Леся СайкоБути мамою — це виклик, але бути багатодітною мамою, яка не забуває про себе, ще більше випробування. Ірина Адоніна не просто фешн-інфлюенсерка, а ще й мама трьох дітей, яка вміє поєднувати стильне життя із сімейними турботами. Як знаходити баланс між особистим, професійним і материнством?
Ірина Адоніна відкрито розповідає в інтерв’ю для Womo.ua про те, як вона будує гармонійні стосунки з дітьми, знаходить час для свого розвитку та залишається натхненням для тисяч жінок, що слідкують за її шляхом.
Як ви, багатодітна мама, розподіляєте увагу на всіх дітей рівномірно, аби між ними не виникало конфліктів?
Ще коли мої діти були зовсім маленькими, я навіть зверталася за порадами до терапевта, педіатра та сімейного психолога, які супроводжували нашу родину. Вони рекомендували присвячувати окремі дні кожній дитині, аби вона відчувала себе особливою. Наприклад, коли діти не ходили до школи чи садочка, я старалась раз на тиждень приділяти цілий день одній дитині. У цей день вона ставала центром уваги, відчувала себе важливою, і це дуже допомагало уникати ревнощів між ними.
Однак із часом усе змінилося. Коли діти пішли до школи, а наше життя після початку повномасштабного вторгнення кардинально змінилося, такі “особливі дні” стали неможливими. Тому ми адаптувалися і створили чіткий розклад, який враховує шкільний та сімейний час.
Зараз я намагаюся зробити наш спільний час максимально якісним та наповненим. Наприклад, я завжди зважаю на особисті уподобання кожної дитини. У мене троє дітей, і всі вони дуже різні за характером: старша донька обожнює активний відпочинок, син віддає перевагу більш спокійним заняттям. Тому ми заздалегідь домовляємося, хто чим хоче займатися.
Бувають дні, коли всі діти одностайно хочуть грати разом, наприклад, піти на дитячий майданчик і пограти у футбол. А іноді одна дитина, наприклад, донька, хоче на ковзанку, а двоє інших відмовляються, бо це не їхня улюблена активність. У таких випадках я планую окремий час для кожного.
Головне правило, яке я для себе винесла, — це відкритий діалог із дітьми. Ми завжди разом обговорюємо, як і коли будемо проводити час. Інколи, щоб нікого не образити, я розподіляю день буквально по годинах: проводжу ранок із однією дитиною, день із другою, а вечір із третьою. Це нелегко, але такий підхід допомагає кожній дитині відчувати себе важливою.
Якщо все ж між дітьми виникають сварки, як ви їх вирішуєте? Чи приймаєте сторону когось одного?
Сварки між дітьми — це абсолютно нормально, особливо коли у вас троє дітей, і вони майже одного віку. У наших старших різниця лише рік, тому конфлікти можуть виникати з будь-якого приводу: від того, хто якого кольору хоче цукерку, до образ через те, що хтось із дітей не йде до школи через хворобу. Навіть такі, здавалося б, дрібниці можуть викликати емоції та суперечки.
Я вже для себе виробила певні правила, які допомагають справлятися з такими ситуаціями. Найголовніше — це справедливість. У нашій родині немає “улюбленців” чи привілеїв залежно від віку чи статі. Усі діти знають, що для них діють однакові правила, і я намагаюся їх максимально дотримуватися.
Я ніколи не приймаю сторону когось одного тільки тому, що він, наприклад, старший чи молодший. Для мене важливо, щоб діти розуміли: у будь-якій ситуації я дію чесно й неупереджено. Моє головне правило у вихованні — це рівність. Я намагаюся створювати для дітей однакові умови.
Як ви підходите до вибору навчальних закладів для ваших дітей? На що звертаєте увагу?
Для мене дуже важливо, по-перше, звертати увагу на підбір системи навчання саме до дітей і до їхніх індивідуальних особливостей. Тому що я вважаю, що в кожної дитини є свої сильні сторони, які ми повинні розвивати. Також для мене дуже важливо, щоб цей заклад мав декілька мов навчання, принаймні дві. В Україні, я знаю, є багато шкіл з білінговою системою. Зараз мої діти вчаться за кордоном в закладі, де викладають виключно англійською, тому додатково ми навчаємось українською вдома.
Також для мене дуже важливий момент – це безпека (металошукачі, охорона та відеоспостереження). До речі, в українських школах обовʼязково треба звертати увагу на правильно облаштоване укриття або близькість до метро. І, звичайно, харчування є надзвичайно важливим фактором вибору навчального закладу, адже раціон, зокрема, і формує здатність до навчання у дітей і загалом є чи не найголовнішим компонентом здоровʼя.
Чи було таке, що діти відмовлялися ходити до школи? Як ви пояснюєте дитині необхідність навчання?
В побуті ми з дітьми часто спілкуємось про професії та освіту. Я хочу, щоб вони чітко розуміли, скільки той чи інший працівник може заробляти, які є можливості для розвитку. Звісно, на даному етапі це все в ігровому форматі, але я роблю максимум, аби змалечку діти знали цінність грошей. Навіть у магазині, коли вони хочуть щось придбати, я пояснюю, що для цього необхідні кошти, які без відповідної освіти заробити вкрай важко. Тому до пояснення необхідності навчання я підходжу одразу з практичної сторони і, як бачу зараз по своїм дітям, це працює.
Як показує ваш досвід, що необхідно робити батькам, аби краще адаптувати дітей до школи та нового середовища?
В адаптації до нової школи класно працюють пробні дні навчання. Це такий тестовий період, який дозволяє зрозуміти батькам, наскільки дієвою є навчальна система та чи підходить вона дитині, в той час, як малеча може познайомитись з колективом та зрозуміти, чи комфортно їй там. Як показує практика, дитина любить навчальний заклад більше за кількість друзів там, ніж за предмети.
Також важливо добре прокомунікувати з викладачем, щоб він зрозумів усі особливості характеру та дитини і посприяв його адаптації. Ну і, звісно, варто зробити максимум, аби налаштувати контакт вчителя та дитини, щоб між ними була довіра, а тим більше ніякого страху.
У чому ваш секрет того, щоб не занурюватися з головою у материнство і знаходити час для себе?
Ще коли я вперше стала мамою, я зрозуміла, наскільки материнство виснажує. Це не лише фізичне навантаження, а насамперед величезна емоційна відповідальність за життя ще однієї людини. Я відчувала, наскільки мій син залежить від мене — і емоційно, і фізично. Дуже швидко стало очевидно, як він реагує на мої зміни настрою, самопочуття чи навіть на звичайні сезонні застуди.
Саме тоді, 8 років тому, я усвідомила найголовніше: щаслива мама — це щасливі діти. Найкраще, що ми можемо дати своїм дітям, — це бути для них прикладом. Тому я взяла за правило завжди дбати про свій ресурсний стан. Як кажуть у літаку: спочатку надягніть кисневу маску на себе, а потім на дитину. І з кожним роком я лише більше переконуюся в тому, наскільки це важливо.
Коли я в гарному настрої, сповнена сил і енергії, це одразу позначається на атмосфері вдома та на емоційному стані моїх дітей. Тому я свідомо не дозволяю собі “застрягати” лише в материнстві. Для свого ментального та фізичного здоров’я я завжди знаходжу час для себе — це те, без чого неможливо бути тією мамою, якою я хочу бути для своїх дітей.
Що б ви з огляду на досвід виховання трьох дітей порадили усім жінкам, які готуються стати мамою?
Насамперед я порадила б не боятися просити допомоги та вчитися делегувати побутові справи. Чому це важливо? Тому що, коли ми дізнаємося, що станемо мамами, у нас часто з’являється відчуття, що ми сповнені сил, що впораємося з усім самостійно, що нічого й нікого не потребуємо. Але з народженням дитини все змінюється. Пологи — це колосальний енергетичний та фізичний виклик, і багато жінок стикаються з виснаженням, яке часто ігнорується або навіть не визнається.
І тут важливо зрозуміти: у складні моменти потрібно дозволяти собі приймати допомогу. Це може бути підтримка від чоловіка, батьків або навіть наймання когось для виконання частини хатніх обов’язків, якщо є така можливість. Найголовніше — забезпечити собі час для відпочинку, сну та відновлення здоров’я.
У нашій культурі часто акцент роблять лише на тому, що мама має бути повністю відданою дитині: годувати грудьми, займатися всім самостійно. Але про саму маму, про її фізичне та емоційне здоров’я, говорять дуже мало. Хоча у багатьох країнах, наприклад, в Азії, після пологів більшість зусиль спрямовані саме на відновлення матері.
Я вважаю, що кожна жінка має свідомо підходити до цього питання. Ще до народження дитини важливо розуміти, що піклування про себе — це не егоїзм, а необхідність. Адже від фізичного та емоційного стану мами залежить не лише її власне благополуччя, але й щастя дитини та гармонія у сім’ї.
Статистика підтверджує, що багато розлучень стається саме в перший рік після народження дитини. Часто це пов’язано з тим, що жінка емоційно та фізично виснажена, а підтримки або розуміння в родині немає. Тому я б радила кожній майбутній мамі дбати про себе не менше, ніж про свою дитину, і створювати для себе ресурсний простір.