Мовний бар’єр та неспівпадіння систем навчання: з яких причин українці віддають дітей в українські школи в Польщі

Несподіванною для українців стала не тільки війна, але і те, що вона продовжується так довго. Тому багато наших громадян, які опинились з дітьми за кордоном під кінець літа зіткнулись із задачею, що треба шукати школу. Найбільший виклик отримала польська система освіти, але не всі українці обрали для себе польські школи. Вікторія Гнап, президентка фундації «Незламна Україна», яка відкрила у Польщі три офлайн-школи для понад 1500 дітей розказала, чому пішла на таке рішення та чому місцеві школи для українців не найкращий варіант.

Стрес-виклик для польських шкіл: сотні тисяч українських школярів

Коли в Україні почалася війна — за кордон втікали переважно жінки з дітьми, рятуючи найцінніше. За даними ООО, понад 800,000 українських дітей шкільного віку опинилися в сусідній Польщі. Це як населення цілого міста Львів, в якому діє аж 153 школи. Уявіть, яку велику кількість учнів мусила б прийняти одного дня польська освітня система.

Навесні ситуація з місцями в польських школах не була критичною, адже більшість українських школярів навчалися онлайн у своїх рідних школах. Батьки сподівалися повернутися додому найближчим часом. Однак сталося не так, як гадалося і восени батьки почали шукати місця в польських школах, аби тільки забезпечити дітей офлайн освітою та живим спілкуванням з однолітками. Ситуація з наявністю місць в школах стала катастрофічною.

Окрім дефіциту місць, основними бар’єрами до навчання у польських школах є мовний, неспівпадіння систем навчання та психологічний стан учнів. Польська освітня система «відстає» від української на рік, а випускні класи не співпадають (у Польщі це 8 та 12-ий). Польські школи намагаються запроваджувати інтеграційні заняття, щоб українські школярі краще адаптувалися та вивчали мову, і ці курси дійсно хороші, але місць так само бракує. Якщо дитина пережила шок, бачила жахи війни чи, не дай бог, втратила тата або маму (у нас є такі учні), — йти на навчання у 100% польськомовне середовище важко або неможливо. Це негативно впливає як на наших дітей, так і на польських, які починають гірше вчитися.

Ще одним фактором, який впливає на вибір школи — є цілі батьків. Якщо вони планують лишатися в Польщі довгостроково — скоріше за все після невеликого адаптаційного періоду, дитина піде до польської школи. Це допомогає краще вливатися в польське суспільство та краще готує до університету. От тільки лише 27% українців планують лишатися в Польщі.

Перевага української школи: не треба втрачати рік навчання

Ми заснували фундацію «Незламна Україна» в Польщі на шостий день війни. Пам’ятаю, як на стресі покинула квартиру в Лісабоні й полетіла у Варшаву. Бачила очі мам і дітей, які в жаху в’їжджали в нову країну, не захопивши ні одягу, ні взуття. Тисячі очей, охоплених страхом, відчаєм і надією одночасно. Я дивилася на них і розуміла, що мушу робити щось більше, ніж просто донатити на ЗСУ. Тому зробила те, що вмію найкраще, — організувала навчання.

Наша школа — приватна, але безкоштовна для всіх. Діє у трьох містах: Варшава, Краків і Вроцлав. Ми отримали сумарно понад 6500 заявок на навчання у трьох містах. Прийняти таку кількість дітей було нереально. Не було ні приміщень такого розміру, ні коштів на харчування, навчальні матеріали або зарплати вчителям. Це був морально найважчий час. Довелося приймати рішення і якимось чином розставляти пріоритети… Вирішили надавати перевагу дітям з окупованих територій та зони бойових дій. Брати тих, кому немає куди повертатись, чиї школи зруйновані, — таких в Україні 2601 школа. 

Тому у весняному семестрі ми взяли 760 дітей та 65 вчительок, а в осінньому — виросли вдвічі та прийняли понад 1500 дітей і 85 вчительок. Підписали угоду про співпрацю з двома величезними фондами — UNICEF та Save the Children, вони підтримують нас фінансово. Також, ми спромоглися отримати власну державну ліцензію на провадження освітньої діяльності! Хоча нас запевняли, що на це знадобиться два роки. Тепер ми офіційно й законно маємо право видавати атестати державного зразка.

Формування спільноти свідомих українців

Польська влада в організації шкіл нам не допомагає. Наведу приклад. Коли у вересні у нас ще не була підписана угода про оренду нашої будівлі, ми домовилися з існуючою польською школою, що вийдемо на навчання у другу зміну у їхній будівлі. Директорка цієї школи була дуже прихильна до нас, носила синьо-жовтий манікюр, все погодила. Однак вже за пару днів польска влада попросила нас звільнити приміщення і більше не повертатись. Мовляв, люди з сусідніх житлових будинків скаржаться на шум, який створюють українські діти…

Школа у Кракові

Нині ми маємо три власні будівлі у Варшаві, Кракові та Вроцлаві. Орендуємо їх за комерційною вартістю й таким чином поповнюємо польський бюджет. Самі робили ремонт, шукали й доставляли шкільні меблі (будівлі у Польщі здаються в оренду порожніми). І хоч допомоги від польських інституцій не маємо, але маємо багато допомоги від українців, діти яких відвідують нашу школу.

Тато Віктор, чиї двоє дітей ходять у нашу школу, взяв відпустку на своїй існуючій роботі на 2 тижні (працює прорабом понад 10 років у Кракові), щоб проконтролювати ремонтні роботи в нашій будівлі. Проаналізував стан стін, підлоги, сходів. Замовив необідну кількість фарб, штукатурки, шуруповертів і лампочок. Сам поклав плитку, де бракувало, поремонтував труби в одній із вбиралень, “освіжив” фарбою ліпнину на стелі.

Школа у Варшаві

Ще один українець, підприємець Геннадій, дізнавшись, що нам бракує парт у приміщенні школи у Варшаві, погодився знайти їх, оплатити виготовлення і доставку й повністю проконтролював угоду. Завдяки йому вдалося повністю облаштувати кілька класів.

Загалом нам допомогло й допомагає багато батьків та інших небайдужих українців у Польщі. Бувало, що доставка парт у міста приїздила посеред робочого дня чи взагалі уночі, то на заклик класних керівників мами й тата гуртувалися, приходили й допомагали розвантажувати машини.

Коли бачиш такі колективні дії людей, які стараються заради гарної соціальної мети, — сльози навертаються на очі. Навколо нашої школи сформувалася справжня спільнота свідомих українців.

Зараз намагаємося шукати можливості для розширення. Хочемо запровадити ще підготовку до школи, групи подовженого дня, курси польської по вихідних та різні гуртки по інтересах. Продовжимо організовувати інтеграційні фестивалі для того, аби українські діти побільше спілкувалися з польськими й налагоджували контакт.

Школа стала рідним домом для багатьох дітей і вчителів. Вона ніби «лікує» болі тисячі людей тут і зараз та будує міцний фундамент на майбутнє двох країн одночасно.