Незламні вчителі: хто став переможцем премії «Ранкові зорі»

Видавництво «Ранок» відзначило переможців премії «Ранкові зорі» для вчителів

10 квітня відбулася онлайн-подія «Зірковий вчитель: як дарувати всім світло і не втрачати своє», на якій зібралися педагоги та експерти освітньої галузі з усієї країни. Під час зустрічі учасники обговорювали головні виклики української освіти в умовах війни та ділилися зі своїми колегами неймовірними історіями й досвідом роботи. На заході відбулося нагородження переможців першої премії «Ранкової зорі» від видавництва «Ранок». Її лауреатами стали найкращі, на думку експертів, вчителі України, які навіть за складних часів змінюють українську освіту на краще.

«Ранкові зорі»: премія для тих, хто продовжує рухатися уперед

«Кожен з вас не зупинився і продовжував рухатися уперед. І так само ми у видавництві «Ранок» продовжуємо завжди рухатися вперед із вами поруч. Ця премія, яку ми плануємо робити щорічною, — це наше бажання підтримати тих вчителів, які не зупинилися і продовжують працювати, незважаючи на обставини довкола», — зазначив у вітальному слові до учасників події генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов.

Віктор Круглов та команда «Ранку», найбільшого освітнього видавництва країни, започаткували премію  «Ранкові зорі», загальний призовий фонд якої склав понад 100 тисяч гривень. Так видавництво хотіло відзначити українських вчителів за їх внесок у розвиток країни під час війни та виховання майбутнього покоління. Взяти участь у премії могли всі педагоги, реєстрація стартувала ще на початку цього року. Серед понад тисячі учасників обирали найкращих — з цікавими й інноваційними освітніми ідеями та неймовірними історіями з роботи, що надихають і мотивують інших.

Стати членами журі «Ранкових зір» та оцінити вчителів запросили провідних експертів освітньої сфери України. Серед них, зокрема, Леся Литвиненко, засновниця освітньої платформи «Всеосвіта», Ірина Міньковська, співзасновниця освітнього центру «Я і моя школа» й одна із авторок Концепції реформи Нової української школи, та Ірина Пасько, кандидатка філологічних наук, аналітикиня медіаресурсу «Нова Українська Школа» й представниця ГО «Смарт освіта». Експертки вивчали анкети конкурсантів, яких було майже півтори тисячі, ознайомлювалися з прикладами робіт та ідеями педагогів і на основі цього формували фінальну оцінку. Як зазначили журі, визначити переможців було складно.

«Це був своєрідний виклик для нас, тому що обирати найкращих з-поміж найкращих — складно. Адже розумієш, наскільки великий внесок освітяни вносять у життя кожного українця. Інколи не можна описати словами, наскільки багато вони роблять і як багато всього залишається за лаштунками», — поділилася думками засновниця «Всеосвіти» Леся Литвиненко.

Загалом премія мала шість номінацій: «Незламний учитель», «Інноваційний учитель», «Учитель-наставник», «Результативний учитель», «Учитель-новатор» та номінацію «Зірковий учитель» — головну відзнаку премії «Ранкові зорі». Лауреатів відзначили грошовою винагородою в 10 тисяч гривень (переможця номінації «Зірковий учитель» — 25 тисяч гривень). Також журі нагородили спецвідзнаками деяких півфіналістів премії, які отримали по 1 000 чи 5 000 гривень.

Оксана Обідченко

Оксана Обідченко: «Я відчувала, що зможу пройти будь-які випробування, які може поставити перед нами життя»

«До нас війна прийшла вже 25 лютого — тоді прилетів перший снаряд, який зруйнував мій дім», — каже Оксана Обідченко, учителька української мови та літератури родом із міста Волноваха Донецької області. Саме вона стала першим переможцем премії «Ранкові зорі» — у номінації «Незламний вчитель».

Вперше з війною Оксані Обідченко довелося зіштовхнутися ще у 2014 році. Тоді наприкінці травня на околицях Волновахи між українськими військовими та проросійськими бойовиками тривали бої за контроль над населеним пунктом, у результаті яких місто опинилося в окупації більш як на два місяці. Лише в липні над Волновахою знову підняли український прапор. Увесь цей час Оксана Обідченко не залишала рідного міста.

У лютому 2022 року їй довелося знову пережити всі жахи війни. Уже на наступний день після початку повномасштабного вторгнення дім вчительки був зруйнований унаслідок ворожого обстрілу. До 6 березня їй разом зі старенькою мамою довелося переховуватися в підвалі напівзруйнованого будинку, поки один український військовий не допоміг виїхати їм з рідного міста.

«Лише 6 березня нам вдалося виїхати, виїхати в чому були. Спочатку приїхали до Дніпра, потім переїхали на Західну Україну. Виїхала без документів, тому що колишня директорка моєї школи пішла працювати на окупантів. Вона не видала нам жодного документа, не видала трудову книжку, заблокувала всі накази. Тобто ми виїхали практично без нічого. Тоді життя, можна сказати, практично зупинилося», — пригадує перші дні повномасштабної війни пані Оксана.

З оточеного міста вчителька переїхала до Дніпра, а тоді — до Трускавця Львівської області, де проживала наступні три місяці. Як тільки з’явилася можливість, Оксана Обідченко почала телефонувати своїм учням і колегам та запитувати, як вони. Через деякий час разом із колегами в неї виникла ідея — заснувати власну онлайн-школу, аби колишні учні, які роз’їхалися по всій країні й навіть світу, мали нагоду продовжувати навчатися далі. Однак і тоді виклики не закінчилися.

 «Коли ми давали оголошення про школу, то пішли погрози. Погрози від колишньої директорки, яка закликала нас негайно повертатися і починати працювати на окупанта. Після цього вона занесла всіх до чорного списку. Практично дороги назад у нас не було, лише вперед», — каже пані Оксана.

Оголошення про відкриття онлайн-школи Оксана Обідченко разом із колегами поширювала через різні місцеві канали та групи в соціальних мережах. Окрім колишньої директорки школи, їй погрожували й інші колаборанти з рідного міста, які вимагали в неї «прикрити цей бандер-штаб». Нелегким був і процес спілкування з батьками учнів, адже не всі хотіли записувати своїх дітей до цієї школи.

«Щоб не впадати у відчай, я почала проходити курси підвищення кваліфікації, брати участь у різних наукових конференціях, займалася волонтерською діяльністю, зокрема вела мовні курси для дорослих. І фактично весь час була на зв’язку зі своїми учнями».

30 серпня школа Оксани Обідченко все ж запрацювала. Зараз у ній навчається 262 дитини з усієї країни, зокрема й тимчасово окупованих територій. За ці роки перед колективом школи й учнями постало ще багато викликів, наприклад, блекаути восени-взимку 2022–2023 років. Тоді пані Оксана, як вона сама пригадує, давала уроки і в пунктах незламності, і на морозі, ловлячи зв’язок просто посеред вулиці.

Зараз Оксана Обідченко мешкає на Тернопільщині та разом із колегами продовжує працювати, доводячи, що таке справжня незламність. Нещодавно вона у співавторстві з іншою вчителькою написала посібник «Працюймо разом», що містить вправи й тести для уроків з української мови. Їхня мрія — надрукувати його окремою книжкою.

Пані Оксана каже: «Незламність — це здатність виходити переможцем зі складних життєвих ситуацій. Я вірила у своїх учнів і колег, які виїхали з окупації, вірила в себе. Я відчувала, що зможу пройти будь-які випробування, які може поставити перед нами життя».

Взяти участь у премії Оксана Обідченко вирішила для того, щоб поділитися своїм досвідом та інноваціями з іншими вчителями, розповісти про те, як працюють педагоги, що виїхали із зони бойових дій. Крім того, як зазначає сама вчителька, вона відчувала, що участь у премії допоможе поширити її ідеї й методики, а також надихнути інших колег на вдосконалення педагогічної практики. Вона хотіла показати, що здаватися не можна в жодному разі й що потрібно продовжувати боротьбу, зокрема боротися на освітньому фронті: не давати окупантам вчити українських дітей на тимчасово окупованих територіях.

«Ця перемога визнала не лише мою особисту працю, а й важливість ролі вчителя в освіті. Одночасно з цим в мене була велика вдячність — вдячність за підтримку колег, які заснували разом зі мною онлайн-школу,  друзів і родини, які завжди вірили в мене і підтримували у всіх моїх починаннях».

Окрім неї, за друге місце в номінації «Незламний вчитель» нагородою в 5 тисяч гривень журі премії вирішили відзначити Ірину Оніщенко, учительку початкових класів Броварського ліцею. До початку повномасштабного вторгнення вона жила і працювала в Бахмуті. Ще у перші дні війни її колишню школу, у якій якраз проводився ремонт, було зруйновано, а вже в березні пані Ірина виїхала з міста й продовжувала навчати своїх учнів у дистанційному форматі.

Ще однією незламною вчителькою, яка отримала спеціальну відзнаку «Підтримка вчителя» і грошову винагороду в розмірі тисяча гривень, стала Наталія Назаренко, викладачка англійської мови з Дмитрівки Чернігівської області. Впродовж місяця вона жила в окупації, але не покинула своїх учнів і допомагала їм навіть у найскладніший період. Далі були інші виклики, зокрема постійні обстріли й відсутність світла. Крім цих, для Наталії Назаренко додалося ще одне переживання — за рідну дочку, яка стала до лав Сил оборони.

«Безмежна гордість, безумовна материнська любов і, одночасно, вічний страх за свою дитину… Однак я вірю, що все недарма. Я вірю в українців. І я вірю в ЗСУ», — каже вона.

Про історії вчителів – переможців інших номінацій читайте в наступних матеріалах.