Наталія Кравець – власниця компанії елітних товарів для дому Monet home collection та експертка з продукції для дому преміум-сегмента. А ще вона – організаторка проєктів, спрямованих на відновлення національної ідентичності та розвиток української культури, таких як «Щирі», «Ceramik Art Week» та інших.
Її бізнес почав свій шлях за надто складних умов. Та попри все команда Monet home collection подолала безліч викликів сьогодення. А Наталія Кравець продовжує доводити, що створення домашнього комфорту є дієвою зброєю проти стресу.
Де застав вас початок повномасштабного вторгнення?
Я була в Києві разом із своєю сім’єю. За кілька днів мала летіти на презентацію нової колекції Fazzini до італійського Комо, в нас вже було все заплановано. І я зовсім не була готова до того, що трапилось. Хоча моя мама відчувала певну напругу десь за півроку і навіть радила на певний час кудись виїхати. Та я навіть не думала ні про що окрім роботи. Тоді у мене був надто важкий період.
А з чим саме він був пов’язаний?
Я багато років працювала керуючим директором в ТЦ «Домосфера». І саме я реалізувала концепт єдиного спеціалізованого торгівельного центру елітних товарів для дому в Україні. Ще під час ковіду й локдаунів зрозуміла, що треба швидко змінювати принципи роботи та планувати, як виходити з кризи. А паралельно розмірковувала над тим як зберегти власний бізнес, який існував вже тоді. Monet home collection був створений в 2017 році в партнерстві, оскільки тоді як директор «Домосфери» я не могла приділяти йому надто багато уваги.
Під час пандемії ми перебудували бізнес і організували онлайн-доставку клієнтам та примірку товарів на дому. Тоді ми одними з перших почали працювати в нових умовах і впоралися з несподіваною кризою.
«Я взагалі вважаю, що будь-яка криза – це нові можливості й обрії, а стабільність – повільний занепад. І це стосується абсолютно всього. Навіть розумового і духовного стану, бо все уповільнюється, застигає на одному рівні й нікуди не рухається. Мені здається, більшість людей це влаштовує. Але такий стан засмоктує як болото і заважає дивитися вперед».
Отже ще до початку повномасштабного вторгнення доводилося майже весь час проводити на роботі й поєднувати зусилля з підтримки робочих процесів і в «Домосфері», й у Monet home.
З якими найбільшими складнощами довелося зіткнутися?
Через складнощі проходять всі. Але надзвичайний стрес пережила, коли довелося зіштовхнутися з «наїздом» конкурента на бізнес. На жаль, таке в нас і досі трапляється. І я це відчула на собі повною мірою. Саме тоді я зрозуміла, що треба вибирати – керівна посада в чужій компанії чи власна справа. Поєднувати далі ці процеси було надто важко й не зовсім правильно. І коли я прийняла рішення спрямувати сили й досвід на свою компанію, але моя партнерка по Monet home повідомила, що вона виходить із спільного проєкту.
Це трапилося рівно за півроку до повномасштабного вторгнення і стало надзвичайно несподіваним для мене. Адже я вважала, що ми об’єднаємо свої сильні сторони, навички й досвід, щоб масштабувати бізнес і таким чином станемо сильнішими на дуже конкурентному ринку.
Але сталося не як гадалося. І для мене це був удар, який можна порівняти з розлученням. До того ж, будь-який вихід з партнерського бізнесу одразу послаблює всі позиції. І оскільки моя партнерка була більш включеною в усі процеси, ніж я зі своєю другою роботою, вона сподівалася, що я не зможу продовжувати далі сама. Проте вона помилялася.
Саме от за цими усіма робочими проблемами все, що відбувалося в Україні напередодні повномасштабного вторгнення, зовсім пройшло повз мене. Тож ранок 24 лютого просто впав на мою голову і все зруйнував, як і в інших. Після подій у Бучі та Ірпені стало зрозуміло, що потрібно вивозити маму й дитину.
На щастя, моя молодша сестра вже давно жила у Швейцарії, то ж я виїхала до неї. Наш шлях тривав шість нескінченних днів, та ми впоралися. І коли вже були в безпеці й мали змогу підняти голови, саме там мене наздогнала втома й справжнє усвідомлення того, що з усіма нами сталося. Я наодинці виходила на берег озера і просто плакала, дивлячись на щасливих людей, які живуть своїм звичним життям.
З початком війни багатьом компаніям довелося змінювати плани й шукати нові шляхи. Чи не було у вас думки відкласти бізнес до кращих часів?
Не могла просто сидіти й нічого не робити. До того ж треба було якось не лише самій вибиратися з постійного стресу, а й підтримувати персонал та відновлювати роботу. І вже у квітні я почала вести нову сторінку в Instagram, яку створила для свого Monet Home collection. Адже спільну бізнес сторінку з 10000 підписників забрала екс-партнерка.
Оскільки контентом я займалася особисто, в мене було багато матеріалу. І невдовзі, як не дивно, пішли замовлення. 10% з кожного продажу ми спрямовували на підтримку ЗСУ і обов’язково викладали копії квитанцій з відрахуваннями. Мій брат у березні вже пішов служити і ми з сестрою намагалися допомогти. Навіть оголосили збір на автомобіль і змогли його закрити. Ближче до травня я вирішила, що потрібно готуватися до відновлення роботи й відкриття магазину.
Які події ви для себе визначаєте як знакові після 24 лютого 2022 року?
Наша компанія співпрацює із провідними європейськими виробниками. Ми завозимо в Україну все найкраще, що зʼявляється на ринку елітних товарів для дому. Але розуміючи як важливо підтримувати маленькі вітчизняні виробництва під час війни, я прийняла рішення про запуск власного українського бренду.
Так співпало, що тоді я майже випадково знайшла контакти байєрки, яка працювала в Італії. Разом з нею у вересні 2022 року ми підібрали в Італії тканини. До того ж вона порекомендувала мені закрійницю-дизайнерку, яка мала власне ательє в Полтаві. Потім розробили лекала та пошили зразки піжамних костюмів. Зразки надсилали до Києва. Менеджери їх приміряли, й через відеозвʼязок ми коригували свої побажання.
Невдовзі ми запустили свою лінію домашнього одягу – піжами з шовку та бавовни. А паралельно київський цех готував для нас в’язані костюми з вовни мериноса – класичні зручні моделі для поїздок та для дому в холодну пору року. І ще була третя позиція – це пледи. Все було організовано мною онлайн на відстані в 2000 км. Це відволікло мене від усіх проблем і дало можливість не тільки реалізувати себе, а й підтримати маленькі українські виробництва.
Цей проєкт був успішним. А торік я відкрила ще один магазин з посудом і декором, для якого обирала нові найкращі бренди на відомих європейських виставках в Парижі, Франкфурті та Мілані.
В новому магазині також є українські виробники. Це YAKUSH – посуд і дивовижне гутне скло. Ще є столовий текстиль «PtashkA» – маленький сімейний бізнес українського інтер’єрного дизайнера Віталія Касинця. Таким чином ми демонструємо, що є надзвичайно гарні і якісні вітчизняні товари.
Пані Наталія, розкажіть, будь ласка про вашу участь у різних проєктах – «Щирі», «Ceramik Art Week» та інших. Який з них був найцікавішим?
Одним з перших був проєкт ZLAM у співпраці ТЦ «Домосфера» й художньої галереї мистецтв ЦЕХ під час коронавірусу. Тоді ми поєднали витвори мистецтва з предметами дизайну і таким чином намагалися привернути увагу до митців, які опинилися у складних обставинах. Хотіла показати, що будь-яка криза – це можливість зробити щось нове, а за чорною смугою завжди буде біла.
«Мене часто питали – навіщо тобі це потрібно? Мабуть, насамперед, тому, що це питання взаємодопомоги, яке важливе за будь-яких часів».
Після цього був «Ceramik Art Week», який ми зробили в колаборації з відомою галеристкою Маріаною Джулай і зібрали всіх відомих керамістів на одній території. Він став дуже успішним і викликав велику зацікавленість українською керамікою.
Всі ці проєкти народилися у якісь складні або перехідні періоди. «Щирі» ми робили з Ярославою Гресь й Олександром Тодорчуком. «Домосфера» стала першою комерційною структурою, яка уклала з ними угоду про співпрацю в соціальних проєктах. Це був фотопроєкт, метою якого було показати наскільки гарним є український національний костюм. У ньому брали участь відомі українські зірки. І коли я побачила перші фотографії, то зрозуміла, що обов’язково має бути календар.
Бюджет не дозволяв це зробити, але завдяки одному з меценатів календар таки вийшов друком. І весь прибуток від продажу календарів ми спрямували на підтримку волонтерської сотні нашого військового шпиталю, допомогу Косівському музею та музею Івана Гончара.
Хто і що вас підтримує зараз?
Моя родина. Вони завжди поруч, вірять в мене й підтримують.
Можливо, саме завдяки рідним я стаю сильнішою й впевненішою. І починаю думати: «Не можна лякатися. І не має бути думки: а якщо не вийде? Вийде! Головне – практичний підхід і позитивні думки».
Я завжди хотіла мати свій бізнес. Пам’ятаю, як згадувала події 2014 року й думала саме про це. Події десятирічної давнини теж були для мене знаковими в особистому плані, оскільки запустили ланцюг найважливіших подій. У драматичні дні Майдану в тата стався інфаркт, і він опинився в лікарні серед молодих постраждалих хлопців. Врятувати його не змогли. А я, до того кар’єристка й майже впевнена чайлдфрі, раптом замислилася над тим, що хочу передати комусь свій досвід.
І саме тоді вирішила всиновити дитину. Мене одразу підтримав чоловік і вся моя родина. Згодом у нашій сім’ї з’явилася маленька дівчинка.
До того ж часто думаю про ейджизм, який, на жаль, у нас не минає. Особливо це відчувається зараз, коли будь яка людина може почути: «Незамінних немає». Та й взагалі я не хочу сидіти на пенсії. Хочу далі розвиватися не лише в бізнесі, а й працювати над собою. Одразу після запуску нового магазину посуду та декору пройшла навчання «Стиліст посудного гардеробу», зараз планую йти вчитися на декоратора. Адже вся моя діяльність зараз тісно з цим пов’язана, і я хочу бути найкращою.
Де ви знаходите джерела енергії на кар’єру, родину, друзів? Чи залишається у вас час на щось, окрім роботи?
Звичайно. Певною мірою його буває навіть більше, ніж раніше, оскільки я сама планую свій час. Мене завжди надихали подорожі і навіть звичайні прогулянки центром міста, де розташований осередок історичних та культурних спадщин. Це надає мені додаткових сил. А ще – зацікавленість, яку я вважаю чи не найважливішою складовою власного успіху. Гарний смак та розуміння мистецтва дає мені можливість естетично декорувати оселі клієнтам.
І сьогодні я й гадки не маю, що зацікавить мене завтра. Генерація моїх ідей ніколи не закінчується.
«Я не живу ані минулим, ані сьогоденням, а лише майбутнім, яке в Україні є! Тому я завжди все планую. А сьогодення – це сходинка для завтрашнього дня, і вона має бути зручною й корисною».
Хто з жінок міг би бути для вас взірцем?
Ніхто. І ніколи не мала кумирів. Батьки виховували нас з сестрою так, що взірцем для інших маємо бути ми. Що честь, гідність, правильні вчинки – дуже важливо. Що потрібно створювати коло цікавих людей, а не корисних. І я дуже вдячна їм за це. Батьки навчили нас, що розраховувати завжди необхідно тільки на себе. Можливо, завдяки цьому я зараз і є там, де й хотіла бути. А зараз намагаюся бути такою людиною для доньки. Обожнюю спілкуватися з нею, ходити в театр, музеї та читати книжки.
Що для вас затишок?
Це насамперед комфорт. Коли я повертаюся додому й потрапляю у свій маленький світ, на острівець, де можна усамітнитися або побути з сім’єю. Де кожен відчуває себе спокійно й вільно. Де ми можемо зійтися в кухні й розмовляти досхочу, або навпаки розійтися по кімнатах і зайнятися якимось особистими затишними справами. І при цьому всі добре почуваються. Затишок – це лагідна атмосфера, коли всім добре вдома.
Яка ваша улюблена річ від Monet home collection?
Важко так одразу сказати, здається я все люблю, адже кожну річ немов пропускаю через себе. Хоча, мабуть, ковдри та подушки Brinkhaus. Бо здоровий сон – це запорука гарного настрою. Коли взимку часто вимикали світло, то одразу вимикалося й опалення. Це не тільки тепло, а ще й якийсь особливий комфорт 5-ти зіркового готелю, коли пухова ковдра немов огортає з усіх боків.
Ну й рушники «Aquanova» – вони надзвичайно м’які й миттєво поглинають вологу. А в чоловіка улюбленим став набір ножів, яким він із задоволенням користується в кухні.
Про що ви мрієте?
У нас всіх зараз єдина велика мрія, і я сподіваюся, що вона здійсниться якнайшвидше. А взагалі цілком підтримую маму, яка завжди каже: «Живи тут і зараз». І, власне, я так і намагаюся жити, проте й мрії та плани не відкидаю. Адже будь-яка дія – це спочатку мрія, яка перетворюється на мету, а потім – на стратегічний план до цієї мети.
Оксана Хромова
