Нам потрібно знайти нову мову, як говорити про цю війну — власниця видавництва «Видавництво» Лілія Омельяненко

Український бізнес починає оговтуватись та адаптовуватись жити та працювати під час воєнних дій в країні. Повертатися до роботи почали і українські видавництва. На пошту час від часу приходять добірки книжок про те, як пережити стрес, які книжки про війну почитати чи навпаки на які художні оповідання слід звернути увагу, щоб відволіктись.

Про те, яка зараз стратегія роботи у видавництв, чи плануються до друку якісь книжки, де на книги українською мовою раптово з’явився попит та які темі для підлітків ще не опрацьовані у літературі, нам розповіла на своєму прикладі співзасновниця видавництва «Видавництво» Лілія Омельяненко.   

— Як зараз працює видавництво? Чи купують книжки? Чи є автори, які зараз для вас пишуть?

Ми намагаємося повертатися до нормальної роботи, і вже відновили доступ до нашого складу, хоча в перші тижні війни це було малореально. Зрозуміло, що спочатку всі ланцюжки продажу книжок в Україні припинили існувати. У когось склад в зоні активних бойових дій, хтось виїхав за кордон, кудись не може дістатися Нова пошта, крамниці переважно не могли працювати, як і будь-який бізнес в Україні. Наразі ми бачимо поступове відкриття крамниць наших дистрибуторів, починають відновлювати роботу Інтернет-крамниці, зокрема, і наша, vydavnytstvo.com.

Ну і найбільше потерпають від наслідків війни харківські видавництва та друкарні, адже навіть дістатися свої складів зараз є дуже ризикованим.

Через велику кількість українців, які рятуються від війни, в інших країнах, з’явилася несподівана проблема – відсутність україномовної книги за кордоном. Тому бібліотеки, благодійні та громадські організації та навіть крамниці в різних країнах намагаються задовольнити цей попит. На жаль, централізованої роботи в цьому напрямку поки немає, всі такі ініціативи досить локальні і не враховують всього асортименту книг від різних видавництв, які працюють в Україні.

— Є якісь книжки, які б розповідали дітям про війну?

Більшість існуючих дитячих та підліткових книжок про війни надто абстрактні чи фентезійні. Тому нам потрібно знайти нову мову, як говорити про цю війну, оскільки вона відбувається на наших очах, і українські діти прямо від неї страждають. Перекладна літетатура нас при цьому не врятує. Це інші досвіди, і інший пласт осмислення. Українське мистцество, і зокрема, література вже намагається це осмислювати. Але створити вдалу дитячу книжку про війну вже зараз, перебуваючи в ній, — дуже непроста задача. І зрозуміло, що вона має втілюватися з надвизайною обережністю і чуйністю. Всім нам доводиться вчитися говорити про війну і пояснювати її нашим дітям. Було би добре, якби при появі таких книжок спиралися на думку дитячих психологів і літературознавців, оскільки ризик травмувати уже травмовану дитину залишається високим.

— Ви одразу, як заснували видавництво вибрали фокус казати про те, про що інші видавництва не кажуть. Про що саме вони не казали і що з цього плану вдалося за 6 років вам?

Так, це сталося досить органічно насправді. У мене життєвий принцип – якщо щось йде не так, то це не моє. А коли ми з Іллєю Стронґовським, другим співзасновником «Видавництва», його задумавали, то спочатку планували трохи інші титули і фокус. Коли почали дізнаватися про права на заплановане, то щось все ніяк не складалося, оскільки якраз після Майдану і першою повною забороною імпорту російських видань, почався новітній розквіт нашого книговидання, і багато титулів вже було розпродано іншим видавцям.

Одночасно з тим нас запросили на Франкфуртський книжковий ярмарок з попереднім благодійним проєктом «Добра Листівка». На ярмарку наш стенд стояв навпроти стенду Швеції. Одного дня нам на очі потрапила книжка «Бути мною» Анни Хьоґлунд. Це було 100-відсоткове потрапляння. Висока конкуренція поміж новоствореними видавництвами і набагато потужнішою активністю великих усталених видавців чіткіше проявила білі плями, за які наше книговидання ніяк не хотіло братися. Попри появу додаткових сотен титулів, поза видавничою увагою продовжуди лишатися книжки, присвячені складним темам, наприклад, смерті, дорослішання, правам людини, видатним жінкам. Оскільки ми, як дебютанти, не могли конкурувати з іншими колегами по темах, які розкривалися в традиційніших книжках, ми взялися за вільні ніші.

На нашу думку, ми заробили імідж нешаблонного видавництва, не просто видаючи книжки на теми, які були відсутні в українському видавничому дискурсі, а й створюючи тренди, згідно яких рухалися потім і наші колеги. Конкретно, це бум на феміністичну літературу, книжки про видатних українок, оприявлення ЛГБТ-сіпльноти, і книжки, які роз’яснюють складні теми дітям. Попри це, ми не вважаємо свою роботу по закриттю білих плям виконаною і продовжуємо дивувати читачів літературою екзотичних країн, та графічною прозою і нонфікшеном, де ми є абсолютними лідерами в Україні.

— Одна з ваших знакових книжок – це «Майя та її мами», яка нашуміла 2017 року. Розкажіть, будь ласка, що саме зробило її особливою і дало такого суспільного резонансу?

Задум книжки належить Лізі Кузьменко, яка зауважила відсутність в Україні книжки, яка би пояснювала дітям про одностатеві родини. У світі таких книжок є вже кількадесят. Цей задум блискуче перенесла на український ґрунт Лариса Денисенко, яка створила історію про Майю та її друзів, які походять з дуже різних типів родин, поширених в українському суспільстві. По суті, вперше в українській дитячій літеруатурі під однією обкладинкою дітям розповідали про прийнятність та нормальність родини, де є, скажімо, мама та бабуся, або ромського роду, або переселенців з окупованих територій України. Блискуче намальована Машею Фойєю, перші півроку ця книжка не привертала до себе значної уваги. Тоді напіванонімні угрупування, що удавали з себе націоналістів, виступили з заявою, в якій погрожували зірвати презентацію книжки на Форумі Видавців у Львові. Паралельно з цим почалася масована атака на Ларису Денисенко та нас з Іллєю, як видавців, з боку Інтернет тролів, партій та організацій, які удавали з себе патріотичний сектор, і представників духовенства. Нам погрожували, зокрема, особистою розправою, що ми насмілилися сказати, що неприпустимим є існування родин з двома мамам або двома татами. У відповідь на це, ми виклали електронну версію у вільний доступ, щоби кожен охочий міг сам пересвідчитися, про що є книжка, і отримали безпрецендетну підтримку українського суспільства. Відреагувала на це і Уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська, яка поширила офіційну заяву. Скандал набув міжнародного масштабу. Паперова книжка була миттєво розпродана. І піля того ми зробили додатковий наклад.

В комерційному вимірі це не стало значимою подією для нашого Видавництва, але для нас найціннішим є те, що українці почали толерантніше ставитися до різних типів родин, зокрема, одностатевих.

Презентація книги «Майя та її мами» у Львові

Ця історія мала несподіване продовження уже зараз. Щойно почалася повномасштабна війна, до нас звернулася Саара Тіураніємі з Фінляндії з пропозицією зробити міжнародний благодійний проєкт, в якому би книжка, яка представляє вагомий зріз українського суспільства, була би перекладені на різні мови світу, а прибуток з продажу йшов на допомогу українським дітям. Ця ідея вдалася. Станом на зараз книжка вже виходить в таких країнах: Фінляндія, Швеція, Німеччина, Польща, Естонія, Ісландія, Нідерланди (фрізанською мовою) та зайняла перші місця в списках бестселерів і продовжує увагу привертати до подій в Україні.

— Тема смерті також є серед книжок, які ви видаєте. Що в цій темі вам здається ще не розкрито батьками дітям? Чи вистачає таких книжок?

Тематика дитячої літетарутри в світі надвичайно розмаїта та диверсифікована. Якщо спиратися на досягнення у цій галузі у скандинавських країнах, ми побачимо, до якої міри там пропрацьовані безліч питань від книжок для найменших до підліткової літетатури. Там звикли, що якщо у дитини може виникнути будь-яке питання, мусить існувати бодай одна книжка, яка дасть на нього відповідь. На щастя у Скандинавії таких книжок багато.

Лілія Омельяненко презентує книжку «Це зробила вона» Далі Грібаускайте та Петру Порошенку

Наприклад, якщо йдеться про пояснення дітям концепції смерті, будуть книжки категоризовані за підходом абстрактним, чи конкретизованим: смерть рідної людини, смерть домашнього улюбленця, смерть внаслідок хвороби, нещасного випадку, катастрофи і т.п. Також скандинавський досвід дуже чутлий до локальних питань, які були би неакуальними в Україні. Зокрема пару років бестселером стала дитяча книжка 6+, яка розказувала б про похід в громадську баню і наскільки різними можуть бути тіла, які там можна побачити. Без культури родинних походів у громадську баню ця книжка не матиме успіху в іншій країні. Але також це ставить перед іноземними видавцями виклик, а як саме ми можемо розповісти дитині, що людські тіла можуть бути різного розміру, кольору, форми і всі вони нормальні.

Інтерв’ю підготувала Вікторія Покатіс