Оксана Хромова
Нещодавно у самому серці Києва, в Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська», стартував особливий мистецький проєкт. «Надихаюча Радість» — це присвята жінці, яка у складні часи сама стає світлом. Тій, яка сьогодні тримає свій рід, стає музою, виховує дітей та знаходить найвищі сенси у найтемніші часи. Жінці, яка є Надихаючою Радістю! Ми поспілкувалися з засновниками проєкту та розпитали їх про ідею, бачення та майбутнє виставки. Своїіи думками поділилися театральна режисерка й психологиня Анна Кожинова, художниця Марія Поліщук та скульптор Олексій Леонов.
– Який образ сучасної української жінки ви хотіли показати у проєкті «Надихаюча Радість»?
Сучасна українська жінка сьогодні — це не лише та, що витримує і тримається. Це жінка, яка вміє відчувати, переосмислювати, відновлювати себе і ставати джерелом життя для інших. Я хотіла показати жінку, яка перестає жити з позиції страху, залежності чи боротьби — і починає жити з позиції внутрішньої гідності. Це жінка, яка перестає просити любов — і починає її випромінювати.
Вона не контролює і нікому нічого не доводить, вона не жертвує собою заради того, щоб її не покинули. Вона не шукає сильного чоловіка — вона створює простір, у якому чоловік стає сильнішим. Такі жінки були завжди — просто їх мало. Як сказав норвезький драматург Генрік Ібсен: «Жінка — наймогутніша у світі істота, і від неї залежить направляти чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог».
Роксолана — це історія про жінку, яка змінила правила гри. Вона не була тихою, “правильною” у традиційному розумінні. Проте створила настільки сильний внутрішній простір, що Сулейман I Пишний зробив те, чого не робив ніхто до нього — офіційно одружився з нею. Вона не підкорила його, вона стала тією, поруч із якою він захотів змінитися. Це і є суть: не тиснути, не маніпулювати, а створити таку глибину, в якій інший розкривається.
– Ідея книги визрівала понад 20 років. Що змінилося у вашому житті або в суспільстві, що саме зараз цей проєкт став особливо актуальним?
Змінилося розуміння ціни внутрішнього стану. Раніше жінка могла дозволити собі жити неусвідомлено — через роль, через звичку, через залежність. Сьогодні це вже не працює. Світ став дуже чутливим до правди. Особисто для мене цей шлях був довгим — від спроб відповідати, утримати, заслужити — до глибокого усвідомлення: щастя жінки не народжується з контролю чи жертви. Воно народжується з внутрішньої чесності і зв’язку з собою. А в суспільстві з’явився запит не на “сильну жінку”, а на живу жінку. І саме тому цей проєкт став своєчасним.
– У проєкті поєднуються книга, ілюстрації, витинанка та скульптура. Чому вам було важливо розповісти цю історію одразу через кілька мистецьких форм?
Тому що ця історія — не лише слова. Жіноча природа багатовимірна: вона відчувається, проживається, проявляється через тіло, образ, символ. Є речі, які неможливо пояснити текстом — але їх можна відчути через форму, лінію, тінь. Витинанка — це тонкість і зв’язок із традицією. Скульптура — опора і форма.
Ілюстрація — настрій і внутрішній світ.
Я хотіла, щоб жінка не просто зрозуміла ідею, а впізнала себе в ній на різних рівнях.
– Проєкт подорожує різними містами України. Яку місію ви вкладаєте у цю мандрівку і що хочете подарувати жінкам у різних регіонах?
Для мене це не просто презентація, це зустріч. Кожна жінка і чоловік – це прожите життя, своє щастя, власний біль, спогади. Ми спілкуємося, ми обмінюємося, ми ділимося. Я намагаюся підтримати, влити радість, надихнути, бо в кожному регіоні Україні зараз не просто. Кожен по своєму виживає в цій війні. І кожну хвилину ми щось втрачаємо в собі. Війна забирає не тільки сили — вона повільно забирає світло в очах і віру, і нам стає все важче триматися.
Сьогодні українська жінка живе в напрузі: відповідальність, страх, втома, контроль. І в цьому стані вона поступово втрачає головне — свою живу природу. Моя ціль — повернути їй це. Не через поради. Не через правильні слова. А через досвід, посмішку, атмосферу. Я хочу, щоб у кожному місті жінка хоча б на мить відчула себе не зобов’язаною, не сильною, не правильною — а живою.
– Якщо коротко сформулювати головне послання проєкту «Надихаюча Радість», що б ви хотіли, щоб кожна жінка відчула після знайомства з ним?
Ти не маєш ставати зручною, сильною чи правильною, щоб бути коханою. Твоє щастя починається не з чоловіка і не з обставин, воно починається з того, чому ти служиш всередині себе. Коли жінка починає жити з правди, чутливості й глибини, вона стає Надихаючою Радістю. І поруч із такою жінкою змінюється все.
Колись війна закінчиться. І тоді настане час жінки. Вона почне зшивати простір, лікувати душі, вирощувати нове життя — в дітях, у словах, в квітах, у тиші. Бо жінка — це та, через яку життя повертається. І ми відчуваємо, що саме зараз час почати.