Він був неординарною людиною. Безумовно талановитою й багатогранною, про що крім літературних збірок свідчить тільки перелік сфер його діяльності. Поет і письменник, журналіст, редактор і перекладач, бібліотекар, діловод і банківський клерк, актор і режисер театру, кіноредактор і викладач, дослідник, науковий і громадський діяч. Він жив у Харкові й Києві, Львові й Чернігові, Ростові, Празі, Варшаві й Відні. «Людина світу» сказали б зараз. Але доля цієї людини була трагічною. Микола Вороний прожив складне життя, сповнене всіляких суперечностей, потрапив під маховик репресій і був розстріляний у 1938 році. Що він залишив своїм нащадкам? І чому саме сьогодні ім’я письменника й поета все частіше згадують наші сучасники?
Першим поштовхом до літературної діяльності стали українські казки, оповідання та пісні, що співала майбутньому поету його мати Олімпіада Колачинська. Пізніше неабияке враження на нього справили вірші Тараса Шевченка. Римовані рядки з’явилися з-під пера юного Вороного ще під час навчання у Харківському реальному училищі.
Сплинуть роки, і романтичний юнак стане автором декількох поетичних збірок, а згодом і «амбасадором європейської поезії в Україні».
Після Харкова хлопець навчався у Ростові-на-Дону. Але з ростовського училища його виключили за зв’язок з «народниками» та поширення забороненої літератури. Він потрапив під нагляд поліції та отримав заборону на здобуття вищої освіти. Тільки в 24 роки Микола Вороний зміг виїхати за кордон і вступити до Віденського університету. Але життя у столиці Австро-Угорщини не склалося – студент мріяв повернутися в Україну і долучитися до активної діяльності. Тому невдовзі вже навчався на філософському факультеті Львівського університету. Той життєвий період ознаменувався і зустріччю з Іваном Франком, про якого через багато років поет казав:
«Це був велетень, таких людей я більше не стрічав».
Останні новини
- Семюель Морзе, винахідник і художник: картини, телеграф та азбука однієї людини
- Хто такі завліти в театрі? Чим вони займаються в українському театрі та як потрапити у професію? Розповідає Марина Бортник-Гулевата
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 29 квітня-5 травня
- Як прикрасити дім до Великодня: найкращі ідеї святкового декору своїми руками
- Slow Food: Філософія смаку та усвідомленого споживання
Новости на главной
Він закликав колег розширювати обрії української літератури. Відходити від селянського і культу страждання. Багато казав про модернізацію, розмірковував про красу та чисте мистецтво, полемізуючи з Франком. Загалом львівський період Вороного ознаменувався буремним духом європейського оновлення і захопленням символістами.
Микола Вороний та Михайло Коцюбинський, 1903 рік
У 1899 році поет пише відомий твір, мотиви якого були навіяні літописом про чудодійну траву, що повертає людям пам’ять про їх коріння та любов до рідного краю. За сюжетом Володимир Мономах полонив половецького сина, який згодом на чужині забув про рідний край. Хан надіслав до Києва старого співця, щоб той повернув сина додому. Але ні розповіді про сумуючу родину, ані материна колискова не збудили в серці юнака ніяких почуттів. І тоді старий простягнув хлопцю євшан-зілля. Стисло серце юнака, і враз пригадав він рідний степ, батька і «воленьку кохану». Згадав і поспішив до рідного дому.
Найвідоміший твір Миколи Вороного
У післямові Вороний звертається до батьківщини:
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
Але запитання його, хоч і актуальне для українського народу в усі часи, не має відповіді.
Ще одна творча діяльність Вороного була тісно пов’язана зі сценою. За протекції Каменяра він потрапив до Галицького театру і майже одразу занурився у режисуру. А потім опинився в театрі Марка Кропивницького, коли відомий драматург запросив поета спробувати свої сили в акторстві. Так на чотири роки Микола Вороний став служителем Мельпомени у мандрівному театрі, весь час розмірковуючи про свій шлях – літературний чи театральний? Але згодом все ж таки залишив сцену назавжди і невдовзі опинився у Києві, де на нього чекали зовсім інші події.
«Справжній поет — це пророк, який говорить правду владі»
У 1903 році Микола Вороний зустрів Віру Вербицьку, дворянку, доньку письменника Миколи Вербицького і одразу закохався. Невдовзі молоді одружилися і оселилися в Чернігові. Через рік народився син Марко, якого назвали на честь Марка Вовчка. Але сімейне щастя виявилося недовгим. Горда красуня Віра покинула чоловіка, бо не змогла терпіти його легковажного ставлення до неї і до подружнього життя. Пара розлучилася, і Вороний залишився на самоті. Це стало для нього справжньою трагедією. Він навіть намагався вкоротити собі віку і трохи не загинув, коли розпалив грубу і затулив димохід. Але крізь чад немов почув крик свого маленького сина і з останніх сил встиг впасти за двері на сніг. Про цю драму самотності і важкого душевного стану він напише вірш «Vae victis» («Горе переможеним»):
Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина;
Зграї гарпій проклятих, що звуться «навіщо», «куди»,
Мою душу жеруть… Як покинута в лісі дитина
Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина,
Замітає сліди.
Микола Вороний дуже довго і важко переживав розлучення з коханою жінкою. Це знайшло відгук і у творчості поета, коли в його віршах з’явився образ демонічної жінки:
Ти не любиш мене, ти не любиш мене…
Вже нема повороту до раю!..
Не всміхнеться мені твоє личко ясне…
Чи ж то правда, мій Боже? Благаю!
Але час лікує. Поруч були друзі – Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко й Олекса Коваленко. Та й робота завжди рятувала.
Микола Вороний із сином Марком
Після революції Вороний емігрував до Європи. Деякий час жив у Варшаві, видав там збірку «За Україну!».
До речі, слова «За Україну, за її волю!» з титульного вірша збірки тепер рясніють на бойових прапорах ЗСУ.
Але все частіше поет згадував рядки «Євшан-зілля» і думками був на батьківщині.
Він повернувся через декілька років. Викладав у Львівській консерваторії, створив українську драматичну школу, багато перекладав та видавав курси і лекції з мистецтвознавства. Здавалося, життя якось налагоджується. Але повернення не принесло йому ані спокою, ані радості. Він повернувся на свою погибель.
У 1934 році Вороного заарештували як польського шпигуна, присудили три роки таборів, але потім заслали до Казахстану. Син Марко намагався врятувати батька і невдовзі був сам заарештований.
Миколу Вороного розстріляли 7 червня 1938 року. До самої смерті він так і не дізнався, що сина вже немає – його Марко, дитячий письменник, був також розстріляний у 1937 році.
Оксана Хромова
