Ми познайомилися 4 березня, а 26 він вже шукав обручки: журналістка про весілля на фронті

27.05.2022

Журналістка Ірина Сампан від початку війни не могла займатися своєю професійною діяльністю, тому вирішила волонтерити і одного разу познайомилася із Петром — своїм майбутнім чоловіком.

Свою історію вона розповіла Громадському радіо.

«Я везла одному підрозділу тепловізори, рації та іншу військову амуніцію. До місця призначення не встигли доїхати через комендантську годину. Знайомі волонтери порадили переночувати в одному місці. Нам сказали, що це частина командування ООС, ми зможемо там зупинитися. Ми поїхали. Там я зустріла Петра. Він одразу мені сподобався», — каже журналістка.

З Петром вони почали спілкуватися просто про якісь речі: військові, цивільні, побутові. Про стосунки жодних натяків, а коли вони приїхали наступного разу, то Петро став дуже серйозним і сказав, що хоче прожити з Іриною усе життя, бо закохався.

Проте журналістка зізнається, що вже була у шлюбі за військовим і це був болісний досвід, який довелося проживати із психотерапевткою.

«Мені ніколи не казали цих, важливих для мене, слів. А Петро сказав. І я подумала: «Ого». Ми познайомилися 4 березня, а 26 березня він вже шукав обручки», — каже Ірина.

Пару розписував командир Петра в прифронтовому селі. Чоловік все підготував. Купив квіти, десь у цьому селі знайшов кондитерку та замовив весільний торт у жовто-блакитних кольорах.  На весіллі були його побратими, біженці, яких евакуювали з-під Пісків.

«Чи думали ми про те, що триває війна і що хтось із нас може загинути? Звісно думали. А серце каже: «Рухайся вперед. Ти кохаєш цього чоловіка». Він постійно на передовій, я теж часто буваю в небезпеці. Наша віра в майбутнє, навіть якщо вона дуже зромантизована, нас дуже підтримує. Вона дає нам сили», — ділиться Ірина.

Ірина каже, що військовослужбовцям, які створили сім’ї зараз, зараз дуже потрібна ця віра в майбутнє або в те, що вони лишать потомків. Так їм легше воювати та переживати кожен день.

Новини партнерів