміли, в чому справа, і не припиняли підтримувати нас, долучатися до нашої роботи, звертатися до нас. Наші співробітники та волонтери залишаються на місцях та працюють там, де ведуться активні бойові дії, включаючи Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.
Робота у Вінниці
— Як Товариство бере участь в евакуації людей з небезпечних територій?
Евакуація — теж наша справа, але ми діємо тільки у рамках погоджених українською владою та військовими “зелених коридорах”. Ми не можемо організовувати евакуацію самостійно. Наші загони швидкого реагування допомагають евакуювати поранених та людей у тяжкому стані до медичних закладів та вивозити мирне населення з місць бойових дій. З початку війни за участі Товариства було евакуйовано понад 82 672 людей з Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Сумської, Київської, Херсонської та Миколаївської областей.
На жаль, в реаліях сьогодення, символіка Червоного Хреста не захищає від обстрілів. Так, одна з наших волонтерських команд потрапила під обстріл.
— Чи залишаються осередки Товариства у “гарячих точках”, чим вони допомагають людям?
До війни ми пишалися тим, що даємо людям “не рибу, а вудку”. Ми надавали міні-гранти жителям постраждалих східних областей: вони мали змогу організувати ферму або відкрити кав’ярню. До речі, дуже боляче зараз розуміти, що все це нині руйнується. Менше з тим, пріоритети в нас змінилися. Нам треба вивезти людей в безпечне місце, нагодувати, доправити до лікарні.
Зараз ми передаємо багато гуманітарної допомоги, продовжуємо поширювати знання з першої допомоги й мінної небезпеки, надаємо психосоціальну підтримку. В першу чергу ми намагаємося допомогти людям у звільнених містах, які перебували під тимчасовою окупацією в Київській, Сумській, Чернігівській та Житомирській областях.
Наша Харківська команда не евакуювалася, вони увесь час працюють у місті, нам вдавалося передавати вантажі потягами та автотранспортом. Наші колеги у Чернігові працювали протягом усього часу активних обстрілів міста. Одного разу вони виїхали за вантажем їжі та води, але коли дісталися складу, побачили, що його розбомбили. З самого Херсону, наприклад, нашим колегам довелось виїхати, але вони працюють і надають допомогу на підконтрольних територіях області. Всім болить Маріуполь, на жаль, зараз навіть нам, Товариству Червоного Хреста України, неможливо дістатися туди.
Наші загони швидкого реагування виїжджають до регіонів з продуктами, медикаментами, везуть воду та засоби особистої гігієни. Так, з 24-го лютого було зібрано та доставлено 3 693,7 тонн гуманітарної допомоги, які були розподілені по областях України згідно з потребами.
Робота команди у Києві
— Яку допомогу від Товариства можуть отримати тимчасово переміщені особи?
Для вимушено переміщених осіб ми надаємо продуктові ваучери, за які можна придбати продукти першої необхідності й покрити базові потреби на суму в 2 200 грн в мережі супермаркетів «Сільпо». Ми вже видали 8 210 продуктових ваучерів для в Полтаві, Житомирі, Кіровограді, Запоріжжі, Дніпрі та Черкасах. Пріоритет наразі надається тим, хто евакуюється з Маріуполя, Сум та Харкова. Звернутися по допомогу можна до одного з 200 місцевих осередків.
Ми навчаємо також наданню першої домедичної допомоги, складаємо список волонтерів резерву, приймаємо заявки з питань психосоціальної та ємоційної підтримки, а також з розшуку рідних.
Проте, ми також розуміємо, що врятованим людям треба якось жити далі. Товариство готується до участі у програмах організації житла для внутрішньо переміщених осіб та грошової допомоги.
— Хто і як може долучитися до роботи Товариства Червоного Хреста України?
Зараз у нас велика потреба у волонтерах. В кожній області у нас є осередки. Саме вони приймають від людей заявки на волонтерську діяльність. Для того, щоб повноцінно допомагати нам, кандидатам потрібно пройти початковий курс волонтера. Якщо людина готова працювати згідно принципів неупередженості, нейтральності та нероздільності, то Товариство підписує з нею договір про волонтерську діяльність, видається посвідчення волонтера. Треба розуміти, що згідно з принципом неупередженості ми повинні надавати допомогу всім, хто її потребує незалежно від національності, віку, статі тощо. Це не всі можуть прийняти.
Кожен волонтер обирає собі ту діяльність, яка більше йому цікава або в якій він має кращу підготовку. Якщо ж людина бажає займатись наданням першої домедичної допомоги, то спершу потрібно пройти спеціальний курс. Згодом можна навіть стати інструктором і навчати інших.
Фінансування у нас іде і від міжнародних донорів та партнерів, і від пожертв українців. Є декілька способів пожертвувати гроші, з якими можна ознайомитись на нашій сторінці. Навіть найменша сума — це великий внесок у порятунок людей.
— Що допомагає вам та вашим колегам ефективно працювати в умовах стресу та небезпеки?
Думаю, що людяність — те, що ми повинні плекати в собі. Одна наша дівчина із загону швидкого реагування чергувала на київському вокзалі. Повз неї проходив чоловік із пакетом в руках, в якому щось бовсалося й скавчало. Виявилося, що то були пятеро цуциків, яких дядько хотів роздати у добрі руки. Колега забрала всіх песиків, тепер вони живуть у приміщенні Національного Комітету. До речі, ми вважаємо і тварин постраждалими від війни, тому приймаємо заявки і на корм для друзів наших менших.
У ці часи великої емоційної напруги, я б радила за роботою та новинами не забувати про рідних та близьких. Обовязково приділяйте час спілкуванню з ними. Особисто я по-доброму заздрю тим, хто зараз може переключитись на якесь хобі, щось робити руками і розвантажувати голову. В мене так не виходить, тому я користуюся порадами наших колег-медиків щодо дихання “животом”. Таке дихання заспокоює, уповільнює серцебиття, виводить зі стресового стану.
Ми з колегами розуміємо, що дуже важливо бути підтримкою один для одного. Мати можливість виговоритися, навіть поплакати, якщо треба. Але я думаю, що нам усім головне — не зупинятись, не опускати руки, продовжувати робити свою важливу справу.
Інтерв‘ю провела Тетяна Гордієнко
