Міни «прихована загроза»: Чому підлітки в зоні ризику

31.05.2022

Марія Яцухненко, гуманітарна працівниця в сфері соціально-правового захисту, тренерка, кризова консультантка Служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист», співавторка телеграм-каналу «Психолог на зв’язку»

З кожним днем війни, яку ми не обирали, Україна все більше наближається до топу рейтингу країн, забруднених мінами. За попередніми оцінками ДСНС, мінами забруднено близько половини території України. Зараз за кількістю мін та вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ) ми знаходимося поряд з Афганістаном, Сирією та Іраком.

Прикро, але з огляду на кількість окупованих територій, масштаб воєнних дій ця загроза буде більшати прямо пропорційно тривалості війни і використаній в ній зброї. А після перемоги — нікуди не зникне. На розмінування та нейтралізацію наслідків, за різними експертними підрахунками, може знадобитися кілька десятиліть.

Україна підписала Договір про заборону мін 24 лютого 1999 року і ратифікувала його 27 грудня 2005 року, ставши 1 червня 2006 року державою-учасницею. 

Сучасне озброєння, у тому числі наземні міни та гранати, які можуть здетонувати через рух людини чи наступ на розтяжки, можуть лишатися в робочому стані десятиліттями (згадаймо про міни Другої Світової війни, які повсякчас знаходять і досі). Особливо цинічним (але що і так може бути більш цинічним за війну) є міні-пастки в будинках, дистанційне мінування будинків, мінування інфраструктурних об’єктів, а також використання росіянами проти українського цивільного населення заборонених касетних боєприпасів (контейнери, що містять від двох до кількох сотень однотипних вибухових елементів). Вони можуть бути зовні навіть привабливими для дітей, при доторку такі боєприпаси детонують.

За статистикою ООН, з 2014 до 23.02.2022 було зафіксовано більше 1 500 постраждалих від мін та боєприпасів, що не вибухнули (увага, в цій статистиці не враховувалися постраждалі від обстрілів). Переважну більшість усіх жертв мін / ВЗВ становлять дорослі чоловіки (79%). Близько 10% — діти. І варто зазначити, що дві третини випадків сталися на непідконтрольних Україні окупованих територіях Донецької та Луганської областей (дані за звітом UNICEF та Данської ради у справах біженців

Основні категорії ризику, що потенційно можуть постраждати від мін серед цивільних, це:

  • дорослі, робота яких може бути в межах забруднених мінами ділянок (сільськогосподарські угіддя, ліси, інфраструктурні об‘єкти — водогін, електричні мережі тощо);
  • діти;
  • жителі окупованих територій;
  • жителі територій, поблизу яких велися бойові дії або були обстріли. 

Тенденція попередніх років показала, що діти старшого віку (переважно хлопці від 9 років і старше) мають найбільший ризик нещасних випадків, пов’язаних з мінами/ВЗВ серед дітей. Більшість нещасних випадків відбувається через те, що постраждалі збирали, розбирали, гралися з ВЗВ або невстановленими вибуховими пристроями у вільний час. Часто діти можуть приносити їх додому з метою лишити на згадку чи зробити пам’ятний предмет. Іноді діти стикаються з мінами / ВЗВ під час прогулянок, збирання дров, ягід тощо. Часто серед державних органів та служб, та й просто цивільних поширюється стигма щодо таких постраждалих дітей «самі винні», «самі знайшли». Проте це не є справедливим. Діти не постраждали б від мін чи ВЗВ, якби простір навколо них був безпечним.

Розглянемо орієнтовний шлях дитини, постраждалої від мін та вибухонебезпечних залишків війни, що зазвичай проходить через такі етапи і може відзначатися певними особливостями:

Невідкладна перша медична допомога від вибуху

Географія випадків ураження мінами та ВЗВ зазвичай зосереджена в сільській місцевості. Це ускладнює надання швидкої медичної допомоги та впливає часто на її якість через критичну кількість кваліфікованих спеціалістів та необхідних засобів в перші години після нещасного випадку (наприклад, штучної шкіри). Часто великою удачею є невідкладна медична допомога військових лікарів, якщо людина знаходиться недалеко від зони бойових дій. 

Постійна медична допомога

У залежності від типу поранення дитині може знадобитися постійний нагляд лікаря, подальші операції чи візити до медичних закладів час від часу, що також можуть знаходитися на значній відстані від дому. Наприклад, деякі складні операції в Україні можуть виконувати лише лікарі окремих обласних медичних закладів чи Київської дитячої лікарні (Охматдит). 

Фізична реабілітація та інші типи реабілітації 

У день виписки дитини, яка постраждала від мін, медзаклад надає медичний висновок та план реабілітації (включаючи фізичну, функціональну, соціальну реабілітацію, протезування). Медична консультативна комісія (МКК) схвалює групу інвалідності та реабілітаційний план. Департамент соціального захисту надає свідоцтво / посвідчення про інвалідність, призначає комплексну допомогу на основі реабілітаційного плану та пільги, пов’язані з інвалідністю. 

В Україні є низка санаторіїв, що можуть надавати реабілітаційні послуги за індивідуальним планом реабілітації. На жаль, ці санаторії та центри загалом орієнтовані на дітей з інвалідністю, що стосується вроджених вад розвитку. Є програми, доступ до яких є через служби соцзахисту і які існують в межах державного фінансування. Але зазвичай це оплачувана реабілітація, яка може частково чи повністю в той же момент покриватися допомогою гуманітарних та благодійних організацій (наприклад, Фонд Ріната Ахметова виділяв на це кошти попередні роки). 

Адаптація до допоміжних або персональних засобів для пересування (візок, протез тощо)

Окремим болючим питання є протезування. Безкоштовно державою забезпечується лише естетичні протези, а функціональні є дуже дорогими для родин. Причому діти часто соромляться отриманих естетичних протезів, скаржаться на їх незручність та уникають їх носити без належної адаптації. 

Психологічна та психосоціальна підтримка

Постраждалі від мін та ВЗВ діти зазвичай можуть отримати цей тип допомоги в лікарнях чи санаторіях під час реабілітації, але несистемно та разово (як кризові консультації). Не завжди самі батьки визнають чи підтримують потреби дітей в цілому, хоча багато з них свідчать про зміни в настроях та поведінці дітей (замкнутість, підвищена агресивність, зменшення контактів з однолітками, відсутність бажання вчитися, депресивні настрої). Існує упередження, що психолог може поставити психіатричний діагноз, і це може вплинути на майбутнє дитини (обмежені можливості навчання та працевлаштування). Насправді це не так. Психолог не ставить діагнозів, робота з ним є конфіденційною.

Шкільні психологи та психологи загальної практики в місцях проживання постраждалих дітей часто не мають  досвіду роботи з подібними травмами, що дуже обмежує доступність до якісних психологічних послуг. До того ж, симптоми психологічної травми можуть проявитися через деякий час. 

Втрата частини тіла чи поранення можуть сильно змінити життя, що буде накладатися на психологічний комфорт дитини, тому ця підтримка часто просто необхідна. Батьки можуть отримати безкоштовну психологічну допомогу у різних проєктах, наприклад, Служба турботи про психічне здоров‘я БФ «Право на захист» надає очні консультації у шелтерах Дніпра, Львова, Чернівців, а онлайн можна отримати кризову допомогу тут: https://forms.gle/XwRmCVQo5vUEYhYx5 

Соціальна й економічна інтеграція

У дитини можуть виникати складнощі з включенням в соціальне життя. Не завжди дитина може продовжувати займатися спортом, хобі після отриманих травм. Або ж може бути обмеженою в отриманні бажаної професії. 

Часто інші діти дуже підтримують, а можуть бути і жорстокими — насміхатися чи знущатися через помітні травми. Саме тому важливо працювати не тільки з постраждалою дитиною, а і з оточенням — батьками, вчителями, однокласниками, громадою. Наприклад, спеціальні тренінги з інклюзії були розроблені Данською радою у справах біженців і показали позитивні результати в реалізації в Донецькій та Луганській областях. 

Реформа освіти та інтеграція інклюзивного навчання також сприяють соціальній інтеграції, втім, труднощі вносить дистанційне навчання та обмежена кількість кваліфікованих кадрів (асистенти вчителів, спеціалісти інклюзивно-ресурсних центрів тощо). Дитина з інвалідністю має особливі освітні потреби, шкільний простір має бути адаптований і задовольняти потребу дитини в освіті і комфорті. 

Що ж робити з мінною небезпекою?

Протимінна діяльність включає два основних напрямки: власне розмінування та інформування про мінну небезпеку.

Українські військові, поліцейські та цивільні органи постійно задіяні в очищенні нашої землі від мін. Державним органом, який відповідає за розмінування і має в своєму розпорядженні піротехнічні загони, є ДСНС. Поруч з ними гуманітарним розмінуванням займаються і інші організації, наприклад, Данська група з розмінування (як окремий підрозділ Данської групи у справах біженців), HALO Trust. Припускаємо, що таких організацій ставатиме більше.

Що стосується інформування, то зараз ведеться дискусія про введення вивчення цієї теми в школах. Небезпека для українських дітей зростає з кожним роком — обізнаність допоможе зменшити кількість нещасних випадків. Зараз темою інформування про мінну небезпеку займаються зокрема гуманітарні організації. Вам також корисними будуть ресурси: онлайн-курс про мінну небезпеку Стопміна, книжка «Мінна небезпека не без ПЕКа», комікс «Савка і баклан — замінована прогулянка»,серія відео

«Навчаємось мінній безпеці» з псом Патроном

комікс «Суперкоманда проти мін»

Серія мультфільмів «Діткам про небезпеку мін» 

У військовий час як ніколи актуальним стає основне правило при контакті з міною чи вибухонебезпечним предметом:  Не підходь! Не чіпай! Телефонуй 101! 

 

Новини партнерів