Співвласниця видавництва «Книголав» та співзасновниця агенції KSN communications Світлана Павелецька варіант виїзду за кордон 24 лютого 2022 року не розглядала. Вона щиро не розуміла, як може поїхати, коли в Україні залишаються батьки, брат-доброволець ЗСУ та кохана людина. Про те, що серце бізнеследі належить Дмитру Кулебі, українці дізналися відносно нещодавно із соцмереж. А портал Womo.ua цікавили не лише почуття жінки, яка чекає вдома міністра закордонних справ держави, яка воює. Як комунікаційниця Павелецька сформувала пул клієнтів, які можуть наблизити нашу перемогу: посприяти виділенню фінансів на зброю, на відновлення інфраструктури, поверненню полонених та цивільних заручників, аби щастя осяяло українські домівки. І про це варто дізнатися більше…
Мені здається, що відшукати лайфбаланс практично неможливо. Адже коли ми починаємо його шукати, то завжди будемо відчувати, що якась частина життя просідає
Лайфбаланс під час війни є міфом чи реальністю?
Я не надто вірила у цей баланс і до війни, бо ми живемо одне життя. І, якщо роботу треба відокремлювати від свого життя у якусь іншу категорію, то це не та робота, на яку варто витрачати час.
Як до війни я багато працювала, так це роблю і тепер. Моя основна професійна сфера діяльності впродовж багатьох років — комунікація. Навіть інший бізнес, яким зараз займаюсь, розвиток видавництва «Книголав», теж передбачає, що я маю бути постійно на зв’язку.
Любов до читання була важливою складовою мого життя, відколи я навчилася читати. Я й зараз дуже багато читаю. А видання книжок — це і хобі, і робота. Саме тому для мене створення видавничого бізнесу є просто частиною мого життя. А тому я ці поняття не відокремлюю і не ставлю на різні шальки терезів. Тепер мені здається, що, коли ми намагаємось знайти лайфбаланс, то відшукати його практично неможливо. Адже коли ми починаємо його шукати, то завжди будемо відчувати, що якась частина життя просідає — чи то родина, чи то робота, чи то друзі.
У дієтології є такий термін, як «інтуїтивне харчування». Так і в житті: якщо ти інтуїтивно розставляєш пріоритети і просто живеш, то, мені здається, що такий шлях до щастя є набагато коротшим і безболісним.
Ви згадали про інтуїцію. Які алогічні рішення на межі фолу вам довелося ухвалювати від 24 лютого 2022 року – як мамі, як бізнеследі, як жінці, що кохає голову МЗС Дмитра Кулебу?
Про правильність будь-яких рішень дуже легко розмірковувати лише з часом. Саме тому я вважаю, що у моменти великого стресу найважливіше та найскладніше є не лише ухвалення рішень, але щоб потім себе за них не карати.
Моє перше рішення на межі фолу ухвалила у ніч з 23 на 24 лютого. Коли навкруги всі нагнітали, що «щось почнеться», я вирішила провести цю ніч не у центрі Києва, де ми живемо, а виїхати до подружки, в якої був будинок у Бучі. Я не знаю, наскільки у в ту мить мала місце інтуїція. Я розмірковувала, що за межами Києва буде безпечніше, ніж у центрі, де розташовані десятки державних установ.
Серед складних рішень у перші години було відправити дитину за кордон. Сам процес ускладнювався через те, що я була у Бучі, а мій син — у моїх батьків в Одесі. Через карантин у школі тоді подовжили канікули, тому я вирішила Сашка відправити туди. У перший тиждень в Одесі навіть було трохи спокійніше, ніж у Києві. Але потім я вирішила відправити його до тата — мого колишнього чоловіка, з яким ми давно розлучені. Він уже багато років живе у Швеції. Це рішення було досить складним для мене, бо на початку березня 2022 року я не розуміла, коли ми побачимось та чи побачимось взагалі.
Виїжджати не планувала, лишалася в Україні. Це насправді важке рішення не їхати з країни особисто для мене було простим, бо я не розуміла, як я можу поїхати, коли у мене тут батьки, коли в мене тут кохана людина, коли мій брат пішов добровольцем у ЗСУ. Варіант виїзду я не розглядала взагалі.
Щодо інших рішень… Я звільнилася з роботи наприкінці весни 2022 року — за кілька місяців після початку вторгнення. Фактично я пішла у нікуди. Потім ми вирішили з моєю тоді ще майбутньою партнеркою розпочати новий власний бізнес. У перший день війни ми вирішили не припиняти роботу видавництва. Так, кілька днів ми перечекали, поки люди роз’їхалися та облаштували побут у безпечних місцях, але ми не припиняли платити їм зарплату та чекати на їхнє повернення на роботу. Усі ці рішення ухвалювались в умовах тотального екстриму, але вони були правильними. У квітні у нас вийшла друком нова перша книжка. Переважна кількість видавничих потужностей була у Харкові, який перебував під щільними обстрілами, і надрукувати наклад було проблематично.
Загалом рішень, нескладних та вагомих, було багато, вони ухвалювались інтуїтивно, тому що війна вносить забагато «перемінних» щодня. Але я просто беру на себе відповідальність за ухвалення рішення про те, що роблю зараз, і мені від цього краще у цей момент, бо я розумію правильність цих рішень.
Коли син поїхав до іншої країни, де діють інші правила та інша система освіти, моїм головним завданням було зберегти якомога більше рис його звичного життя тут, у Києві
Які нові пріоритети додались через те, що ваш син два роки навчається за кордоном?
Я щомісяця з ними зустрічаюсь, ми з його татом вирішили, що вже влітку цього року Саша повернеться в Україну. Одна з причин цього рішення має прямий зв’язок з пріоритетами. Я впевнена, що для будь-якої людини, особливо у дитячому та підлітковому віці, найголовнішим є дисципліна і система. Розумна дитина завжди так побудує свій час, аби мати якомога більше свободи, і, якщо цю свободу не ставити хоч у широкі, але все ж таки рамки, то з цієї свободи народжується хаос.
Коли син поїхав до іншої країни, де діють інші правила та інша система освіти, то моїм головним завданням було зберегти якомога більше рис його звичного життя тут, у Києві. Наприклад, у нього залишились всі онлайн-заняття з англійської та математики. Він дуже схильний до вивчення мов, і два роки життя та навчання у Швеції довели його лінгвістичні здібності, бо зараз він навчається у шведській школі й вільно говорить шведською.
У Швеції система освіти побудована таким чином, що протягом перших років вона спрямована на розкриття так званих soft skills і внутрішнього потенціалу у дитини. Зараз у четвертому класі вони 50% часу проводять на вулиці, а те, що син вивчав у третьому класі київської школи, вони тільки почнуть вивчати у шостому.
Потужний стрибок при вивченні точних наук відбувається у середній школі. Як на мене, для мого сина це вже запізно, тому він буде повертатися в Україну, де, на мою думку, сильніша система середньої освіти. Також серед моїх пріоритетних вимог залишилося читання, і я можу з радістю сказати, що шаленого спротиву це у сина не викликає, хоча у його однолітків читання не є пріоритетним заняттям. Я здивувалася, коли дізналась, що все дитинство я читала йому казки, а син взагалі не любить фантазійні книжки, але йому подобається наукова фантастика та детективи.
Зараз мені здається, що дитині треба давати можливість дорослішати. Наприклад, син півтора року вже літає сам (хоч і з супроводом) літаком, тому що для мене завжди було важко спочатку автівкою дістатись Варшави, а потім летіти з Варшави до Стокгольму. У Швеції забирати його та їхати у зворотному напрямку. Він часто почав самостійно приїжджати до мене у Варшаву літаком, а я його вже зустрічаю в аеропорту. За кордоном зовсім інші межі безпеки. Тато сина саджає на борт літака, а я його зустрічаю. Мій син не єдина дитина, яка так літає. Швеція досить безпечна країна, тому там десятирічна дитина може сама гуляти з собакою в радіусі півтора кілометра від будинку. У Києві ми живемо у самому центрі, але прогулянка дитини 10-11 років без супроводу дорослих не здається мені безпечною.
Коли у тебе є дитина, ти інакше дивишся на питання безпеки. Навіть якщо я живу в центрі Києва і поруч десь стоїть ППО, то ймовірність того, що у мій будинок щось перелетить, є нижчою, але коли у цьому будинку житиме дитина, то мозок підсвідомо відразу цю ймовірність влучання збільшує у рази. В іншому нічого не змінилося, тільки швидкість підвищилась — дитина дорослішає неймовірними темпами, із нею вже цікаво будувати партнерські стосунки, але, звичайно, якщо дитина розуміє, що у цих стосунках старший є керівним партнером.
Є думки, в яких я не змінила пріоритетів. Наприклад, батьки не мають жертвувати собою заради дитини, бо за ці жертви, якщо про них не просили, ніхто потім не подякує. Дорослі мають жити своє життя, розуміючи, що діти з нами назавжди, але в нашому житті вони перебуватимуть тільки певний проміжок часу. Потім вони підуть у своє життя, а ми залишимось з тим, що ми напрацьовували собі. Мій син завжди із розумінням ставився до того, що інколи я не можу приїхати до нього на канікули, бо у мене на роботі гаряча ситуація. І тоді він летить до мене, а не я до нього.
Я хочу, щоб мій син навчився не прогинатися, а розуміти альтернативну думку та мати сміливість її обирати, якщо вона обґрунтована
Як війна вплинула на силу дитячого характеру та на відчуття щастя у вашого сина?
Син дуже свідомий щодо своїх бажань. Йому, як і будь-якому майже підлітку, дуже важко та й немає сенсу щось нав’язувати. Саша досить упертий, і, якщо він вирішив образитись та винести мозок, то неважливо, що ти будеш робити, він дійде до своєї мети. Але при цьому дуже цікаво спостерігати, наскільки він та його однолітки ще вразливі щодо думки інших дітей про них. Ми колись видавали книжку про психологію підлітків. Там йшлося про те, що для дитини несприйняття однолітками відчувається як фізичний біль. Реакція мозку на те, коли тебе не сприймають, дорівнює тому фізичному болю, як ніби дитина, наприклад, впала з дерева чи зі скейта. І ось нещодавно ми купували синові одяг. Він обрав собі величезні реперські джинси. Коли він у Швеції прийшов до школи, то діти сказали, що вони схожі на дівочі. Коли він мені про це розповів, я йому сказала, що носити чи не носити ці джинси є його рішенням. Подобається — носи, і не звертай увагу на інших. Син їх носить, але буквально кілька днів тому ми знову були в магазині — і він навідріз відмовився приміряти одяг оверсайз. Син так і сказав, що йому потрібні прямі штани, бо не хоче, щоб йому казали, що він схожий на дівчинку.
Якою б сильною не була дитина, мені здається, що у соціумі колективна думка на неї буде впливати. Я на 100% знаю, що якби про дівочість штанів висловилась одна чи дві дитини, мій син відстояв би свої кордони А коли це багато дітей спільно висловлюють іншу думку, то одному йому ще дуже важко висловлювати щось протилежне.
Сила Сашиного характеру виявляється ще й у тому, що він стає більш придатним до угод. Він може змінювати свою думку після дуже багатьох аргументів, хоча це йому дуже важко вдається. Добір аргументів коштує мені чималої кількості сивого волосся, але психолог сказала дуже слушну думку: «Ви достатньо сильна і розумна жінка, щоб не змагатися з маленькою дитиною у тому, хто з вас розумніший. Ви і так маєте розуміти, що розумнішою є ви. А у дискусіях із сином ви маєте йти аргументом на аргумент, а не вдавати, що ви рівні. Ви маєте розуміти, що ви сильніші за обсягом знань та життєвого досвіду, тому маєте бути хитрішою. І, якщо навіть дитина буде думати, що вона перемогла в якійсь суперечці, то насправді хитрістю переможете ви. Це правильніше, ніж ламати дитину чи бути зламаною через конфронтацію».
Дуже важко дається це спілкування аргументами, але поступово я бачу, що у таких суперечках, де я дуже багато уваги приділяють своїй позиції, та дуже намагаюся під Сашу підлаштуватись, він може потім потрохи змінювати свою думку. Я впевнена, що, якщо він цю навичку зможе розвинути, то це буде його величезною силою. Адже є велика різниця між тим, щоб прогинатися під іншу думку, та змінювати позицію під силою аргументів. І я хочу, щоб мій син навчився не прогинатися, а розуміти альтернативну думку та мати сміливість обирати відмінну від початкової ідею, якщо вона обґрунтована.
Чи узгоджуєте ви свої виховні підходи з колишнім чоловіком?
Я думаю, що у нас різні підходи, бо мій колишній чоловік походить з військової родини та є менш дипломатичним, тому в нас склалась така класична ситуація з вихованням, де мама домовляється, а тато — ні. Син, звичайно, сподівається, що мама, по-перше, м’якіша, а, по-друге, він розуміє, що в мене є певне підсвідоме почуття провини, намагається на цьому грати. Але ми з татом викриваємо всі його махінації та маніпуляції.
Ви назвали найголовнішого чоловіка у моєму житті «головою МЗС», але для мене його посада завжди залишається за дужками
Ви згадали, що однією з причин, через яку ви залишились в Україні, є бажання підтримати кохану людину. Ваше серце належить голові МЗС Дмитру Кулебі, разом з яким ви перебуваєте в епіцентрі світових подій… Які почуття вирують у серці жінки, яка чекає вдома міністра закордонних справ України, що воює?
Ви почали ставити питання з того, що назвали найголовнішого чоловіка у моєму житті «головою МЗС». Але для мене його посада завжди залишається за дужками. Найголовніший чоловік у моєму житті — мій Дмитро, а те, що він міністр закордонних справ, це його професієя. Я теж в його житті є найголовнішою жінкою, але не як видавчиня чи комунікаційниця, а просто як його Світлана. Як будь-яка людина в Україні, що живе у війні, він потребує любові, турботи та розуміння, що він є найбажанішим та найочікуванішим чоловіком у світі. Прагнення дати йому зайві 30 хвилин відпочити — це окрема тема.
Я усвідомлюю, що у нього і так величезна напруга на роботі, і вдома має бути територія спокою і комфорту. Але навіть удома він не перестає працювати. І навіть якщо у моєму серці вирує певне невдоволення через те, що він не відпочиває, я сама себе стримую. Якщо в нас є хоча б половина вихідного дня. Я, може, і хотіла б піти до театру чи виїхати на природу, але я розумію, що йому хочеться просто відпочити та лишитися вдома, щоб почитати книжку чи подивитись телевізор.
Фото: instagram.com/dmytro_kuleba
Вам Дмитро Кулеба якось компенсує вашу лояльність у питанні відпочинку?
Дмитро дуже любить готувати, він вміє готувати різноманітні страви. Навіть світлини виставляє інколи в Інстаграм. Я знаходжу безмежне задоволення у їх дегустації. Головне, що і я, і Дмитро під час війни намагаємось зберегти домівку безпечною та комфортною зоною відпочинку. І так, мені здається, прагне вчиняти кожен щодо коханої людини, незалежно від професії. Єдина наша залежність від посади Дмитра в тому, що він на зв’язку 24/7. Але я намагаюся надати йому можливість розслабитись.
Ви часто потерпаєте від хейту у соцмережах через професійну діяльність Дмитра Кулеби?
Насправді мене можна зачепити дуже-дуже рідко. У переважній більшості випадків я просто блокую людей, які мені не подобаються, бо це мої сторінки у соціальних мережах, і це мій вибір, який контент там буде. Якщо в людини є потреба ображати, переходити на особистість, порушувати чужі кордони, сіяти негатив, виливати свої емоції, то вони нехай це роблять не у моїх акаунтах. Але інколи я бачу такі необґрунтовані висловлювання та звинувачення, що вже не можу терпіти та вступаю у словесний онлайн-бій. І всім хейтерам я одразу кажу: Дмитром я безмежно пишаюся!
Ми з колишнім чоловіком не ховали від сина тих, кого покохали після розлучення
Якою була реакція сина, коли він дізнався, що мама покохала іншого чоловіка та ще й політика зі світовим ім’ям?
Ми з колишнім чоловіком не ховали від сина тих, кого покохали після розлучення. Сашин тато має вже багато років нову родину. Він познайомив сина зі своєю обраницею, і тепер у Швеції вони живуть в одному будинку. Так само вчинила і я — нічого не приховуючи від сина. Від мене Саша дізнався, що я покохала Дмитра. Особисто вони познайомились вже після початку вторгнення. У Дмитра із Сашею спокійні стосунки. Вони бачать один одного по відео, коли ми спілкуємось онлайн. Саша передає вітання, коли Дмитра немає поруч.
Мій син дуже соціальний хлопець не лише у стосунках з однолітками, але й з дорослими людьми. Він ставиться до Дмитра з великою повагою. Я вважаю, що жінкам не варто ховати від дітей нові стосунки, будьте чесною у такий період і з дитиною, і з чоловіком, якого ви покохали.
Впевнена, що син дуже пишається вами та вашим вибором!
Якось він мене просив номер мобільного телефону Дмитра. Я думаю, що задля того, щоб показувати друзям у шведській школі, що у нього є телефон міністра закордонних справ іншої держави :). Я вирішила, що поки мого номера телефону йому достатньо.
Саша дуже підтримує Дмитра. Йому майже 11 років, у своєму телефоні він підписаний на неймовірну кількість Telegram-каналів України. Коли про Дмитра пишуть якісь плітки, син щоразу мені перетелефоновує та питає: «Я тут таке прочитав! Це ж неправда? Як це вони можуть таке про Дмитра писати! Він так багато робить для України та її боротьби!» Одного разу після виступу Дмитра на міжнародному заході син мені зателефонував та попросив йому надати телефон. І напряму вже сказав, що хоче подякувати за те, що Дмитро боронить Україну. Це було дуже зворушливо.
Наскільки змінився під впливом військових дій ваш щоденний розклад?
Щоденний розклад взагалі не змінився. Єдине, що додалось, це прогулянки двічі на день із псом Маріком, якого вивезли з Маріуполя у 2022 році. Завдяки йому мій день, який раніше починався з кави, тепер починається з прогулянки.
Після сніданку я їду на косметологічні процедури. Ранок я обираю свідомо, бо інколи вони досить тривалі за часом.
Робота в офісі щодня складається з багатьох зустрічей, намагаюся не призначати їх після 18.00, щоб остаточно завершити робочий день о 19.00.
Щонайменше тричі на тиждень я відвідую спортзал. Головне — встигнути до комендантської години не лише повернутись додому, але ще й вигуляти Маріка. Лягаю спати ближче до першої ночі.
Крім Маріка, є ще одна дуже важлива зміна: через війну практично повністю зникли вихідні, бо у суботу та неділю я працюю. Якщо раніше я дуже часто виїжджала за кордон у відрядження чи на відпочинок протягом уїкенду, то тепер, зрозуміло, навіть обов’язкові поїздки по роботі значно ускладнилися через відсутність авіасполучення.
Звичайно, я усвідомлюю, що війна повністю зруйнувала наші звичні горизонти планування. Через тривоги та обстріли усі плани змінюються за лічені секунди, тому війна навчила мене бути дуже адаптивною.
Нікому не буде краще, якщо я умовно зламаюся через те, що буду дивитись на себе у дзеркало і думати: «Господи, а хто ця людина у моєму дзеркалі?»
Ви згадали про б’юті-процедури. Багато жінок мають сумніви, чи мають право під час війни витрачати кошти на них.
На третьому році війни вже треба подбати про себе, бо здорова та красива людина надає і власній дитині почуття психологічної безпеки. Особисто для мене дуже важливо завжди нормально виглядати, бо це важлива складова мого загального стану здоров’я. Коли під час застуди у мене трималась температура під 40, я мила голову, бо мені після цього ставало легше! А ще це моє почуття впевненості. Нікому не буде краще, якщо я умовно зламаюся через те, що буду дивитись на себе у дзеркало і думати: «Господи, а хто ця людина у моєму дзеркалі?».
На початку вторгнення, коли не було жодної можливості взагалі собою займатися, я прагнула розв’язувати проблеми підручними у домашніх умовах методами, але після цього мені дуже багато часу довелося витратити, щоб навіть не покращити свою зовнішність, а просто мінімізувати наслідки стресу та нервування, які можна було побачити неозброєним оком. І у мене викликають щире захоплення наші захисниці, які навіть у складних побутових умовах на передовій мають манікюр, пофарбоване волосся, макіяж.
Для того щоб робити якомога більше для перемоги, я маю відчувати себе комфортно. А моя зовнішність є складовою цього комфорту, бо я обираю себе щодня, щоб робити для інших більше.
Щодо сумління… Я свідомо не обираю страждання через відвідування салонів краси, бо не хочу примножувати ці моральні тортури, навпаки, зменшую їх кількість. І я навіть закликаю жінок до піклування про себе, бо кожна з нас повинна бути ефективною на роботі, впевненою у своїх діях і дарувати почуття безпеки своїй родині, команді не лише на словах, а навіть своєю зовнішністю.
Які нові традиції у вас з’явились під час війни?
Немає такого! Навпаки, я стала менше бачитись з батьками, бо вони живуть в Одесі, яка зараз перебуває під постійними обстрілами. Зізнаюсь, що мені іноді страшно туди їхати та навіть дізнатися, як у місті справи. Але традиція телефонувати одне одному після обстрілів є непорушною.
Якщо ти, опинившись у цьому моменті та у цьому місці, відчуваєш себе потрібною, то всі рішення є правильними!
Які ноу-хау під час війни у роботі вашої команди довели свою ефективність?
Мені здається, що варто почати з усвідомлення командою думки: «Якщо ти, опинившись у цьому моменті та у цьому місці, відчуваєш себе потрібною, то всі рішення є правильними!». Робота має приносити задоволення. Для мене важливо, щоб кожен і кожна в агенції, усвідомлювали свою цінність, розуміли важливість та корисність своєї роботи. Це ще й надає їм додаткової впевненості. І всі наші співробітники попри обстріли роблять свою справу якомога краще, бо у них є одна мотивація: наші клієнти, для яких вони створюють презентацію, можуть дати гроші на озброєння або примусити виділити фінанси на нові снаряди, можуть посприяти поверненню людей з полону.
Серед наших клієнтів немає таких, щоб ми працювали виключно заради грошей. Усі наші клієнти мають важливу місію, яка наближає нашу перемогу. А перемога передбачає возз’єднання сімей, повернення дітей з-за кордону, повернення чоловіків з фронту та повернення щоденної рутини мирного життя, за якою всі сумують.
Дуже важливим я вважаю почуття економічної безпеки команди. Мені здається, що ми 24 лютого всі зрозуміли, що гроші обов’язково мають бути. І як наслідок — ніхто не має працювати безкоштовно. Скажу більше, коли ми з партнеркою заснували власний бізнес, то вирішили що у нас є певна межа, нижче якої ми зарплату не платимо. У нас навіть були випадки, коли людина приходила і казала, що готова працювати за менші суми, ніж ми вирішили платити. Але ми платимо їй стільки, скільки вирішили, тобто більше, тому що усвідомлюємо, що від доходів співробітника залежить безпека та добробут його родини. Наші фахівці мають відчувати себе комфортно та не економити кошти на обідах чи на колготках. У них має бути можливість жити нормальне життя, а не виявляти героїзм з екстрим-виживання, ледь зводячи кінці з кінцями.
Наскільки очікування щодо комерційної успішності «Книголава» розійшлись із реальністю?
Що стосується доходів, то результати за 2022 та 2023 роки перевищили наші очікування. По-перше, це зумовлено тим, що видавництво не припиняло фактично своєї роботи. Окрім редакції, яка могла працювати віддалено в інших країнах, для решти ми ухвалили складне для нас рішення — повернути команду до Києва. Ми сказали, що у них є місяць, щоб або повернутись, або ми змушені розірвати стосунки. Бо ситуація складалась дивна: власники були у Києві, директор у Києві. І ми не розуміли, якщо ми готові брати на себе ризик, щоб виплачувати співробітникам зарплату, перебуваючи в Києві, чому вони не готові брати ризик за те, щоб цю зарплату відпрацювати? Завдяки тому, що видавництво працювало, ми дуже багато видавали книжок. І левова частка була саме новинками, а не додруком бестселерів, що робили інші наші конкуренти.
По-друге, повна заборона російськомовної книжки та надзвичайно потужна патріотична хвиля призвели до того, що дуже багато людей перейшли на українську. Читання — це один з найдоступніших інструментів вивчення мови та покращення якості мовлення, адже зростає словниковий запас. Навіть кількадобові блекаути хоч і спричиняли зупинення друку у типографії, але привели до невеличкого зростання електронних книг, які читали з ліхтариками та при свічках. У багатьох читання вголос у той період лишалось єдиною розвагою.
І третім вагомим чинником стало усвідомлення, що через загальне погіршення фінансового стану населення книжка знову стає цінним подарунком. Якщо раніше на день народження купували ляльку за тисячу гривень, то зараз лялька коштує під дві тисячі — і це занадто дорого. А книжка у подарунковій обкладинці буде коштувати 500-700 грн.
Паралельно ми спостерігаємо, як зростає придбання книжок онлайн та за передзамовленням, тому продовжуємо розвивати свій сайт. Цей сегмент почав розвиватися ще під час пандемії, але і зараз онлайн-продажі збільшуються, хоча 60% книжок ми продаємо все ж таки офлайн. Купівля онлайн виявилась зручною через тривоги. Якщо лунає сирена, можна піти на «Нову пошту» пізніше. А коли ти вирішив піти у книжкову крамницю і почалась тривога, то заклад закривають — і все, читач поїхав додому без книжки. А зараз саме вона є єдиним справжнім порятунком для людей, тому закликаю більше читати, аби вберегти себе, своє ментальне здоров’я для щасливого життя після Перемоги.
Тетяна Марінова
