Оксана ХромоваНещодавно проєкт «Спадок» спільно з Музеєм Ханенків записав альбом романсів на тексти класиків і обробки народних пісень ХХ століття. Твори українських композиторів — Лесі Дичко, Левка Колодуба, Марка Кропивницького, Леопольда Ященка та Миколи Стецюна та народні пісні ХХ століття отримали друге життя й зазвучали по-новому. Деякі з романсів були написані на тексти Лесі Українки й Тараса Шевченка, що занурюють в українську історію. Так і народні пісні, які завдяки інтерпретації композиторів з далекого минулого доходять до нас.
WoMo зустрілися з авторкою проєкту Катериною Левицькою та продюсером Кирилом Семенченком, щоб поговорити про зв’язок між минулим і сучасністю, емоційний зміст альбому, рефлексію та відгук слухачів. Про ідею та реалізацію проєкту й особливості музичної мови композиторів. А ще – про українську вокальну академічну музику та її звучання на міжнародній арені.
Катерина Левицька — сопрано, авторка проєкту. Здобула музичну освіту у Києві: музична школа 35 (Клас Клімової С.О.), Національна Музична Академія — закінчила магістратуру та асистентуру-стажування за спеціальністю оперний спів (Клас Нагорної О.В.). Виконувала партії Джільди з опери “Ріголетто” та Віолетти з опери “Травіата” Дж. Верді, Деспіни з опери “Так чинять всі” В.А. Моцарта, Люсі з опери “Телефон” Дж. Менотті, Галатеї з опери “Ацис і Галатея” Г.Ф. Генделя, Лізхен з “Кавової кантати” Й.С. Баха, Ернестіни з оперети “Звана вечеря з італійцями” Ж. Оффенбаха та інші. Солістка Національного академічного театру оперети у Києві.
Кирило Семенченко — продюсер проєкту. Народився на Луганщині. Здобув освіту оперно-симфонічного диригента (магістратура та асисентура-стажування НМАУ, клас професора Віктора Здоренка) та кларнетиста (коледж КІМ ім. Р.М. Глієра, клас професора Романа Вовка). Працював диригентом дитячого духового оркестру київської ДШМ №6 ім. Г.Л. Жуковського протягом 4-х років, був головним диригентом камерного оркестру Тернопільської філармонії. Нині начальник оркестру-заступник начальника Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України.
– Як виник проєкт «Спадок»? І що вас надихнуло на співпрацю з Музеєм Ханенків?
Катерина: Був момент, коли я зрозуміла, що у нас дуже мало записів української вокальної академічної музики. Є деякі старі записи, але їх непросто знайти, вони в кращому випадку є тільки на youtube. Я часто слухаю різні альбоми з академічною вокальною музикою з інших країн, і мені дуже хотілося, щоб і наша музика була представлена.
В музей Ханенків я вже дуже давно закохана. Це прекрасне місце, де хочеться творити! Тому, коли ми обирали місце для запису, то музей був такою собі мрією, яка на щастя, справдилася.
– Яка була ваша мета у процесі підбору творів для альбому? Чому ви вибрали саме романси та обробки народних пісень XX століття?
Катерина: я бачила цей альбом дуже ніжним, може навіть тендітним. Тому обирала в першу чергу романси та пісні, які відгукувались мені в цьому аспекті. Альбом вийшов досить меланхолійним, місцями навіть драматичним. У ньому лише 3 веселих пісні. Ми сьогодні переживаємо багато подій, “співзвучних” з тими, які відбувалися у ХХ столітті. Я думаю через це музика цього періоду відчувається дуже актуальною.
– Які особливості музичної мови цих композиторів? Чим вони цікаві?
Кирило: Давайте візьмемо Колодуба та Дичко, чиї романси складають більшість в альбомі. Композиторська мова Лесі Василівни дуже відрізняється від мови Левка Миколайовича. Її музику називають “музикою для музикантів”, тому що вона використовує досить складну та вишукану фактуру, пікантні гармонії, складну ритміку тощо. Іноді не так просто відшукати мелодію в її творах. Тобто її музику цікаво слухати музикантам, які розуміють музику глибше, ніж звичайні слухачі. Але разом з тим, мова Лесі Василівни багата художніми образами, динамічно контрастна, вона колористична, іноді зображальна. Послухайте “Нічку”, наприклад. Після слів “Спалахнула далека зірниця”, Леся Василівна дає нам це “побачити” музикою. Виконавцю важливо це все вловити та відповідним чином зіграти, щоб ця зірниця дійсно стала далекою.
Романси Левка Колодуба відрізняються своєю сценічністю, сценічною драматургією. Я маю на увазі, що його музика – наче номери з опери. Вона підкреслює, посилює емоційний стан персонажа, або просто тексту, що співається. Зображає навіть дії, які передбачає розвиток сюжету, емоційний стан та навколишні обставини. Його романси можна поставити на сцені, якщо перефразувати просто. Слухаєш і одразу “бачиш” в уяві ціле кіно. Це дуже круто насправді та мало хто здатен так писати.
– Як ви оцінюєте внесок цих композиторів у розвиток української музики?
У фігурному катанні це була би оцінка 6.0. Їхній внесок складно переоцінити насправді. Вони взяли усе найкраще з української музики, усе, що було напрацьовано попередніми поколіннями композиторів та збагатили цей спадок власним Генієм. Хорова творчість Дичко відома у всьому світі, її вивчають на курсі української музичної літератури. Лев Миколайович – самобутній композитор, музика якого може виглядати простою, але це лише на перший погляд. У тому й майстерність полягає, щоб просто казати про складне. Окремо варто відзначити віртуозне використання оркестрових тембрів. Колодуб досконало знав оркестр, можливості кожного інструменту, тому його оркестрові твори звучать настільки різнобарвно та цікаво.
– Як ви вважаєте, вокальна академічна музика може представляти Україну на міжнародній арені?
Кирило: звичайно! Вона може це зробити у всій красі. Але для того, щоб щось представити, треба знати що у тебе є. Тобто Україна на світовій арені починається на уроках музичної літератури в музичних школах і далі в коледжах/академіях. Освіта музиканта є ключовим фактором для конкуренції на світовій арені. Зокрема, нашою метою було зробити якісний матеріал, який можна слухати підростаючим музикантам і збагачувати таким чином своє уявлення про наші національні надбання.
У нас було і є зараз багато достойних композиторів, яких варто виконувати, які будуть звучати цікаво у будь-яких країнах. І є безліч талановитих музикантів, які мають виконувати нашу музику у всьому світі на конкурсах, фестивалях тощо. Але у цьому має бути зацікавлена держава. І сприяти артистам, які готові нести українську музику в світ, створювати умови для їхньої діяльності.
– Ваша команда зазначила, що проєкт “Спадок” показує зв’язок між минулим і сучасністю. Які історичні або культурні аспекти ви хотіли б висвітлити?
Катерина: Це дуже об’ємне питання насправді. Якщо спробувати коротко, то насамперед хотілося показати наскільки теми описані авторами ХІХ та ХХ століття близькі нам, наскільки тексти народних пісень відгукуються нам сьогодні. Адже ми переживаємо речі ідентичні тим, що переживали наші предки. Наприклад, я довго не могла заспівати “Тополю” (Л.Колодуба на слова Т.Шевченка), я просто ридала. Тому що текст болюче актуальний…
– Які виклики виникли під час реалізації проєкту, і як ви їх подолали?
Катерина: викликів було багато. Але здебільшого вони пов’язані з тим, що я, як співачка, не займалася подібними організаційними питаннями до цього. В мене не було досвіду в написанні заявок на грант, в тому як правильно писати кошторис чи як збирати команду. Цьому всьому я вчилася в процесі. Це якщо казати про закулісся проєкту. Що стосується самого запису, то це теж був новий досвід. Адже академічні виконавці звикли виступати наживо. Запис музики відчувається абсолютно інакше, ніж коли ти співаєш наживо для людей.
Кирило: Академічні вокалісти не вміють працювати з мікрофоном. Під час співу вокалісти слухають, як голос “працює” в умовах живої акустики приміщення, але запис – це інша річ. Ти не розумієш як буде звучати голос у записі. Це стрес в певній мірі.
Ще один виклик – усвідомлення того, що ідеально виконати твір майже неможливо. Завжди буде щось, за що “чіпляється” вухо. Це може бути питання інтерпретації чи звуковедення, артикуляції чи фразування, штриха. Але у тебе немає безкінечної кількості часу та сил на дублі. А ще є відповідальність за результат. Ти робиш відбиток в історії, тому хвилюєшся і прагнеш до кращого результату.
– Які емоції ви хочете донести слухачам цим альбомом?
Катерина: ми намагалися створити альбом, який людям хотілося б слухати в навушниках, в повсякденні. Можливо ця музика допоможе комусь відрефлексувати якісь події з життя, пережити якісь непрості моменти. Сьогодні ми всі живемо в такому напруженні, що часом наче забороняємо собі відчувати. Ця музика дуже емоційно забарвлена, тож я сподіваюся, що вона викликатиме різні емоції, щоб ми дозволяли собі їх відчувати.
Кирило: Нам дуже хочеться, щоб слухач пишався нашою культурою, нашою спадщиною. Так, вона часом сумна і трагічна, і українці тепер точно знають, через що вона така. Але вона прекрасна і неповторна. І ми, як митці, маємо зробити все для її розвитку та поширення.