Оксана ХромоваВ умовах, коли стрічки соцмереж часто перетворюються на нескінченний потік фільтрованих фото та відірваних від реальності історій, голоси, що говорять чесно і без прикрас, особливо цінні. Lera Skobka — соціально активна блогерка та інфлюенсерка, яка щодня звертається до своєї аудиторії з простими, але важливими меседжами: про силу бути собою, про цінність вразливості та про те, як залишатися живим у реальності війни.
В інтерв’ю для WoMo вона ділиться власним баченням щирості, розповідає, чому втома й страх є не ознакою слабкості, а радше частиною нашого спільного досвіду, і пояснює, як слова можуть стати підтримкою, навіть коли світ навколо хиткий.
Що для вас означає бути сильною — не на показ, а по-справжньому?
Для мене сила не означає здаватися сильною і не підпускати нікого близько. Це внутрішня стійкість, яка дозволяє залишатися собою, навіть коли боляче чи страшно. Це сміливість не ховатися за маскою, визнати свої емоції та вразливість.
І ще важливо не соромитися просити про допомогу, коли справді важко. Не потрібно завжди тягнути все самій, доводячи, що ти сильна. Іноді справжня сила — це визнати, що ти втомилася, і дозволити комусь бути поруч, підтримати, вислухати, просто побути з тобою.
Чому сьогодні важливо відкрито говорити про втому, страх чи слабкість, зокрема у медійному просторі?
Бо це і є справжнє життя. Ми всі втомлюємось, іноді нам страшно або просто важко. І в цьому немає нічого поганого. Коли про це мовчати, створюється ілюзія, що з тобою щось не так, що ти один у своїх переживаннях.
Коли публічні люди діляться своїми почуттями, це дуже важливо. Бо ти розумієш: ти не один, а бути втомленим, плакати, іноді не знати, що робити далі — це цілком нормально.
Такі розмови дають відчуття підтримки. Ти бачиш, що можна бути чесним і тебе не засудять. Це допомагає всім нам бути ближчими одне до одного і саме зараз потрібно як ніколи.
Чи складно утримати межу між чесністю перед аудиторією та збереженням особистого?
Я максимально чесна та відкрита із своєю аудиторією. Говорити відверто, без прикрас, масок та зайвих приховувань — це мій стиль ведення блогу та розмови з людьми. Але у кожного є особисте життя і багато публічних осіб не готові ним ділитися на загал. Я вважаю, що це цілком нормально і правильно, адже чесність — це не про те, щоб показувати все до останнього, а про те, щоб не брехати, не вигадувати і не створювати ілюзій ідеального життя.
Я вірю, що можна бути щирою, але не виносити все на загал. Можна говорити про важливе: свої почуття, переживання, досвід і при цьому берегти особисте. І це не означає, що ти щось приховуєш, радше турбуєшся про себе.
Межа існує, і вона в кожного своя. Головне, не грати роль і не вигадувати ідеального себе. Бо люди відчувають правду і саме це їх притягує.
Чи був досвід, коли відвертість призвела не до підтримки, а до тиску чи нерозуміння?
Чесно кажучи, у мене не було ситуацій, коли відвертість викликала хвилю хейту, тиску чи нерозуміння. Мені справді пощастило з аудиторією. Коли я ділюся чимось щирим або непростим, люди відповідають підтримкою, теплими словами, подякою. Бо іноді ти просто говориш про свої переживання, а у відповідь читаєш: “Дякую, що сказала це. Я теж так відчуваю, але не наважуюсь про це говорити”. І це дуже надихає.
Навіть якщо хтось не поділяє моєї точки зору, це не переходить у тиск чи агресію. Мабуть, річ у тім, що щирість притягує до тебе людей із подібними цінностями. Я точно не намагаюсь здаватися ідеальною. Мені важливо бути живою й справжньою.
Як аудиторія реагує, коли стикається з неформатною щирістю — болем, розгубленістю, втомою?
Дедалі частіше люди реагують з вдячністю. Всім уже трохи набридли ці ідеальні картинки, красиві підписи, які звучать правильно, але не по-справжньому. За ними часто немає емоцій, немає життя, а людям хочеться бачити реальність таку, якою вона є. Зі складними моментами, втомою, розгубленістю, сльозами, але й з надією, яка навіть у важкі часи десь всередині існує.
Коли хтось чесно говорить про свій стан, навіть якщо це не дуже красиво чи “не по-інстаграмному”, це дуже чіпляє. Багато хто відчуває те саме, але не наважується сказати. Такі щирі моменти дуже важливі.
Яке повідомлення ви вкладаєте у свій контент для молодої аудиторії, яка формується в реальності війни?
Я сама частина цієї молоді, яка живе й дорослішає в реальності війни. Ми не просто майбутнє, ми вже зараз творимо цю країну своїми вчинками, виборами та голосом.
У своєму контенті я намагаюся говорити про важливе просто і по-справжньому. Я хочу показати, що навіть у найтемніші часи можна залишатися живими щодо емоцій, відкритості, здатності любити, мріяти, сміятися. Це не слабкість, а наша сила. Бути щирими, співчутливими, не втратити людяність там, де дуже легко озлобитися чи закритися, — це важливо.