«Намагаєшся не пропускати це через себе, а допомагати»: Анастасія Діденко про допомогу постраждалим від сексуального насильства

Волонтерка та старша юристка практики кримінального права Юридичної групи LCF Анастасія Діденко із початком війни почала працювати в асоціації жінок-юристок «ЮрФем». Зараз вона займається консультуванням людей, які постраждали від сексуального насильства російських військових.

У проєкті «Незламні»  вона розповіла, що українцям та українкам, які стали жертвами сексуального насильства з боку росіян, варто робити у такій ситуації, чому насильство під час війни таке поширене та як працювати із постраждалими. 

Початок війни: волонтерство та робота у «ЮрФем»

Я старша юристка кримінальної практики і займаюся white collar crime ( це злочини, «злочинець» виступає у ролі представників держави, бізнесу, посадових осіб, чиновників тощо). У свою чергу, з такою категорією злочинів як злочини щодо статевої свободи та недоторканості я до війни не працювала ніколи. 

Від початку війни я перебувала у Києві та в області. Займалася волонтерською роботою та юридично-волонтерською роботою. Я збирала кошти та організовувала придбання захисного спорядження для військових, доставку дитячого харчування із закордону, а також опрацьовувала звернення людей, які писали мені в соціальних мережах щодо знищеного житла, виїзду за кордон, відновлення документів тощо. Також в Асоціації правників України є Гаряча лінія, куди звертаються громадяни із подібними питаннями, де я також опрацьовувала запити. Зазвичай брала питання щодо податкових питань, міграційних, сімейних, кримінальних тощо. 

У перший місяць війни я майже не спала вкладалася зазвичай у ліжко вранці і спала до обіду, бо мені здавалося, що це найбезпечніший час для сну. 

Коли в інтернеті почали масово публікувати інформацію про вчинене російськими військовими сексуальне насильство, то побачила набір до ініціативи»ЮрФем:підтримка», що спрямована  на постраждалих внаслідок війни, в першу чергу — постраждалих від різних форм сексуального насильства. Я відправила заявку, пройшла відбір та розпочала навчання. Основні заняття були із психологом, бо це досить специфічна категорія справ. Ти у мирному житті намагаєшся не пропускати емоції кожного клієнта та його справу через себе, а у цій категорії справ це ще важливіше. Психолог надав практичні поради щодо того, як спілкуватися із потерпілою особою, який повинен бути алгоритм цього спілкування. Наприклад, при спілкуванні з потерпілою особою  не можна співпереживати їй та надавати свою оцінку її переживанням. Спілкування має бути стриманим емоційно, бо основне завдання юриста не прожити та психологічно підтримати людину, а допомогти з юридичної точки зору. 

Анастасія Діденко

Також я проводила лекції, займалася інформаційним наповненням вайбер спільноти “Розкажи нам.ЮрФем:підтримка”, проводила консультації з потерпілими особами, але заяви ще не подавали, бо вони не готові з моральної точки зору до цього. Ми не обговорюємо між колегами кількість поданих заяв усе відбувається у режимі конфіденційності. Зараз «ЮрФем» проводить першу у Україні Академію правозахисниць. Академія покликана об’єднати юристок зі своєї України, які опісля зможуть надавати якісно гендерно чутливу допомогу потерпілим від сексуального насильства, в тому числі пов’язаного з війною.

У мене є значний досвід супроводження у  кримінальних провадженнях та сімейних спорах, тому я розумію, що співчуттям я нічим людині не допоможу. Для надання якісної допомоги необхідно бути бути емоційно стабільною, адже якщо я буду всі ситуації “проживати”, то  не зможу допомогти юридично, а основне моє завдання як адвоката полягає у наданні якісної правової допомоги та захисті потерпілої людини  правовими способами. 

Сексуальне насильство як спосіб тиску та залякування під час війни

Із початком війни сексуальне насильство стає поширенішим явищем. І на це є певні причини. По-перше, військові  використовують сексуальне насильство як стратегією досягнення військових цілей. Сексуальне насильство може набувати масового характеру та скоюватися проти багатьох осіб і тоді стратегічною ціллю є повноцінний напад на цивільне населення  або вчинення актів геноциду.

По-друге, сексуальне насильство можуть застосовувати з метою послаблення громади та отримання контролю над нею. Його використовують, щоб покарати або знищити певну групу людей або змусити людей покинути територію. 

Ще один мотив — це спроба вплинути на окремих людей через їхні конкретні посади, статус або роль у громаді. Наприклад, вчиняють сексуальне насильство щодо старост сіл або членів їх родини з метою отримання інформації щодо проживання ветеранів АТО в межах цього населеного пункта, людей, які мають військовий досвід тощо.

Також  командири батальйонів використовують спосіб сексуального насильства, щоб об’єднати солдат між собою це може бути як винагорода за успішно виконане завдання. Досить часто сексуальне насильство використовується як спосіб катування. Наприклад, воно досить розповсюджено серед солдат, які його використовують у в’язницях щодо полонених, а також на окупованих територіях стосовно чоловіків призовного віку. 

Ще одним з мотивів є те, що сексуальне насильство може здійснюватися як частина ритуальних практик. Так, між солдатами розповсюджена думка, що коли вони разом вчиняють статевий акт із незайманими чи дітьми, то це зцілює їх та наділяє непереможністю.

Анастасія Діденко

Російські військові вчиняють сексуальне насильство досить часто публічно: наприклад, на очах у матері гвалтують її дітей чи відпускають потерпілу, аби вона розповіла про те, що з нею сталося, іншим. Таким чином військові наводять жах та паніку на населення. 

Я не можу сказати точну кількість людей, які постраждали внаслідок такого насильства, бо багато постраждалих не звертаються до правоохоронних органів. Чоловіки, у порівнянні з жінками, менше звертаються з повідомленням про вчинення щодо них сексуального насилства. Адже наразі в суспільстві існують певні міфи про сексуальне насильство щодо чоловіків, наприклад, що вони могли себе захистити, вони сильніші, менше страждають психологічно тощо. Тому тільки  невеликий відсоток чоловіків звертається до поліції, але це не значить, що їх менше, ніж постраждалих жінок. 

Можемо виділити такі основні риси сексуального насильства під час війни: 

  • має масовий характер, тобто багато людей постраждали від нього; 
  • має публічний характер вчинення, коли насильство вчиняють на очах у родини чи інших людей для психологічного тиску та психічного зломлення людини; 
  • насильство вчиняється з особливою жорстокістю, бо у постраждалих часто є травми статевих органів чи вони помирають унаслідок вчиненого насильства щодо них. 

Сексуальне насильство у міжнародному законодавстві

У справі Akayesu Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди визначено, що сексуальне насильство є «будь-яким актом сексуального характеру, що вчиняється щодо будь-якої особи за обставин, які носять примусовий характер».

Вказаний у справі термін «акт сексуального характеру» є доволі широким, а його складові можуть бути різним, а саме від коментарів із сексуальним підтекстом на адресу іншої особи до вчинення фізичних дій.

Термін «примусовий» необхідно розуміти в широкому сенсі та включати до нього не лише прояв фізичної сили, а й погрози, залякування, вимагання та інші форми примусу.

Тому Судова камера далі постановила, що «сексуальне насильство не обмежується фізичним вторгненням в людське тіло і може включати дії, не пов’язані з проникненням або навіть фізичним контактом».

Тобто, сексуальне насильство — це не тільки згвалтування, а й інші дії сексуального характеру.

Анастасія Діденко

Сексуальне насильство у міжнародному законодавстві включає в себе такі дії, як зґвалтування, погрози спроби будь-якої форми зґвалтування, сексуальне рабство, вагітність, оголення, примусова проституція, каліцтво геніталій, сексуальне катування, зокрема ураження геніталій електричним струмом або стискання сосків, або примус дивитися на сексуальну наругу над партнером чи дитиною та інші форми.

Щодо визначення поняття згвалтування, то справа Akayesu  була першим рішенням, що стосується визначення зґвалтування у міжнародному праві. Судді зауважили, що зґвалтування є формою агресії і основні елементи злочину зґвалтування неможливо знайти у механічному описі предметів й елементів тіла. У цій справі було сформовано поняття зґвалтування як «фізичне вторгнення сексуального характеру, що вчиняється по відношенню до особи в умовах примусу».

Судді виокремили саме примусовость обставин, а не їх тілесні прояви, і навіть зазначили, що «сексуальне насильство не обмежується фізичним вторгненням у людське тіло і може включати дії, не пов’язані з проникненням або навіть фізичним контактом».

У справі Furundžija Трибунал сформулював об’єктивні елементи зґвалтування: сексуальне проникнення; геніталії насильника або будь-який інший предмет використовується виконавцем вагінально, або орально, або анально; шляхом примусу або погрози сили по відношенню до потерпілої особи.

Судді в справі Kunarac дали зрозуміти, що вони розуміють «сексуальну автономію» постраждалої (постраждалого) як «справжню» мету законів проти зґвалтування. Тому вони зосередилися насамперед на сексуальному акті, що включає сексуальне проникнення, на яке постраждала (постраждалий) не давала згоди або була поставлена в положення «нездатності чинити опір».

Норми міжнародного гуманітарного права закріплюють чітку заборону зґвалтування та інших форм сексуального насильства в будь-який час, у тому числі під час конфлікту.

Стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду передбачає, що «зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-яка інша форма сексуального насильства, яка також є серйозним порушенням Женевських конвенцій», або «серйозним порушенням спільної статті 3», є воєнними злочинами.

Воєнним злочином називають свідоме порушення загальноприйнятих звичаїв та правил війни, тобто порушення так званих законів війни.

Крім цього, із прецедентного права міжнародних кримінальних трибуналів також випливає, що зґвалтування прирівнюється до катування. Так, Міжнародний трибунал у справі Akayesu прирівнює зґвалтування до катування і визначає його як одну з форм катування.

Різниця між сексуальним насильством та зґвалтуванням у національному законодавстві

Стаття 152 Кримінального кодексу України визначає, що зґвалтування це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Основні ознаки зґвалтування:

  1. Вчинення дій сексуального характеру.
  2. Проникнення в тіло іншої людини.
  3. Проникнення здійснюється з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета.
  4. Відсутність згоди потерпілої особи.

У свою чергу, стаття 153 Кримінального кодексу України визначає сексуальне насильство як вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Основні ознаки сексуального насильства:

  1. Вчинення насильницьких дій сексуального характеру.
  2. Дії, не пов’язані із проникненням в тіло особи;
  3. Відсутність добровільної згоди на вчинення таких дій.

Які розбіжності між зґвалтуванням та сексуальним насильством?

— Наявність примусового проникнення

Сексуальне насильство — це насильницькі дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням у тіло іншої особи, на відміну від зґвалтування. Наприклад, якщо людину примусово роздягли, то це сексуальне насильство. А якщо далі відбувся статевий акт, то це зґвалтування, бо було проникнення у тіло особи.

— Наявність використання фізичного насильства

При сексуальному насильстві сила або фізичне насильство не обов’язкові. Наприклад,  може використовуватися переконання або незнання того, що відбувається (наприклад, щодо дітей). У свою чергу згвалтування досить часто поєднане із фізичним насильством.

— Усвідомлення потерпілої (потерпілого) про те, що відбувається

Потерпіла особа при зґвалтуванні майже завжди усвідомлює, що відбувається, і розуміє, що зазнає агресії. У свою чергу, при сексуальному насильстві потерпіла особа не завжди розуміє, що щодо неї вчиняються протиправні дії. 

Анастасія Діденко

Що таке добровільна згода та вимушена згода в контексті згвалтування та сексуального насильства?

В українському законодавстві є визначення також того, що таке добровільна згода це результат вільного волевиявлення особи з урахуванням супутніх обставин. Тобто не має бути жодних погроз, насильства, психологічного тиску тощо. Особа має досягти віку сексуальної згоди, тобто якщо їй 12-14 років і вона погоджується на секс, то це не означає, що була добровільна згода. Адже ця особа за загальними правилами не досягла віку сексуальної згоди. Також особа має бути дієздатною та усвідомлювати наслідок своїх дій. 

У Кримінальному кодексі не закріплено, якими мають бути супутні обставини, тому у кожному конкретному випадку це визначається окремо. Наприклад, особа надала добровільну згоду на секс, але ця людина є обмежено-дієздатною і не здатною приймати усвідомленні рішення. У такому випадку враховуючи супутні обставини згода не буде вважатися добровільною.

Є відео, в якому на прикладі запрошення випити чаю дуже чітко пояснюється, що таке добровільна згода. Наприклад, якщо людина погодилася випити з вами чай у неділю, це не значить, що вона має пити з вами чай у суботу чи п’ятницю. Або якщо людина під час того, як ви наливали чай, відмовилася від нього, то не потрібно її заставляти пити чай. 

У свою чергу, Кримінальний кодекс України не містить поняття “вимушеної згоди”, коли людина боїться відмовити у статевому контакті, усвідомлюючи обставини. В контексті збройного конфлікту, на мою думку завжди наявна «вимушена згода». Адже і сам збройний конфлікт є обставиною, яка не дозволяє дати добровільну згоду, навіть якщо вербально вона була висловлена.

Також, у нашому законодавстві є таке поняття, як примушення до вступу в  статевий зв’язок. Це стаття 154 Кримінального Кодексу України. Проте сьогодні в Україні склалася така практика, що примушування до вступу в статевий зв’язок використовують лише у випадках, коли постраждала особа перебувала в матеріальній або службовій залежності від злочинця. Вказану статтю досить рідко застосовують до сексуального насильства в умовах війни.

Які найчастіше форми сексуального насильства вчиняють російськими солдатами щодо чоловіків?

Найчастіше військові вчиняють саме зґвалтування,  каліцтво статевих органів, примусова стерилізація. Особливо це застосовується у фільтраційних таборах та під час перебування осіб у полоні.

Що робити, якщо ви зазнали сексуального насильства від російських солдат?

По-перше, особа повинна подбати про свою безпеку. Далі необхідно звернутися за медичною допомогою, зважаючи на індивідуальні потреби та можливості ситуації. Перед вказаним оглядом не приймайте душ чи ванну, не чистіть зуби тощо. Потім необхідно подбати про своє психологічне здоров’я. Якщо є можливість, то необхідно звернутися до фахівця онлайн/офлайн. Зараз досить багато у тому числі безкоштовних психологів надають допомогу постраждалим від сексуального насильства.

Збережіть одяг який був одягнений на постраждалій, оскільки він може містити сліди злочину, зберіть сліди біологічного походження (частинки шкіри нападника під нігтями постраждалої  тощо). Запишіть відому інформацію про особу/осіб, які вчинили злочин, адже можете через деякий час забути цю інформацію. Вся інформація є важливою, тому записуйте імена, прізвища, про що розмовляли, як зверталися один до одного тощо.

Також необхідно подати заяву до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення. Заяву можна подати до будь-якого відділу поліції, прокуратури. Також немає прив’язки до населеного пункту розташування правоохоронних органів. Особа  може звернутися до поліції чи інших правоохоронних органів через чат-боти, електронну пошту, або звернутися до громадських організацій, наприклад, до громадської організації  «ЮрФем». У цих організаціях окрім юридичної надається також психологічна допомога. У більшості організацій психологічна допомога йде першою, і якщо особа дійсно готова до подачі заяв, то далі над цим працюють юристи і допомагають подати заяву до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення. 

Тобто, необхідно зробити:

  • Задокументувати факт вчинення сексуального насильства щодо особи.
  • Задокументувати травми (фото, малюнки, відео тощо).
  • Зібрати зразки біологічних матеріалів (за можливістю).
  • Повідомити правоохоронні органи.

Є певні особливості, коли потерпіла особа перебуває на окупованій території або території, де активно ведуться бойові дії.

У зонах ведення бойових дій та на окупованих територіях доступ до медичних закладів та правоохоронних органів обмежений або взагалі відсутній. У такому випадку за можливості можна подбати про збереження доказів сексуального насильства самостійно.

Перше, що треба зробити, це сфотографувати сліди насильства на тілі: відсутність волосся, забої на руках та шиї тощо. Можна зняти це на відео. Якщо людина готова морально, то можна також зняти сліди насильства на статевих органах. Тут питання до психологічного стану людини, тобто вона має зняти те, що готова показати та що готова зробити. У разі, якщо немає змоги зняти на відео чи сфотографувати ці сліди, то їх треба описати, і дві особи (за можливістю) мають засвідчити, що дійсно на людині є такі травми. Також, якщо є можливість, треба зібрати біологічні зразки. Зазвичай вони можуть бути на статевих органах та під нігтями. Треба взяти гострий предмет та вибрати з-під нігтів частинки шкіри, запакувати у паперовий чи поліетиленовий пакет, випустити з пакета повітря, аби матеріал не псувався. Пакет закривається та, якщо є змога, на нього клеїться паперова смужка. Бажано це також робити у присутності двох свідків, які на окремому листочку пишуть, що у цьому пакеті, Наприклад, біологічний зразок, що взяли з-під нігтя  особи “А”. Щодо збору зразків зі статевих органів, то треба змочити марлю, ввести у статевий орган, а потім запечатати у пакет паперовий. Бажано також залишити інформацію про осіб, які підписали цей листок, бо якщо є тільки прізвище та ім’я, їх складно буде знайти. Адже зараз у зв’язку із ситуацією в країні особи переміщуються, змінюють номери телефонів тощо. Тому важливо якусь контактну інформацію про цю особу зазначити, аби потім була можливість з’язатися із цієї особою.

Передати інформацію до Міжнародного кримінального суду можна через:

-Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду у Гаазі, електронна адреса: [/cdn-cgi/l/email-protection [email protected]] (писати можна будь-якою мовою);

-Офіс Генерального прокурора України: warcrimes.gov.ua.сайт для централізованого збору інформації про воєнні злочини, де можна завантажити фото та відеоматеріали, які в подальшому будуть використані для відновлення правосуддя в Україні та міжнародних органах;

-телеграм-боти: Cлужби безпеки України: @stop_russian_war_bot; Кіберполіції України: @ukraine_avanger_bot.

Пам’ятайте, у тому, що сталося, винен лише кривдник. Винних потрібно притягнути до відповідальності. Звертайтесь із повідомленням та по допомогу до громадських організацій, правоохоронних органів тощо.

Чому важливо звертатися до правоохоронних органів

Важливо звертатися до правоохоронних органів, бо чим більше звернень, тим більша ймовірність, що вдасться встановити осіб, які вчиняли ці злочини та притягнути їх до відповідальності. Досить часто одна й та сама людина вчиняла неодноразово злочини проти статевої свободи та недоторканості. Одна потерпіла може дізнатися ім’я військового, інша прізвище це надасть змогу правоохоронним органам ідентифікувати особу злочинця та винні будуть притягнуті до відповідальності.

Світовий досвід встановлення справедливості в подібних справах

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не має терміну давності. Тому  постраждалі особи можуть звернутися до правоохоронних органів і через деякий час. Приклади військових трибуналів, на яких засуджувалися насильники, показують, що вони відбулися за багато років після скоєння злочинів.

Так, Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії до кінця 2016 виніс обвинувачення за сексуальне насильство 32 особам. При тому, що військові конфлікти закінчилися в кінці 1990-х років. Справи включали випадки сексуального насильства щодо жінок і чоловіків.

У нас є конвенція про застосування строків давності до воєнних злочинів, тому особа, яка зараз не готова звернутися до поліції із заявою про зґвалтування, може зробити це пізніше. Наприклад, у злочинів проти статевої свободи та недоторканості, які не пов’язані із війною, є строк давності, після якого винного не можуть притягнути до відповідальності, а під час війни таких строків давності немає. 

Наприклад, якщо людина звернеться після спливу трьох років після вчинення щодо неї зґвалтування, то звичайно, що вона зазвичай не зможе зібрати та надати докази цього. Докази не будуть обов’язковими, вона просто має повідомити, за яких обставин це відбулося, і представники правоохоронних органів повинні розслідувати цю справу. Звичайно, краще, коли особа звернеться із документальним підтвердженням, біологічними зразками, бо це допоможе швидше відшукати кривдників. 

Яка кваліфікація сексуального насильства під час війни згідно із законодавством України та яка відповідальність передбачена?

У нас є статті 152  Кримінального кодексу України (згвалтування) та 153 Кримінального кодексу України (сексуальне насильство), проте зараз правоохоронці реєструють кримінальні провадження за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення правил та звичаїв війни). Досить часто, працівники правоохоронних органів реєструють провадження і за статтею 438, і за статтями 152 чи 153 Кримінального кодексу України. Це ніяк не заважає розслідуванню. Винуватцю може загрожувати від 10 до 15 років ув’язнення, а якщо людина вчинила ці злочини повторно, то їй може загрожувати від 15 років до довічного ув’язнення.

«Життя повертається у звичне русло»: про відновлення ресурсів та плани

Зараз вдається досить добре поєднувати роботу, участь в проектах та відновлення ресурсів. З другого місяця війни я відновила спорт і це мені допомагало і допомагає виплиснути агресію та повернутися до спокійного емоційного стану. Також наразі відновлювати ресурс допомагають такі рідкі, але такі теплі зустрічі з рідними та близькими мені людьми.

Так, наприклад, на вихідних хрестила доньку подруги — дівчинка народилася 22 лютого у Харкові і із початком війни вона з мамою перебувала у лікарні. Їм довелося їхати на Західну Україну, і от нещодавно ми її похрестили. У такі моменти морально стає легше. А ці розмови до ранку, на жаль, більше поки про війну…

Також ще один мій спосіб повертати свій емоційний стан — це приготування їжі. Під час процесу приготування я відволікаюся від реальності та насолоджуюся процесом самого приготування, а потім прикрашання та подачі, а уже далі її спільне смакування.

Під час війни був момент, коли мені здавалося, що мої цінності повністю помінялися, але зараз життя трохи повертається у своє русло і цінності також повертаються. Проте дуже змінилися пріоритетності цих цінностей.

Напевне найбільша цінність, яка сформувалася під час війни, це більше турбуватися про близьких та рідних, і матеріальне відходить на другий план. 

Щодо планів, то я не сильно люблю обговорювати глобальні плани до моменту їх реалізації, але планів досить багато у всіх сферах життя. Тим більше зараз, на жаль, неможливо бути і впевненим у їх реалізації. Тому що все зазвичай залежало тільки від себе самого, а зараз все залежить від супутніх обставин, які можуть змінюватися щодня та щогодини. Тому поділюся виключно загальними планами: розвиватися у професійному плані, працювати, волонтерити, за можливості продовжувати займатися проєктами, що вже розпочалися.

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.