Фізичні та психічні трансформації, зміна голосу й поведінки, перша закоханість, важливість соціалізації та пошук себе в нових компаніях, спокуси дорослого життя — бути хлопцем-підлітком не так уже й легко. Докторка Кара Неттерсон написала книжку про цей період книжку «Тонке мистецтво виховання синів», де пояснює все, що відбувається з вашим сином під час дорослішання. Бо виховати сина, яким ви пишатиметеся, не зашкодивши його ще не сформованій особистості, — дійсно тонке мистецтво, як і розуміння того, що відбувається з нашими хлопцями, коли ми виховуємо їх. 

Публікуємо уривок про те, як спілкуватися з сином-підлітком. 

 

Розділ 1

Як говорити з хлопцями

Якби хлопчачий перехідний вік міг винайняти маркето­лога для розроблення логотипа, це були б зачинені двері. Якби логотип зробили анімованим, двері б грюкали.

Хтось колись розповів батькам усіх хлопчиків міф про те, що політика ізоляції нормальна для юнаків, і ми всі гуртом пові­рили. Тож, коли хлопці, входячи в перехідний вік, починають відмежовуватися від світу, ми дозволяємо цьому відбуватися. А потім вони виходять із нього чоловіками (або принаймні змужнілими хлопцями), і ми думаємо: «Що то за хлопак, і чому про його функціонування мені майже нічого не відомо?».

Ми не зможемо розшифрувати хлопців, якщо не говоритимемо з ними, хоча більшість батьків саме цим і займаються: не говорять із синами. Тестостерон та інші речовини, які виро­бляються в тілі, штовхають хлопців до усамітнення, однак наші стратегії під назвою «облиш-його», «дай-йому-спокій», «роз­слабся» лише примножують тишу. Настав час нам усім відмо­витися від упередження, ніби наші сини не хочуть говорити.

Отож маєте головну ідею книги на самому початку. Зазвичай безцінні, викладені списком висновки з’являються наприкінці як винагорода читачеві за те, що він пробився крізь усі відомо­сті, історії з життя, безліч сторінок демагогії. Але не цього разу. Я почала з кінця, тому що не бачу сенсу змушувати вас чекати. Маючи попідруч теоретичну базу для розмови, ви можете, не відходячи від каси, занурюватися в бесіди із сином про пере­хідний вік, секс, наркотики та все інше, поки ще добре пам’я­таєте інформацію. Інакше кажучи, прочитавши кілька перших сторінок, ви не матимете більше приводів зволікати.

Без зайвої метушні пропоную вашій увазі інструкцію того, як говорити з хлопцями про перехідний вік і величезні фізичні, соціальні й економічні зрушення, які він спричиняє. Найкорот­ший перший розділ, який ви лишень бачили в книжках про виховання, так само корисний, хоч і лаконічний. Обережно, спойлер: усі ці поради однаковою мірою стосуються й дівчат.

Поради, які знадобряться у спілкуванні

ПОЧНІТЬ ГОВОРИТИ. Візьміть усе своє зніяковіння щодо будь-якої з тем цієї книги й помножте на сто. Такий дис­комфорт відчуває ваш син. Тож відкиньте свій страх. Щоб почати розмову зі своєю дитиною, вам доведеться закину­ти м’яч на її поле. Отже, почати розмову. Уголос. Із сином. Навіть якщо всередині ви помираєте.

СЛУХАЙТЕ. Коли дитина відкриється для розмови (з ки­мось це трапляється раніше, з кимось — пізніше), слухайте. І ставте запитання. Це найпростіший спосіб уникнути до­мінування в розмові. Не варто просто розпилювати свою мудрість (хай якими геніальними видаються вам власні поради), а щиро поцікавтеся думкою сина. Ви навіть може­те відкрити щось нове для себе.

УНИКАЙТЕ ЗОРОВОГО КОНТАКТУ. Принаймні на почат­кових стадіях уникайте ситуацій, у яких ви сидите навпро­ти. Машина — ідеальне місце, бо, очевидно, ви дивитеся на дорогу, і син не потрапляє під ваш прямий погляд. Те саме стосується моменту, коли бажаєте на добраніч і вимикаєте світло — у момент, коли ви буквально не бачите одне одно­го, загати можуть прорватися. Або ж оберіть власні улюбле­ні час і місце, удайте, ніби розмовляєте з людиною, якої поряд насправді немає. Це допомагає проламати кригу. Це також пояснює незбагненний успіх текстових повідомлень і соціальних мереж.

ВІДКЛАДІТЬ ТЕЛЕФОНИ. Коли вже йдеться про те, що від­бувається на екранах… Якщо ви намагаєтеся налагодити контакт, переконайтеся, що ваш син не дивиться в телефон. Вам не вдасться привернути його увагу, якщо вона зайнята чимось іншим.

ЗВЕРТАЙТЕ УВАГУ НА ПОВЧАЛЬНІ СИТУАЦІЇ. Для важ­ливої розмови не обов’язково призначати зустріч своїй дитині. І жахливих ситуацій можна не чекати. Просто ви­лучайте корисне з усього, що відбувається, й обговорюйте: коли ви дивитеся щось разом і бачите обурливу поведінку; коли автобус проїжджає повз неприйнятне рекламне ого­лошення, а ви не можете повірити, що таке взагалі законно розміщувати; коли хтось іде вулицею в хмаринці аромату манго — зверніть на це увагу, а не ігноруйте (якщо не зна­єте, що то за «хмаринка», знайте: це дим від електронних цигарок). Спирайтеся на поведінку інших людей — як по­гану, так і хорошу, — аби наочно продемонструвати дітям, чого ви очікуєте від них. Можливо, вони почнуть звертати увагу на ваші звички, тож спробуйте не гніватися.

ПОЯСНЮЙТЕ БЕЗ ЧИТАННЯ МОРАЛЕЙ. Щоразу, роблячи заяву чи вводячи певне правило, пояснюйте його. Ні, ви не виправдовуєтеся, радше обґрунтовуєте правило — так ди­тина зможе виконувати його поза межами дому (чи бодай поза межами вашого поля зору). «Ні» — це й справді само­достатнє речення, але «Ні, тому що…» — ефективніший підхід. Нехай пояснення буде коротким, щоб ви не впадали в прірву читання нескінченних моралей. Від цього мно­жаться тиша і страх, а довгі нотації часто просто проходять повз вуха. Діалог — ось ключ до успішного батьківства. Отож уникайте монологів і намагайтеся зробити чи не кож­ну розмову двосторонньою.

БУДЬТЕ ТЕРПЛЯЧИМИ. Щоб успішно пробігти марафон підліткового віку, розмовляйте часто, розмовляйте протя­гом багатьох років, але не кваптеся. Коли розмова сходить нанівець — а так ставатиметься, — опановуйте тишу, доз­воляйте дитині самій порушувати її, коли буде готова. Якщо вашому синові цілком нормально сидіти мовчки, можете час від часу щось у нього запитувати або додавати дрібки інформації, доки він не скаже: «Годі, я все зрозумів». Чи не вийде з кімнати. Так теж буває. Це нормально.

ЗВЕРТАЙТЕ УВАГУ НА ПОЗИТИВНЕ, АЛЕ НЕ ОБІЦЯЙТЕ ЗОЛОТИХ ГІР. Підлітковий вік, принаймні деякі його пе­ріоди, сповнений незграбності. Ненавʼязливо звертаючи увагу на зміни, які відбуваються, ви допомагаєте синам пройти цей етап гармонійніше. Наприклад, якщо у вашого сина сильний вугровий висип, але водночас він швидко росте й комфортно почувається в новому тілі, зазначте пе­реваги його нового зросту. Чи, навпаки, якщо ваш син не­високий, але має ідеальну шкіру, наголосіть на його пере­вагах. Ваша мета не принизити інших дітей, а нагадати своїй дитині, що існують певні речі на цьому шляху дорос­лішання, які варто сприймати як даність. У підлітковому віці діти часто ладні вважати, що в сусіда трава зеленіша.

Але пам’ятайте: жити в підлітковому періоді — те саме, що на вулкані. Часом те, що не турбувало вчора, починає непо­коїти сьогодні. Хлопчик, який був найвищим у шостому класі, може не дотягти до середнього зросту в старшому віці. Хлопця з ідеальною шкірою обличчя може обсипати прищами на спині. Не варто через це перейматися. Часом у когось трава дійсно зеленіша.

ЗНАЙДІТЬ СОБІ ЗАСТУПНИКА. Про деякі речі ваш син не захоче говорити. Це нормально. Просто розробіть план дій заздалегідь. Запитайте, до кого, крім вас, він звернувся б за важливою порадою. В ідеалі це має бути людина, якій ви обоє довіряєте і яка хоча б на декілька років старша. Най­кращий друг-одноліток — не бездоганний вибір для цієї ролі. А зараз важливий момент. Увага: попередьте обрану людину! Підготуйте її до того, що ваш син може до неї прийти й навіть поділіться думками про те, що можна ска­зати йому в певній ситуації. Немає нічого гіршого, ніж без попередження опинитися в статусі старшого порадника під час екстрених подій.

І, НАРЕШТІ, ЯКЩО НЕ ВИЙШЛО, ПРОБУЙТЕ ЗНОВ І ЗНОВ. Можливо, найцінніша порада в цьому списку буде не про те, що варто говорити зі своїми синами, а про те, що варто припинити аж так картати себе. Якщо ви припустилися по­милки — а це трапляється з усіма, — визнайте це й рушайте далі. Ми помилятимемося, доводитимемо дітей до сліз, установлюватимемо абсурдні правила, казатимемо те, чого не маємо на увазі, сміятимемося не в тих місцях, карати­мемо непропорційно до провини, пропускатимемо речі, які вимагають дисципліни, надто виразно закочуватимемо очі, надто яскраво проявлятимемо емоції, кричатимемо, не кричатимемо, припускатимемося всіх перелічених у цій книзі помилок. Ми — люди. Коли ви робите щось не те, установлюєте дурне правило, неадекватно реагуєте, ви­знайте це, перепросіть за потреби, а потім дайте собі дру­гий шанс. Зробіть заново. Це і є батьківство.