«Наші дівчата дуже бойові»: Ірина Никорак про гуманітарний штаб та проєкт Arm Women Now

Ірина Никорак — депутатка Київської ради. Під час війни заснувала волонтерський проєкт Arm Women Now («Озброїмо жінок зараз»). Його мета — забезпечити українських захисниць якісною і функціональною формою.

У проєкті «Незламні» вона розповіла, як виникла ідея виробництва жіночої військової форми, як приймальня депутатки стала гуманітарним штабом та у чому її секрет сили. 

«Не вірила, що почнеться повномасштабна війна»

Перед початком війни я перебувала у Києві і я не вірила, що почнеться війна, навіть 23 лютого не могла повірити, що буде такий повномасштабний наступ на територію України. Десь усвідомлювала, що буде ескалація на східному, можливо, на південному напрямках, але що таке відбуватиметься на всій території України, у Києві та Київській області зокрема, навіть не уявляла, як і більшість українців. 

До війни я займалася громадською діяльністю, вже друге скликання я є депутаткою Київської міської ради по Оболонському району. Представляю електорат всього Оболонського району і робота була досить різноманітна. 

24 лютого я прокинулася десь о 5-тій ранку від гучних вибухів у Києві. За вікном було зарево помаранчевого кольору. Взяла телефон і побачила переписку у різних групах, що війна почалася. Напередодні, 23 лютого, Верховна рада приймала рішення про введення надзвичайного стану в країні і вже тоді у приміщенні Київради відчувалася тривога,  напруга. Щось не давало спокійно піти додому та лягти спати, тому я дуже довго вкладалася, прокинулася буквально через 2-3 години, почувши вибухи.  

Я навіть не розглядала варіант виїзду з України. В якийсь момент, коли була досить складна ситуація, мої друзі з Європи пропонували виїхати, але я відмовилась і зараз не шкодую. Внутрішньо я відчуваю, що так правильно.

Гуманітарний штаб на базі приймальні. Перші тижні війни

Після 24 лютого я переформатувала повністю громадську приймальну депутата у гуманітарний штаб і разом з помічниками та волонтерами, які долучилися до цього, з перших днів допомагала людям: приймали гуманітарку з різних країн світу, зокрема, з Швейцарії дуже допомагали, надсилали десятки тон різної продукції, захисну амуніцію для військових, медичне обладнання та медикаменти. Ми це все розподіляли і розвозили у різні міста, і в гарячі точки у тому числі. Я це все координувала. Загалом ми понад 120 тонн допомоги розвезли по території України.

Потім ми почали працювати з міжнародними організаціями і подавали заявки на отримання грантів. 

На ці гроші закуповували продукти та дитяче харчування. Розвозили цю допомогу у деокуповані міста та села Київської області. В деяких селах багато тижнів не було ні газу, ні електроенергії, ні можливості купити хліб чи піти в аптеку. 

Ідея виробництва військової форми для військовослужбовиць

У кінці квітня ми допомагали військовим на передовій. З’явився запит від однієї з військових частин на форму розміру XS. Військові розповіли, що у них є артилеристка маленька, тендітна і у неї протерлася форма на колінах, а дістати форму немає змоги. 

Я здивувалася, бо раніше не була дотична до військової справи. Почала у цьому розбиратися і з’ясувала, що жінок в українській армії станом на 2021 рік було понад 30 тисяч, а станом на 2022 рік — їх понад 57 тисяч. З них понад 35 тисяч жінок обіймають військові спеціалізації, а ще 5 тисяч — перебувають на передовій. 

На передовій чи в тилу, зі зброєю чи без, в ролі парамедика чи танкістки, аеророзвідниці чи артилеристки, командирки роти чи взводу — кожна з цих жінок виконує свій військовий обов’язок на рівних засадах з чоловіками. Хороший солдат – це ефективний солдат!

Амуніція, комфортна та функціональна — базова потреба кожного військового: чоловік це чи жінка. Так от, в Україні передбачена і затверджена Статутом ЗСУ лише чоловіча форма (включно з спідньою білизною). Жіночої форми немає, купити її можна хіба що замовивши з Америки чи Турції. 

От просто уявіть собі всім жінкам військовим видають чоловічу форму без врахування жіночої фізіології, в придачу з чоловічими трусами! Одягаємо на жінку, отримуємо варіанти: якщо форма за розміром норм у стегнах, можуть не влізти груди; якщо за розміром підходить у талії, то не влізають стегна.

90% жінок підганяють її за допомогою швеї (якщо така є у військовій частині), або за свій власний рахунок. А у польових умовах не завжди є можливість її підшити.

Як чоловік-військовослужбовець, так і жінка-військовослужбовиця мають право на зручну та функціональну військову форму.

І не має бути ні в кого стереотипів, що на фронті всі в першу чергу військовослужбовці. Тому сорі, але жінки не повинні воювати в чоловічих трусах, в штанах, які спадають чи тісні.

Більші штани жінки намагаються пристосувати поясом, а на кителях — підкочують рукава, аби не заважали. Катастрофічно не вистачає маленьких розмірів футболок, тому жінки постійно ходять у футболках-оверсайз. Уявляєте як це — думати про не зручну форму, коли перебуваєш на передовій і треба виконувати якісно бойові завдання. 

Ми з багатьма жінками спілкувалися і вирішили ініціювати такий соціальний проєкт «Arm Women Now» — це поштовх та мотивація до того, щоб дійсно допомогти одягти захисниць.  Кінцева мета проєкту — поява культури відшивання військового і тактичного одягу для захисниць. Жодне виробництво в Україні ніколи не відшивало військових одяг під жіночу фізіологію та антропометрію, при понад 50 тисяч жінок-військовослужбовицях. 

Перше з чого ми почали — розробка лекала. Вивчили закордонний досвід. Просили колег, друзів надсилати зразки військової жіночої форми з США, Польщі, Португалії, Франції, Іспанії, і очікуємо з Ізраїлю. Взяли за зразок цю форму та створили лекала. На багатьох жінках приміряли форму, радилися, отримували зворотній зв’язок щодо окремих деталей. Вже зараз форма відшивається на виробництві, працюємо над тим, щоб також були передбачені ростовки, адже жінки служать різного зросту, відповідно і довжина форми різна. Якщо подивитися на досвід Америки, то вони дуже прогресивні, бо у них є навіть одяг для військовослужбовиць, які вагітні чи годують груддю.

У цій країні унікальне ставлення до жінок і я б дуже хотіла, щоб таке ж було у нас. 

До речі, замовили з США форму для вагітних — я її передам дівчатам, які несуть зараз військову службу у Києві та при надії. Одна з них на 5-му, інша на 6-му місяці вагітності і вони поки не в декретній відпустці. 

Працюватимемо над тим, аби в Україні з’явилися нові  можливості і кожна жінка, могла нести військову службу у функціональній та зручній формі. 

Зараз ми почали працювати над спідньою білизною для жінок. У Міністерстві оборони України вже є напрацювання — вони ще з минулого року докладали багато зусиль, щоб впровадити жіночу спідню білизну, бо зараз жінками видають окрім чоловічої військової форми — чоловічу нижню білизну. Ми опрацьовуємо зараз лекала для зручного топу, який підійшов би всім жінкам, але попереду багато роботи. 

Для розуміння: зараз найпопулярніший розмір на передовій у дівчат — S та XS. Я вже з ними спілкувалася і досі не уявляю, як вони витримують колосальне навантаження та вагу амуніції, яку вони постійно на собі носять. Наші дівчата дуже бойові, незламні і в дуже багатьох випадках вони добровольці, які до повномасштабного вторгнення не мали нічого спільного з військовою службою, а 24 лютого вони просто пішли, підписали контракт та досі воюють на передовій. Я вважаю, що наше завдання забезпечити їх хоча б зручною формою та нижньою білизною, яка буде ідеально їм підходити.

«Спершу хочемо забезпечити жінок на передовій»

Ми вже почали передавати форму на передову, бо запитів багато, дівчат-захисниць багато, і ми дуже намагаємось встигати відшивати достатню кількість форм. Лекало розробляли з нуля — врахували усі зауваження та побажання дівчат, опрацювали його на робочих засіданнях з командою ЗСУ. Вийшли на той варіант, який, як би ми хотіли, щоб пройшов офіційне тестування. Зараз передаємо перші уніформи через Нову пошту чи волонтерів військовослужбовицям. А деяким з них особисто вдається передатия. 

Звісно відшиваємо форму у міру того, скільки у нас є коштів. Матеріал був закуплений у Польщі. Навіть радились з військовими та дивилися на нього у прилади нічного бачення, щоб бути переконаними, що матеріал не відсвічує, бо є такі типи матеріалу, які вночі світяться. Дуже обережно підходили як до тканини, так і до всіх деталей та фурнітури. 

Виробництв декілька — у Хмельницьку та Хмельницькій області. Ці виробництва до 24 лютого якраз займалися пошивом військової форми. Ми не могли залучити не профільні виробництва, бо нам потрібні були люди, які знають, як відшивається саме військова форма, з необхідним обладнанням та досвідом. 

Від початку запуску проєкту звісно одним із завдань було знайти фінансування. Тому за підтримки українських зірок запустили ряд аукціонів. Лоти безоплатно надають відомі українські спортсмени, музиканти та публічні діячі, серед яких Даша Астаф’єва, Монатік, Надя Дорофеєва, гурт Бумбокс, Святослав Вакарчук. Зокрема, було продано «з молотка» льодоруб, який побував на вершинах найвищих гір світу від Ірини Галай.

Відома дизайнерка бренду the COAT by Katya Silchenko Катерина Сільченко запустила ще до війни колаборацію дуже крутих кросівок з італійським брендом. Усі доходи, які Катерина отримує з продажу цих кросівок, вона перераховує на допомогу жінкам та дітям, які постраждали унаслідок війни. Коли ми до неї звернулися, то вона просто перерахувала нам 60 тисяч гривень на проєкт. Відома Блогерка Маша Кутішенко щомісяця перераховує 30% від своїх доходів на жіночу військову форму. Я низько схиляюся перед кожним українцем, який перечисляє нам 10-15 гривень і перед кожною людиною, яка залишається небайдужою та долучається до цієї ініціативи. 

Зараз будемо працювати з американськими та європейськими фандрейзинговими групами для збору коштів, бо маємо класичну ситуацію коли обмежені ресурси, але необмежені потреби. Вже за два місяці військовим треба буде передавати зимову форму, тому окрім польової уніформи, ми зараз працюємо над пошивом термобілизни та зимових утеплених штанів для жінок.

«Сплю я мало»

Ми придумуємо досить оригінальні лоти, тому коли у мене питають, як з’являються ідеї, то відповідаю, що замість сну я думаю, де взяти кошти на відшив форми, як пришвидши процес та в першу чергу забезпечити формою 5 тисяч жінок на передовій. Дуже багато завдань, адже паралельно у мене продовжує працювати штаб в Оболонському районі, де волонтери кожного вівторка та четверга видають переселенцям та малозабезпеченим сім’ям продуктові набори, засоби гігієни, дитяче харчування та памперси. 

Цю допомогу треба десь брати. А це постійна та системна комунікація з фондами, з грантовими програмами і навіть українськими виробниками. Є соціально відповідальний бізнес, який нам просто телефонує і пропонує надіслати продукти. Наприклад, мені зателефонувала людина, яка запропонувала передати 10 тонн молока тривалого зберігання, яке можна зберігати навіть за високої температури на сонці. Молоко треба було забрати у Вінниці і в мене було 12 годин аби швидко знайти велику вантажівку та водія, який це все забере до Києва. А у Києві — знайти 20-30 волонтерів, які зможуть це розвантажити та відвантажити на другий поверх штабу. Вже за декілька днів ми забирали 500 кг ковбаси. За одну ніч знайшли холодильники, де її зберігати. І такі нестандартні завдання виникають майже щодня. 

Це постійна робота, яка позбавляє тебе можливості відпочивати, тому сплю я мало, працюю багато, але є заради чого і готова робити це і надалі — аж до дня нашої перемоги. 

«Виснажуватися — це нормально»

Одного дня у мене наступила цілковита апатія, повне виснаження, і тут в Інстаграмі я знайшла картину від української художниці Соні Морозюк. На картині було написано: «Працювати — нормально. Перебувати в стані апатії — також нормально». Ти не можеш постійно перебувати у ресурсі. 

У мене є свій спосіб відновлення сил — крос-ендуро. Я люблю по гірській місцевості кататися на мотоциклі. Намагаюся робити це раз на тиждень — просто сідаю на мотоцикл і цілий день їду по відповідному маршруту. Щоправда, іноді я по три тижні не виїжджаю у гори, бо постійні відрядження. Я просто не добираюся до свого хобі. Але от минулої неділі з 10-ї ранку до 5-ї вечора я набиралася сил у Карпатах — каталася на мотоциклі по гірських вершинах та хребтах. 

Я дуже захопилась цим оригінальним хобі минулого року. Звісно отримую травми, бо часто падаю, і мені є над чим працювати, адже потрібна дуже гарна координація, сила і терпіння. мій мотоцикл удвічі важчий за мене. Але моральне задоволення та енергію, яку я від цього отримую, переважає все. Потім декілька тижнів можу ефективно працювати в режимі нон-стоп. 

«Самокритика відійшла на задній план»

У мирний час у кожної людини є дуже багато планів, бажань, які вони хочуть реалізувати, і ми завжди чимось незадоволені. Скажу про себе: у мене підвищені вимоги до себе і постійно мало якогось рівня самореалізації, саморозвитку. Завжди сама себе критикую за щось. Коли настала війна — оці всі пріоритети та вимоги до себе відійшли на задній план. 

Зараз дуже прості бажання — вони звелися до якихось базових. Це — міцно поспати, мріяти про те, щоб кілька днів не лунала повітряна тривога, та і просто повернутись до нормального життя. 

Нещодавно прочитала в соц мережах цікаву фразу: «Плани на життя — це для тих, у кого немає росії на кордоні».

Після перемоги план доволі логічний  — народити другу дитину. 

Я вважаю, що будь-яка криза — це час можливостей, тому я впевнена, що хоч війна і зруйнувала плани у всіх без виключення українців, але ми будемо ще сильніші, ще витриваліші та міцніші. Ми точно відновимо нашу економіку, у нас дуже потужний потенціал, розумні і мега талановиті люди. Зараз ми швидко переможемо — я це як мантру читаю — і будемо жити в країні щасливих людей.

Публікацію підготувала команда WoMo.ua за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У публікації висловлено виключно погляди авторів, вони не обов’язково відображають позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.