Українська письменниця Наталія Довгопол, розповіла, як довгий час уникала спілкування з людьми поза своєю бульбашкою, як підтримує себе, а також коли змогла знов почати читати книжки.
Разом із видавництвом «Ранок» ми створили спецпроєкт #ДякуюЗаРанок, у межах якого до 25 дня народження видавництва збиратимемо історії українців та українок, які хочуть розділити свою вдячність із нашими читачами.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Найяскравіший момент вдячності за цей рік: я працюю з вимушеними переселенцями в Афінах. Рік тому ми з командою створили бібліотеку в Інфоцентрі Об`єднаної української діаспори в Греції. Там знаходяться, звісно, і мої книжки. І одного разу семирічний хлопчик із багатодітної родини ніяково підійшов до мене, дивився великими очима й захоплено розповідав про прочитану ним книжку. І тоді я зрозуміла, що усе недаремно.
Наталія Довгопол, письменниця
Мої батьки у лютому-березні залишилися в Броварах, у той час, як я була в Афінах. Їхня витримка й підтримка, садіння квітів, дрібний ремонт, доглядання сусідської кішки, покупка ліків для сусідів, матраци для ТРО – підтримувало мене тут, наповнювало вдячністю й повагою до родини, яка мене виростила, давала жити та робити своє.
Де діставати енергію для життя: згадую історії, які ще не розповіла. Будь-якої миті мене може не стати, хто ж їх тоді розповість?
Що б я сьогоднішня сказала собі, яка живе у травні 2022? Молодець, що повернулася до творчості, доредагувала верстку, повернулася до недописаного тексту. Знайшла в собі сили транслювати біль через текст.
Про читання книжок: поверталася до читання аж у квітні з книжкою Павла Дерев’янка “Тенета війни”. І хоч як важко читалася (концентрація була нульова), але резонувала. І це була хороша книжка для повернення до читання. А зараз дуже рятують аудіокнижки, більше б їх виходило українською!
Моє знайомство із видавництвом «Ранок»: пам’ятаю зустріч із Катею Новак у Харкові, за два місяці до повномасштабної. Ми пили чай і намріювали собі майбутнє. Після тієї поїздки Харків став ще ріднішим водночас я ще більше почала пишатися містом і його героїчними людьми.
Найбільш памʼятна подія: минулого літа мене запросили на літературний фестиваль на грецькому острові Тінос. До того я уникала спілкування з людьми поза громадою та моєю бульбашкою. Але я презентувала книжку “Куба-якої-не-було” – про мою бабусю і її життя гвинтиком у радянській системі, участь у спецоперації на Кубі та зрештою повернення власної ідентичності вже за часів української незалежності. І мені довелося дуже багато говорити, розповідати, дискутувати – про російсько-українську війну та моє коріння. Це було дуже важко й болісно, але важливо.
Тож долучайтесь до флешмобу! Робіть публікації у соцмережах із #ДякуюЗаРанок, тегайте сусіда, колегу, продавчиню, лікаря, споріднену душу аби ми показали світу – скільки в нас вдячності одне до одного!
