Ніно Катамадзе: війна це час, коли усі явища набувають величезного сенсу

28 та 29 квітня у Києві відбудуться благодійні концерти Ніно Катамадзе у супроводі гурту «Insight», Папуни Шарікадзе, Георгі Хонді Берішвілі та спеціальної гості – Наталії Нікопії. З 2014 року Ніно Катамадзе виступає проти війни в Україні, а створений нею з початку повномасштабного вторгнення благодійний фонд, опікується допомогою біженцям з України. Лише за минулий рік Ніно виступила із чотирма благодійними концертами у Києві, Львові та Рівному. Редакція WoMo поговорили з Ніно Катамадзе про любов, добро, світло, дітей та роль жінки в темні часи. Адже все що Ніно говорить, вона говорить про любов.

«Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я наче мідь дзвінка або кимвал що звучить» (1 Кор. 13:1)

Важливо вміти називати речі своїми іменами

Велике значення у своєму житті я надаю словам. Адже це не просто звуки, саме слова здатні змінювати спосіб мислення, а отже, і долю. Тому я намагаюся не використовувати ті, що несуть негативну енергетику і навіть подумки контролюю себе. Водночас дуже важливою є сама здатність називати речі своїми іменами. Коли бачиш агресію і називаєш зло – злом, ти не тільки даєш йому оцінку, але й розумієш, як треба чинити, аби не допустити його всередині себе.

В часи такої страшної війни, де вбивають дітей, вагітних, старих людей – дуже важливо, щоб люди розуміли всю величину жаху і не дозволяли темряві себе поглинати, тільки так людство стане кращим.

В одному інтерв’ю я говорила, що якби в європейських країнах мільйон людей вийшли проти війни в Україні, то вона швидше закінчилася б. Не можна закриватися від того, що лякає. Чесне розуміння і присвоєння імені, що ось перед нами вбивство – визначає межі добра і зла, й робить нас кращими. Моя Україна бореться за світло, бо мужність називатиме все своїми іменами і є світло.

Якщо в людини відібрати частину доброти, то залишиться лише агресія

Жорстокість з’являється в людях не тільки від нестачі любові, це також питання соціуму та держави в якій живеш. Все залежить від вибору, який робить людина. Вибір зла можна порівняти з хімічним отруєнням, якщо людина починає вбивати, то її внутрішні процеси кардинально змінюються. Тоді насильство стає нормою. Для інших, наприклад, нормою є доброта та допомога. Тому важливо не лише те що є у людини всередині, а й що оточує її ззовні. Там, де людей оточують духовні приклади та творчість – агресії спостерігається набагато менше. Проте важливим є і питання доступності творчого світу: музики, літератури, живопису. Бо все що оточує нас, бере участь у творенні людини з добрим серцем.

Роль жінок під час війни неймовірно важлива

Адже жінка бере на себе відповідальність і стає ангелом для всіх дітей. Не лише для своїх, а й тих, які потребують допомоги. В моїй Україні для цього є дуже влучне слово «Берегиня». Жінка вміє створювати атмосферу підтримки для дітей та рідних, й водночас бути героєм для своєї країни.

За всю історію Грузії жінки завжди були тими героями, які несли на собі найтяжчу частину побуту – виховання дітей, господарювання та беручкість, усе аби чоловіки повернулися з воєн не в розруху, а в дім який квітне. Тому жінка це не лише ангел, а й велика сила.

У Грузії мати це завжди приклад доброти та сили, це та людина, яка може вирішити будь-яку проблему і при цьому залишатися основою затишку та добра.

Усе своє життя я була настільки самостійною, що навіть не мала можливості опустити руки й прикласти відповідальність за свої вчинки та рішення на інших. Звичайно бувають моменти, коли потрібно відпочити, як будь-якій живій людині. Але після лютого і початку повномасштабного вторгнення всередині мене усе змінилося. Тепер навіть у думках не можу дозволити собі так відпочити, аби через фантазію здобути легкість. Я весь час шукаю можливості, хочу зробити якнайбільше, допомогти людям, допомогти моїй Україні. Сил для втілення планів та дій дають мої рідні, а також розуміння, що дуже багато людей потребують допомоги. Тому я намагаюся менше жаліти себе.

Дитина як глечик, чим ти її наповниш, то й отримаєш

Діти наше майбутнє і в спілкуванні з ними не можна припускатися помилок. Непотрібно доводити їм, що вони не мають рації, або не так думають, або характер у них якийсь не такий. Для мене, як для матері підлітка, дуже важливо аби дитина проявила і показала свій характер з усіх боків – і з негативних, і з позитивних. Щоб з огляду на те, я могла робити акценти на тих прикладах, які будуть зрозумілішими. Діти це не те, що ми маємо виховувати. Дітям слід показувати приклади, а більше нічого не працює. Вони самі повинні відчути, що твій приклад має рацію й погодитись із ним. Важливо бути добрим прикладом, аби ті, що йдуть за нами, були сильнішими за нас.

Все що повинні батьки стосовно своєї дитини – це бути чесним і чистим, більше нічого не потрібно вигадувати.

Якось мій син сказав, мовляв, ти навіть не можеш уявити, наскільки не добрі діти. А я, своєю чергою, розумію, що діти це – глечик. Чим ти його наповниш, таким він і буде. Батьки повинні наповнити глечик добротою, щоб далі саме доброта була фундаментом у житті людини. Звичайно, частково все залежить від природи, але приклади всередині родини також дуже важливі. Дитина має бачити, чим займаються батьки, як спілкуються одне з одним, як приймають друзів, якій благодійності присвячують час. Все це божественна природа, основа якої – обмін. Що ти відпускаєш, те й до тебе повертається, і людина одразу може зрозуміти, що конкретно відправляє у світ.

Батькам важливо звертати увагу на те, якими словами вони говорять зі своїми дітьми та чим сповнені ці слова.

Любов це дія

Любов це те, що ти робиш і який сенс цій дії привласнюєш. Дуже важливо, чому служить твоя любов. Адже так просто сказати, що ми любимо одне одного, проте важливо вкладати сенс у почуття, пояснювати чому ми любимо. Що приносить ця любов у твоє життя? Чим вона наповнює твоє життя? Світлом? Творчістю? Радістю? Відповідаючи на ці запитання самим собі та промовляючи дітям – ми не тільки самі вчимося, а й показуємо оточуючим справжню силу любові.

Наразі усі явища набувають величезного сенсу. Якщо у звичайному житті ми можемо дозволити собі цю чудову насолоду не запам’ятати свій день, прожити його безглуздо, то під час війни люди цього позбавлені. Бо кожен день як останній, тому увага зосереджується навіть на незначних деталях, лишаючи у пам’яті яскраві образи.

Наприклад, на День Незалежності України ми були у Львові, робили разом із симфонічним оркестром благодійний концерт. У мене була година після саундчеку, щоби зустрітися з мером Львова. Коли залунала сирена, ми мали спуститися в укриття. Саме тоді я відчула себе воїном, який служить своїй музиці та має нести її людям не зважаючи ні на що. І цю годину я прожила повністю і по-справжньому. Якщо моя Україна знає, що таке захищати себе, то я знаю, що повинна служити своїй музиці.

Щоб досягти балансу, потрібно цікавитись одне одним

Щоб не було великого розриву між поколіннями – варто цікавитись тим, що люблять діти, а також розповідати що подобається нам. Потрібно ділитися, слухати та пояснювати одне одному те, що визиває захват, що смішить. Ми з сином, дивимося старі грузинські фільми та слухаємо стару музику, обговорюємо їх, використовуємо гумор із цих фільмів. Бо  спільне дозвілля та обговорення культури є важливою часткою самосприйняття. А як ще наші діти зрозуміють, що важливо? Адже й у старих фільмах порушуються гостросоціальні проблеми, і їх також треба обговорювати та зменшувати цей розрив, щоб хвиля була одна, просто ми на початку її утворення, а вони – наприкінці.

Книги для мене – це постійне проживання чогось нового

Найбільше я люблю поезію та східну літературу. У думках я повертаюся до багатьох творів, а от читати хочеться саме східну літературу. Наприклад, дуже люблю Джалаладдіна Румі, у нас є фантастичний переклад його творів на грузинську що звучить як симфонія. Часто ловлю себе на думці, що іноді читаю Румі не за тим, аби в інший світ потрапити, а щоб насолодитися фонетичним звучанням. Шота Руставелі – також дуже подобається мені, іноді я його навіть переслуховую. З книжками набагато цікавіше жити, особливо під час перельотів. А ось молоде покоління навчилося читати через телефон, і їх важко переконати, що музика є навіть у тому, як перегортаєш сторінки книги.

Наразі я дочитаю Нікоса Казандзакіса та готуюся читати Фауста.

Але що цікаво, мудрість проростає не з книжок. Іноді потрапляєш у село де живуть наймудріші люди й в них немає часу читати, але коли вони до тебе говорять, то наповнюють не гірше за книги. Тому я думаю – все залежить від того, що саме ти хочеш зрозуміти приходячи в цей світ. У що ти вкладаєш себе, із чим погоджуєшся. Тож в цьому тобі помічниками стануть і людина, і книга, і поезія, і музика.

Анастасія Ніколаєнко