Об’єднання церкви: чи готові українські священники об’єднуватися та які механізми цього процесу

14.12.2022

Вітчизняне релігійне життя переживає буремні часи. З одного боку, є ПЦУ, яку після отримання Томоса від Вселенського патріархату Константинополя визнають єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії. З іншого — УПЦ, яка лише формально позбавилася прив’язки до московського патріархату, а в умовах війни продовжує виконувати руйнівну функцію щодо української держави. Тож як об’єднати Православну церкву України і позбавити впливу на неї країни-агресора?

Навіть після 24 лютого установи, які перебувають під керівництвом митрополита Онуфрія з московського патріархату, українські правоохоронці вважали за краще не чіпати. Втім, ситуація змінилась наприкінці листопада. Проведені Службою безпеки України обшуки виявили у релігійних установах московського патріархату бланки російських паспортів, українських різноманітних документів, пропагандистські матеріали і навіть ознаки злочинів проти сексуальної недоторканності неповнолітніх. Після цього президент Володимир Зеленський заговорив про законодавчу заборону діяльності в Україні конфесійних структур з керівними центрами в РФ. Тим паче що і відповідна петиція за лічені дні набрала необхідні 25 тисяч голосів.

У навчальних програмах московського патріархату панує пропаганда

За словами Митрополита Переяславського і Вишневського ПЦУ Олександра (Драбинко), швидке злиття церков зазнало краху, бо отрута роз’єднання продовжує діяти.

«Той Собор московського патріархату, який відбувся 27 травня, став не чим іншим, як окозамилюванням, оскільки фактично нічого не змінилося. Так, дійсно, Статут почистили від згадувань про московський патріархат, але все це вкладене лише в одну фразу: згідно з грамотою патріарха Олексія. Її називають «томосом про незалежність і автономію», але вона таким документом не є. У прямому та переносному значенні це фільчина грамота, бо у світовому православ’ї структури з таким формулюванням не існує», — підкреслив митрополит Олександр (Драбинко).

Канонічні форми церковного буття — це екзархат, автономна церква і автокефальна церква. Такої форми, як «незалежна і самостійна з правами широкої автономії», не існує. Чинний патріарх Кирило Гундяєв, будучи митрополитом московського патріархату, свого часу став автором цього формулювання та цієї грамоти. Навіть більше, цей Собор не мав жодної статутної сили. Делегати не обиралися, тож навіть за законами церкви це є псевдозахід, рішення якого державі не варто брати до уваги, зазначають фахівці.

А після того, як очікуваного вірянами автоматичного злиття після 27 травня не відбулося, в українському православ’ї почали існувати дві протилежні парадигми, одна з яких оцінювання історії нашої держави та церкви.

«Коли ми говоримо про об’єднання, то повинні усвідомлювати, кого з ким хочемо об’єднувати. Ті, хто прагнуть автоматичного об’єднання, підтримують, що зараз в Україні громадянська війна, а не агресія Росії проти України? Чи готові українські священники об’єднуватися з людьми, які у кутку церкви співатимуть про «матушку-Русь», коли вбивають наших співвітчизників? А як бути з єрессю руського миру, царебожия, спокутуваного мученичества? І на сьогодні московський патріархат не дав жодної відповіді, тобто для об’єднання немає канонічних підвалин», — наголосив завідувач відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ Олександр Саган.

Крім канонічних українська громадськість повинна ще побачити і суспільно-моральні підвалини, вважають фахівці. Наприклад, у навчальних програмах духовних семінарій московського патріархату і досі є русмирівська пропаганда, тож майбутнє покоління священників на місцях доноситимуть її до вірян. Наприклад, голодомор у підручниках називають карою божою для українців, а не злочином сталінського режиму. Якщо не будуть вирішені такі болючі питання, ніхто не рушить з місця назустріч одне одному.

За кордоном гальмують визнання УПЦ, незважаючи на підтримку Фанару

УПЦ не гає часу: відповідно до рішень Феофанівського собору та після отримання Томосу у 2018 році вона почала відкривати свої парафії за кордоном. А ПЦУ московського патріархату такого права не має, бо це канонічна територія Вселенського патріархату. Але попри підтримку Фанару, визнання нашої церкви за кордоном гальмується. Гуманітарну допомогу надають і при цьому під час молитов згадують митрополита московського Онуфрія. Це також є черговим викликом, бо як запевнити духовну опіку над православними українцями за кордоном?

«У нас релігійні об’єднання не мають статусу юридичної особи, і просто механічно змінами до закону заборонити релігійне об’єднання неможливо. Якщо припустимо, що буде скасована реєстрація, Українська православна церква московського патріархату на чолі з митрополитом Онуфрієм не зникне з релігійної мапи України», — наголосив професор кафедри історії Національного університету «Острозька академія» Андрій Смирнов.

Віряни в умовах війни фактично стали заручниками духовного терориста, вважають експерти. Поступово в них відбувається формування стокгольмського синдрому, коли вони починають виправдовувати того, хто над ними знущається.

«Потрібні не тільки рішення щодо керівництва московського патріархату — реальних агентів російських спецслужб. Треба працювати і з вірянами. Це насамперед просвітницька і медійна робота, яку мають проводити і богослови, і політики, і ті віряни, які вийшли з цього російського полону та прагнуть розбудовувати і нашу державу як незалежну та українську церкву, яка прагне позбутися цього духовного терориста, яким є московський патріархат», — вважає священник ПЦУ та громадський діяч отець Георгій Коваленко.     

Українській владі доведеться думати над тим, як захистити права вірян системними заходами. У грудні 2018 року була перша спроба навести лад. Аби люди знали, до якого патріархату належить їхня парафія, ухвалили закон, яким передбачалося використання правдивої назви тими церковними організаціями, які мають свій центр у державі-агресорці. І кожна парафія, монастир та єпархія повинні були повісити табличку на приміщення та розповідати людям правду, зазначивши, ким вони є.

«Але вони цього не роблять з дуже зрозумілих причин. Дивимось соціологію: майже 80% українців зараховують себе до православних. З них більшість зараховує себе до ПЦУ, і лише 4% зараховують себе до московського православ’я. І що робить московська церква? Відмовляється визнавати, що вона московська, порушуючи права українських православних, які не розуміють, про що вони почують під час промов релігійників», — пояснив нардеп Ростислав Павленко, який у 2018 році працював у складі комісії про надання українській церкві Томосу.

Парламентар позначив кілька законодавчих напрямів, які вже сьогодні сприятимуть процесу об’єднання православної церкви в Україні.

Один з них — активізація механізму переходів. Україна сповідує європейський принцип, бо ставиться з повагою до вибору громади. Вже понад тисячу парафій ухвалили рішення увійти до ПЦУ. Проте є й тут велика проблема. Лише чверть з них перейшла разом із священниками.

Другий — держава може почати процедуру перегляду майнових угод. Наприклад, розірвати договори з лаврами (Києво-Печерською та Почаївською), бо використання цього майна не відповідає законтрактованим умовам. Лаври — не склади для зберігання пропагандистської літератури, підробних паспортів та військових квитків громадян України, а також не місце для проживання підозрілих громадян з паспортами країни-агресора, а саме це виявили нещодавно працівники СБУ під час проведення оперативних заходів.

Майбутніми кроками, які мають мотивувати ієрархію московського патріархату ставати на бік ПЦУ, можуть бути санкції та повна заборона їхньої діяльності в Україні. Шляхи реалізації цих пропозицій у законопроєктах різні. Який би з них не обрав український парламент, завдання  держави залишається незмінним: поставити ефективний заслін загрозам національної безпеки від країни-окупанта.

Тетяна Марінова

 

Новини партнерів