Леся СайкоЖінці будь-якого віку непросто звільнитись від очікувань суспільства й близьких, подивитися на себе чесно, бути з собою відвертою, не скотитися у жаль або ненависть до себе. Бути щасливою з самою собою — виклик сучасної жінки. Для мисткині, письменниці чи художниці, цей виклик сформулювала ще Вірджинія Вулф у есеї “Власна кімната”: “Жінка повинна мати гроші й власну кімнату, щоб писати прозу”. Надзвичайно тонку, чуттєву й розумну прозу про шлях сучасної героїні до себе і своєї творчості, написала відома художниця та письменниця Христина Лукащук. Запрошуємо вас до прочитання ексклюзивного уривку з її роману “Насіння кмину”, який виходить у видавництві “Yakaboo Publishing”.
А він, знай, все перепитує, уточнює. А я — втішена. Виймаю на світ все, що колись любила. Що колись намріяла, намарила, нафантазувала. Відкриваю шафу зі своїми вподобаннями, замилуванями, пристрастями. Та шафа трохи схожа на ту, де моя бабця тримала речі на смерть, загорнуті в шалінову хустку. А я тримала там мрії на кращі часи. Так, не поскладані. Лежать собі розкидані абияк. Не як у прабабці, у стилі фурошікі. А жаль.
Достоту, як прабабця, відчиняю дверку і, обережно, викладаю все на ліжко. Вперше. Виймаю по одній. Деякі на вигляд дуже крихкі, делікатні. Деякі майже втратили колір. Деякі майже вивітрились. Від одних лишилася лиш згадка, від інших — лише слід. О, ця мрія про спонтанні подорожі з ночівлею в наметі й помідоровою зупою на вогні. Всміхаюсь. Оця про схід сонця в горах з горнятком кави. Ця про вечірки з друзями і гарячим вином біля багаття. Інша про обмін з родиною подарунками на Різдво. Про вертеп до ранку, де я — дідьком чи жидом. Ангелом себе ніяк не бачу. Про коляди на три голоси… Сміх. Радість. Трепет. Відчуття свята. Про мокрий від літнього дощу одяг. Про цвіт вишні у волоссі…
А ця про сніданки вдвох. Хліб, масло, шматок червоної риби, кава. Про обійми, тулення, тримання за руку. Ця про артхаусні фільми на всю стіну будинку навпроти.
Ця про великого пса, чорного і волохатого. А ця про мотоцик. Про подорожі ним світом. Про придорожні кав’ярні, про вуличну їжу. Про вітер в обличчя. Про єдвабну сукенку в кишені: а раптом концерт у філармонії чи вечеря в пристойному місці.
Слухає уважно. Не перебиває. Іноді лише уточнить: «А рибу волієш сама солити чи купована? А прогулянка під літнім дощем, у що ти вбрана? А моцик шістсоткубовий чи тисяча двісті? А чопер чи роудглайд? А гаряче вино з корицею чи кардамоном? А кориця в паличках чи в порошку? А з цукром чи медом?» О гарно, гарно ж як! О, цвіт вишні у волоссі бачу, аж запах чую. Весна, тиша, ніч. Ох, звідки він знає? Так, ніч. Повітря після дощу чисте-чисте, таке, що запах такий густий, що аж дух запирає…
«Так, — кажу, — рибу сама солю. Дві ложечки солі й одна цукру. А ще кілька крапель алкоголю міцного для структури. На прогулянці під дощем сукня з батисту, білого, поділ клеїться до стегон». «А тіло легко парує, — додає він і ставить замріяний смайлик. — Чекай-но. Ти так красиво розповідаєш про мрії. Вони наче живі в тебе.
Такі гарні, що закохатися можна. Ти казала, що маєш все, про що можна було б мріяти. Ти ж усе це маєш, правда?»
І тут мене наче обухом по голові. Наче хто брутальним стусаном зі сну вибудив. Аж випросталась на канапі. Від несподіванки лептоп закрила. Сиджу, руки тремтять, кров у скронях гепає. Ні, не правда. Не маю.
Про авторку:
Христина Лукащук — українська письменниця, ілюстраторка, художниця, драматургиня.
Народилась 1972 року у Львові, закінчила Львівське училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша (спеціальність художня кераміка) і Львівський державний аграрний університет за спеціальністю «Архітектура будівель і споруд», заснувала найбільшу у Львові арт-галерею «Коралі».
Христина Лукащук починає як авторка для дорослих (+18). Лауреатка конкурсу романів, кіносценарію та п’єс «Коронація слова» у 2008-2012 р.р. Романи “Експортерка”, “Фреска” – “Книжка року’2010”. Спецвідзнака за найкращий еротичний твір 2012 року «Курва» на міжнародному літературному конкурсі романів, кіносценарію та п’єс «Коронація слова».
Попри це у 2014 році Христина Лукащук успішно дебютує у дитячій літературі книжками «Казка про Майдан» (2014) і «Таємничий обід» (2015) для яких вона пише тексти і створює унікальні, промовисті ілюстрації. Як ілюстраторка співпрацює з такими відомими письменниками Ірина Цілик, Сергій Жадан, Любов Відута, Лариса Ніцой, Михайло Слабошпицький, Оксана Думанська, Лариса Денисенко, Христя Венгринюк та Галина Ткачук. Входить до списку “Найкращі дитячі ілюстратори незалежної України”. Переможниця конкурсу імені Олеся Гончара журналу «Бористен» за 2015 рік. Артбуки “Михайло Сорока” та “Микола Лемик” – «Книжка року’2018» (короткі списки) та ІІІ місце у номінації «Мистецька література» на Запорізькій книжковій толоці 2018 р. Книжка «Сова, яка хотіла стати жайворонком» письменниці Галина Вдовиченко з ілюстраціями Христини Лукащук — переможниця в номінації «Ілюстрована книжка року» «Топ БараБуки», входить в довгі списки претендентів на «Книга року ВВС-2018», входить до міжнародного каталогу «Білі круки 2019» («White Ravens 2019»). Моноп’єса “Француз” входить в довгі списки конкурсу сучасної драматургії “Липневий мед 2024”.
Варто також добавити, що проза Христини Лукащук є нетиповою для української літератури. І хоч вважається, що чуттєвість і вишуканий еротизмом є «візитною карткою» письма, книжки Христини Лукащук радше про відвертість, чесність, сміливість говорити на болючі і табуйовані теми, сміливість бути собою.