Моє серце в Україні: як Оксана Лазебник допомогає українським дітям-сиротам та «дітям війни»

Оксана Лазебник, відома більше як Ксюша Київська, була співзасновницею благодійного фонду «Стрічка Надії», а з 2014 року є координаторкою переселенців, дітей загиблих героїв, дітей постраждалих у зоні АТО. Зараз під її опікою перебуває понад 2,5 тисячі дітей та 2 дитбудинки, які вдалося евакуювати. З усіма дітьми Оксана перебуває на зв’язку і встигає надсилати гуманітарну допомогу тим, хто її потребує.  Адже, як каже сама волонтерка, її серце та душа залишилися в Україні.  

Чим зараз займається волонтерка, як вона та її сім’я опинилися за кордоном та як у Іспанії ставляться до українців читайте у нашому проекті «Незламні» WoMo.

Наприкінці січня Оксана Лазебник вперше за 8 років поїхала за кордон на відпочинок сама, без підопічних дітей. Усі документи оформили її діти, які наполягали на цій відпустці, адже Оксана до останнього відмовлялося, бо, як каже волонтерка, її серце було «не на місці». Урешті вона вилетіла у Дубаї, але все одно залишалася на зв’язку із підопічними дітьми та родиною. І ось 24-го лютого мала б летіти до України — саме у цей день рф вторглася на українську територію.

Проте, як розповіла Оксана, ще 22 лютого вона підозрювала, що шось може статися, адже напередодні президент рф володимир путін заявив про «визнання незалежності» так званих«ЛНР» і «ДНР».

«Я і мої друзі розуміли, що лише цим путін не обмежиться», — каже Оксана та додає, що намагалася поміняти квитки, аби вилетіти до України вже 22 чи 23 лютого, проте вільних місць не було. У той же день вона сказала своїй 27-річній дочці зібрати необхідні речі та документи.

Урешті 24-го лютого вона та її друг Олександр Вознюк, який наразі працює у Раді адвокатів Києва, виїхали до аеропорту. Проте до них вийшли співробітники Emirates Airline та сказали, що небо над Україною закрите. Оксана стояла біля табло та вишукувала спосіб виїхати до України, там у неї залишилися підопічні та її рідні діти — 27-річна донька, 10-річний та 35-річний сини. Саме донька подзвонила мамі та вмовляла її не вилітати до України.

«Зранку донька подзвонила мені і сказала, що росія бомбить Київ. О шостій ранку вона взяла свою доньку та мого 10-річного сина, двох котів, двох собак, та разом з чоловіком  виїхала до села Обухівського району, де вони пересиділи два дні. При цьому документи донька залишила вдома, бо вони збиралися у паніці. Я розумію, у якому стані вона перебувала. Пізніше я вмовила її виїхати до Барселони», — розповідає Оксана.

Під Барселоною знайомі Оксани винайняли два будинки та запросили до себе. Саме туди прямували вже і Оксана, і її донька із дітьми. Спочатку під Барселону приїхала донька — їй довелося їхати 4 дні на машині та проїхати 7 країн. Днем пізніше з аеропорту Барселони зустрічали й Оксану.

Досі в Україні залишається рідний 35-річний син Оксани, який вирішив захищати Україну. Оксана каже, що вони списуються щоранку та щовечора.

Усі дні, поки діти Оксани залишалися в Україні, вона займалася коригуванням від Генштабу, евакуацією та гуманітарними вантажами. Так, за 19 днів їй вдалося відправити в Україну 12 фур з Європи. Оксана каже, що саме така постійна робота її і рятувала, адже про сон тоді навіть не йшлося. Зараз у пріорітеті евакуація дітей. Станом на зараз їй вдалося вивезти дітей з двох дитбудинків, що перебували на лінії розмежування. Гуманітаркою займаються волонтери на яких Оксана координує друзів, що можуть допомогти та мають свої підприємства,  окрім дітей Оксана допомогає лежачими хворими.


З першого дня війни в Україні Оксані надходять сотні повідомлень від військових, волонтерів та друзів. Хтось питає, що потрібно та пропонує допомогу, а хтось навпаки пише свої потреби.

«Я 23-го лютого написала пост, що перебуваю в аеропорту і усі друзі розуміли, що не я змогла долетіти і мені писали, телефонували з Голандії, Німеччини,  Данії, Швейцарії, Італії, Франції. Це все люди, які за 8 років, знаючи, чим я займаюся, весь час допомагали, пересилали гумдопомогу. Я так само спілкуюся з військовими і знаю їхні потреби, просто я про них не пишу у Фейсбук з того моменту, як я з’явилася у списках ворогів рф у 2016-му році», — каже Оксана.

Зараз Оксана майже щодня їздить на склад гуманітарної допомоги, який організувала одна з жінок під Барселоною. Волонтерка ділиться, що із початку війни вона постійно на телефоні та майже не спить, але сподівається, що за кілька місяців війна завершиться і вони зможуть повернутися.


Оксана також додає, що в Іспанії усі люди підтримують українців та намагаються допомогти — буває, що підходять і обіймають просто на вулиці, коли бачать українську символіку, або ж дають шоколадки дітям.