На початку березня у центрі Києва відчинила свої двері для відвідувачів затишна арт-книгарня «Місто», концепт та оздоблення якої належать Діані Слонченко. У книгарні, яка пропонує українські видання та платівки, проводять майстер-класи, а згодом плануються й поетичні заходи. WoMo зацікавило не лише нове місце культурного життя, а й пані Діана, яка, пропрацювавши дев’ять років в авіації, вирішила кардинально змінити фах і стати бізнес-леді.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Наша розмова починається з філософських тем про те, що майбутнє вже настало, час має зовсім інакші відчуття і щастя стає простішим, але вагомішим. За панорамними вікнами, що виходять на вулицю Князів Острозьких, люди поспішають у справах, а старі липи та каштани потроху прокидаються від зими. У книгарні мене надихає все — від величезної мозаїки, на якій зображений Київ з його визначними місцями, нарбутівського шрифту у назві книгарні, програвача з платівками та аромату нових книжок до співрозмовниці Діани. Адже шлях, який вона пройшла, падає приголомшливим розумінням, що попри війну, той самий “найкращий час” уже настав для всіх нас.
Або ти робиш зараз, або вже ніколи
Якщо під час війни не почати йти до мрії, то потім уже нічого не зробиш, тому що найстрашніше, що могло статися за нашого життя, вже сталося і більше перешкод немає. Я чула вислів, що ідею, яку ти тільки тримаєш у голові й думаєш, як втілити, хтось уже здійснює. Насправді, коли я все обмірковувала, то була впевнена, що така гарна назва вже зайнята. Але вона виявилась вільною, і це стало першим поштовхом. Я й не думала, що з назвою буде так просто.
Роботу я втратила вранці 24 лютого, коли уся цивільна авіація зупинилася. Повернеться вона тільки після перемоги, але коли це станеться, нам невідомо. Для людини, яка увесь час була у русі та працювала, сидіти вдома 24 години не варіант. Окресливши для себе перспективи і взявши до уваги, що після роботи на велику корпорацію просто піти в якусь іншу велику корпорацію та починати там з низів мене не надихає, я вирішила діяти. Здається, я на фізичному рівні відчула, що час настав.
Тобто або ти зараз береш все у свої руки та розпочинаєш власну справу, або такої нагоди може й не трапитись.
Я нікому не говорила, що планую відкрити книгарю, допоки не знайшла приміщення. У мене був страх, бо всі працівники авіації трохи забобонні, що коли розповіси про плани, то нічого не вийде. Тобто ідея так і літатиме у повітрі. Та коли я стала орендаркою офіційно, то вже змогла усім розказати. Мене вразило, що жодна людина не відреагувала негативно, хоча усі були дуже здивовані моєю новою роботою. Підтримка для мене виявилася дуже важливим чинником. Адже продаж книг не дуже прибуткова справа, тож якби люди, які знаються на бізнесі, почали мені говорити, що це не на часі й ідея сумнівна, я б занервувала. Проте у мене трохи інакший концепт, він не тільки про книгарню, а про простір для творчих людей. Тож мені всі казали, що ідея дуже цікава і Києву потрібні такі місця. Звісно, були питання, мовляв, а що я буду робити, якщо нічого не вийде. Я відповідала, що зараз, у цьому моменті, я щаслива. Те, що буде потім, буде потім, але якщо я була щаслива у той час, коли це робила, отже все недарма.
Простір для творчих людей
Кожного дня я придумую що ще треба зробити, якісь деталі, родзинки, активності. Книгарня, як на мене, це живий організм, і він постійно буде змінюватися разом зі мною. Бо коли ти робиш заклад особисто, то він і є особистий. Ти привносиш у нього те, що тобі подобається, на чому ти знаєшся, бо інакше я не бачу ніякого сенсу створювати подібні простори. Адже важливо бути у контексті власної справи, а у «Місті» я в контекст, тому я можу додавати щось нове під потреби читачів та власні. Я й сама гнучка, тож легко реагую на зміни, тому усе тут може змінюватися: асортимент книг, нові меблі, щось буде переставлятися чи додаватися для комфорту відвідувачів під час івентів. Тобто це не так як у музеї, один раз повісили, і так воно буде висіти 100 років поспіль.
Окрім майстер-класів, які вже проводяться, ми плануємо лекції, зустрічі з письменниками, презентації книжок та поетичні вечори де актори читатимуть відомі тексти або п’єси. Майстеркласи у нас відбуваються щотижня, це і мозаїка, й каліграфія, розпис торбинок за творчістю Алли Горської. Ще плануються колаж, скетчінг і можливо ліногравюра.
До речі про мозаїку. Її ідея виникла одразу ж після ідеї створити книгарню. Це був логічний розвиток теми ностальгічного Києва, проте по-хорошому ностальгічного. Того міста де ти був сповненим очікування пригод. Нічого спільного із Радянським Союзом ця ностальгія не має. Це більше про відчуття себе у творчому просторі бібліотечних чи музейних мозаїк, післясмак Києва, який лишився саме у спогадах. Тож сама мозаїка і є тим самим збірним образом улюбленого міста.
Вся задумка від ескізу до втілення — повністю наша з майстринею робота, на складання якої пішло два місяці.
Люди які до мене приходять, а деякі за цей короткий час вже приходять по декілька разів, мене вражають та надихають. Насправді я дуже хвилювалась, що відвідувачам не сподобається простір, що вони не побачать у книгарні сенсу. Але такої хвилі позитиву, компліментів та прихильності я, чесно кажучи, зовсім не очікувала. Були дні, коли я приходила додому і плакала, але плакала від виключно позитивних емоцій та розуміння які чудові люди навколо. Мені здається, що за час війни усі втомилися бути на самоті, тому більше прагнуть неформального, проте цікавого спілкування. І мені дуже подобається, що у цьому ми можемо бути корисними одне одному.
Ескіз назви виповнено «нарбутівським» шрифтом. Діана каже, що для неї він трохи ностальгічний, проте якнайяскравіше відображає той Київ, який кожному знайом з дитинства.
Про любов до книжок і попит
Спочатку концепція книгарні була такою, що я планувала мати книги лише українських авторів — сучасних та класичних. І часом мене питали, а де ти візьмеш стільки книг для такої тематики? А зараз я розумію – де я візьму стільки грошей для такої тематики? Адже зараз ми можемо спостерігати бум в усіх сферах, і видавничій також. Увесь час з’являються нові книжки українських авторів, більшість з яких дуже цікаві. Більш за те, я інколи не встигаю новинки замовляти, бо їх вже розбирають. Але асортимент увесь час поповнюється. Бо ж не можна продати всі книжки й сидіти з порожніми полицями, тому я щотижня роблю закупки нових книжок.
Зараз найактуальнішими є дві теми: «щось не про страждання» та книги Багряного. Останні перевидають все більш видавництв, особливо «Тигролови» та «Сад Гетсиманський», тож вже навіть гуляють дотепки, мовляв, «наразі 0 днів 5 годин без перевидання Багряного». Це все каже про зацікавленість людей у досвіді минулого, а також, що гімн людській гідності на межі життя та смерті – наразі цікавить велику кількість молоді. Також люди часто просять порадити книгу «тільки не про страждання». Не дивлячись на те, що класична українська література багата на сюжети, які не можна викреслити, в житті людей було місце і для інших речей, окрім страждання. Тож я вже думаю зробити поличку над якою буде написано «Не про страждання» і зібрати туди добрих та легких книжок. Для мене, аби не про страждання українського народу, проте більш про внутрішні переживання — знакова книга Підмогильного «Місто». Я її нещодавно перечитувала, бо це твір зі шкільної програми, але у 17 років ти ще не в змозі осягнути її повністю, бо герої від тебе нескінченно далеко. А ось 20 років потому — вже можеш зрозуміти що саме Підмогильний вклав у цей твір. Події відбуваються в 30-х роках минулого століття в Києві, і багато питань актуальні й досі. Усі герої – без часу, вони можуть бути кожним з нас, кожним хто сьогодні ходить вулицями міста. Доречі зараз це також популярний вибір читачів. Але варто зауважити, що книгарня не названа так на честь твору. Проте саме слово «Місто» для мене настільки багатомовне, гарне та влучне, що я довго міркувала невже ніхто його досі не використав?!
Я, чесно кажучи, не дуже люблю питання, яка моя книга улюблена. І не тому, що в мене дуже багато відповідей, але тому, що для мене головною книгою є та, яку я зараз читаю. Я себе привчила не витрачати час на книжки, які мені не подобаються. Так буває і це нормально. А ось якщо я вже читаю книжку, то вона мені справді подобається. І коли я закриваю палітурку, то із вдячністю кладу її на поличку, і незабаром в мене з’являється нова книга. Наразі я читаю Джорджа Орвела «Згадки книготорговця», бо це знов таки про досвід попередників, адже цікаво знати як люди робили круті речі, і що я можу із цього інтегрувати у свій простір. Адже книги для впізнання краси у кожному з нас та світі. Хіба ні?
Анастасія Ніколаєнко
