Незламні на колесах: Уляна Пчолкіна про виїзд з Бучі та допомогу українцям з травмою спинного мозку 

21 Квітня 2022

Уляна Пчолкіна, членкиня правління «Групи Активної Реабілітації», чемпіонка світу з карате серед жінок на колясках та медійна особа, дивом врятувалась з окупованої Бучі. Перебравшись до більш безпечного Львова вона та інші члени ГО допомагають українцям із травмою спинного мозку отримувати необхідні ліки, засоби гігієни та евакуюватися.

У проєкті «Незламні» за підтримки Швеції в Україні Уляна розповіла WoMo, як важливо не забувати про особливі потреби людей на колісних кріслах і як «Група Активної Реабілітації» працює під час війни. 

Особливо вразливі люди

Травма спинного мозку майже не лікується і це майже завжди важка інвалідність. Головним є те, що люди мають проблеми з мобільністю. Тобто під час воєнних дій така людина не зможе впасти на землю при обстрілі, не зійде сходами до укриття. До того ж у переважної більшості людей з травмою спинного мозку порушується робота органів тазу. Це означає, що потрібні спеціальні засоби гігієни, які не купиш у звичайних магазинах чи аптеках, їх потрібно замовляти спеціально, державні програми працюють не у всіх регіонах. Уявіть собі якість життя, коли у людини немає можливості нормально спорожнити сечовий міхур або кишківник. 

Отже, знаючи усі ці особливості, мій чоловік, голова ГО «Групи Активної Реабілітації» Віталій Пчолкін, який сам є на колісному кріслі, ще до війни започаткував соціальне підприємство ІнваФішки, у якого був склад та магазин спеціальних товарів для цієї групи людей з інвалідністю, а головний постачальник цих засобів мав склад між Бучею та Ірпенем. Проте з початку війни купити ці специфічні товари стало складно, багато виробників зупинилися, склади ж вичерпали свої залишки. Поки у нас був зв’язок у Бучі Віталій створив координаційний центр, роботу якого забезпечує наша команда та до якого долучилися й іноземні організації та активісти.

Ми з чоловіком жили у Бучі. На жаль, війна прийшла дуже швидко, ми не встигли виїхати у перші дні. Бучанці підтримували одне одного, ми дуже активно обмінювались інформацією у місцевому чаті поки був зв’язок, а згодом просто спілкувалися з сусідами. Проте ситуація погіршувалася катастрофічно. Одного разу наш сусід пішов по воду і на вулиці почув, що буде гуманітарний коридор, щоб виїхати. Це було 9-го березня. Ми вирішили, що це наш шанс. Взяли нашу машину та бусика з підіймачем, який нам дали в оренду для потреб нашої громадської організації та який ми маємо викупити, забрали з нами сусідів, в яких не було своєї автівки. Ми вирушили й ще не знали, що це був непогоджений «зелений коридор». Але якимось дивом ми «проскочили». Тепер ми мусимо продовжувати роботу цього координаційного центру зі Львова.

Турбота як стратегія зростання: як нова HR-культура формує сильні команди

Чому жіноче лідерство сьогодні — це супер-сила, побудована на турботі та гнучкості рішень? Цьогоріч на HR Wisdom Summit ми поговоримо про психологічну безпеку, реінтеграцію після фронту, L&D з реальним результатом і AI в HR. І все — через призму людяності.

Забронювати участь

Як ми працюємо під час війни

Для того, щоб отримати допомогу людина з інвалідністю може заповнити заявку на нашому сайті. Зараз з нами працюють 20 людей відповідальних за різні напрямки: волонтерство, ліки, засоби при інконтиненції, за розміщення та поселення людей в Україні та евакуацію за кордон. На сьогодні ми вже опрацювали близько 1 тисячі заявок.

Закуповуємо ми все необхідне виключно завдяки благодійним пожертвам. З початку війни ми зібрали майже 1 млн грн. Витрачаємо ми ці кошти дуже ощадливо і запрошуємо усіх небайдужих долучатися.

Для мене війна йде 8-ий рік. Я дуже добре знаю, як це жити в окупації, що таке евакуюватися. Ми неодноразово допомагали людям на Сході України. Продовжуємо робити це й зараз.

З евакуацією людей з важкою інвалідністю завжди непросто. Нерідко у них є супутні захворювання. У нас вже було декілька випадків, коли завдяки місцевим волонтерам нам вдалося вивезти лежачу жінку з окупованої території. В неї було тяжке ураження функції нирок, вона потребувала діалізу. Це означає, що діяти треба було швидко, адже без діалізу людина може померти. Нам вдалося вивезти жінку у безпечне місце. Іншого разу ми вивезли чоловіка з пролежнями, у якого був ще й важкий цукровий діабет. 

На жаль, війна створює деякі абсурдні ситуації: до нас звернувся хлопець, який отримав складну травму шийного відділу хребта просто напередодні війни. Він хотів би виїхати для реабілітації за кордон. Але він — чоловік призовного віку, за кордон виїхати не міг. Не був він у змозі й підтвердити інвалідність, адже пройти у звичайному режимі необхідні медкомісії зараз видавалось неможливим. Ми допомогли йому переїхати по Україні. Зараз його питання вирішене: хлопець знаходиться у Польщі та незабаром буде перевезений реабілітаційного центру у Німеччині.

Поруч з тими, кому найважче

Рух активної реабілітації існує в Україні з 1992-го року, а Громадська організація “Група активної реабілітації” була заснована у 2008 році. Виходячи з принципу “рівний — рівному” ГО працює задля того, аби люди, що отримали травму спинного мозку (ТСМ), могли якомога швидше повернутися до максимально незалежного і вільного життя, користуючись своїми правами і свободами на рівні з усіма.

З початком війни багато хто з українців, які пересуваються за допомогою крісла колісного, опинилися без необхідних засобів гігієни, ліків, медичного догляду та можливості переїхати у безпечніше місце. 

Раніше у нас була стала програма таборів реабілітації та окремі проєкти, наприклад, програма для жінок з інвалідністю “Я зможу”, реалізована разом з Фондом Олени Пінчук, спеціальні онлайн-формати, придумані “під пандемію”. В березні повинні були відбутися збори членів нашої організації, ми очікували відповідей на наші грантові заявки, зокрема на проведення Fashion Inclusia 2.0 — проєкту, покликаного допомогти людям з інвалідністю реалізувати свої мрії у сфері моди та дизайну. Ми запланували серію тренінгів з журналістами у рамках моєї роботи координаторкою з інклюзії у компанії Starlight Media. Наразі усі наші плани поки що “на паузі”, ми безперервно працюємо над збором коштів, закупівлею необхідного для українців з травмою спинного мозку та відправкою адресної допомоги.

Не відкладати життя на потім

Шок від повномасштабного вторгнення зараз нагадує мені шок від травми, який я спостерігала у багатьох. Ти починаєш жити, залишаючи нормальність на потім. “Коли я одужаю”, тоді буду стежити за собою, працюватиму, закохаюся. Але травма спинного мозку — це майже стовідсотково назавжди. Тому треба жити зараз. Треба повертатися до своєї рутини. Так само з війною — від того, що ви не помиєте коси війна нікуди не дінеться. Звісно, війна — це велика біда, проте ваша відмова від звичайних життєвих речей не наблизить нашої перемоги. Тому я раджу не відкладати життя на потім. Якщо ви хочете зустрітися з подругами — зустрічайтеся, якщо вам легшає від манікюру чи нової зачіски — зробіть їх. Для того, щоб подбати про інших, ви повинні спочатку подбати про себе. 

Треба також визначити для себе свою справу, свій “фронт” і приділяти йому якийсь час. Це не обов’язково мусить бути щось масштабне, на кшталт великого волонтерського проєкту. Зараз навіть ваша довоєнна робота, яку вам вдалося зберегти — внесок до перемоги. Навіть донесення інформації — це фронт. Наприклад, ви можете повідомляти спеціальному Телеграм-каналу про ворожі акаунти. Це не менш важливо. Приділяйте “своєму фронту” хоча б годину — це не мало, повірте. Не звинувачуйте себе в тому, що нібито робите мало, це не так. Якщо вам зовсім зле, зверніться за психологічною допомогою, зараз багато фахівців працюють безоплатно. Наш спокій, наша впевненість у перемозі, наш здоровий глузд повинні бути підтримкою тим, хто боронить нас зі зброєю в руках.