Summit під егідою Ричарда Бренсона – щорічна подія, яка триває чотири дні на лайнері посеред океану. Туди неможливо купити квитки, усі спікери та гості — визначні особистості, лідери, глобальні підприємці та новатори, які підтвердили свою причетність до покращення світу. Кожен гість не тільки займається пошуком можливості та їх втіленням, а й робить усе можливе заради покращення життя людей в усьому світі.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.ua
Цьогоріч, на Summit запросили Оксану Лебедєву, засновницю проєкту Gen.Ukrainian Вона стала першою українкою, яка виступила на Саміті.
“Summit – це унікальне поєднання експериментального навчання, презентацій у стилі TED, мистецтва та оздоровлення. Практичний міждисциплінарний натхненник який має на меті створити нове суспільство”
Оксана Лебедєва займається безоплатною реабілітацією українських дітей, що постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення росії. ЇЇ оздоровчо-освітній табір Gen.Camp для психологічної реабілітації дітей та підлітків, які пережили втрату своїх близьких, застосовує власні інноваційні програми травмотерапії «Захищені любов’ю». Проєкт реалізується за підтримки фундації першої леді України Олени Зеленської.
Мій виступ припав на перший день Summit, у той самий день ракети летіли на ЖК, де були мої мама та дитина
Останні новини
Все почалось з того, що наші партнери задонатили для проєкту спеціальну технологію Shiftwave для реабілітаційної роботи у таборі Gen.Camp Умовно кажучи, це інноваційне крісло, під яке пишуться унікальні програми й за допомоги музики, вібрацій, невагомості та інших ефектів воно тренує нервову систему та покращує психофізичні показники. Завдяки цьому, діти із травматичними розладами демонструють хорошу динаміку та за якийсь час починають набагато краще себе почувати. Це інноваційна технологія, яка насправді допомагає у психологічній реабілітації.
Крісло потрібно налаштовувати близько чотирьох днів, тож до нас завітали розробники разом з американськими психіатрами, і коли вони побачили все на власні очі, прожили із нами, то сказали, що нічого подібного ніде у світі не бачили. Що ми створили дуже сильну та інтенсивну реабілітаційну програму, яка замаскована під дитячий табір. Враження їх були настільки яскравими, що мене запросили у складі їх групи на спеціальну панель Summit Річарда Бренсона, який мав відбутись вже за два тижні. Так я і потрапила на цю подію.
Виступ відбувся під час окремої панелі, присвяченої дитячій травмі та способам реабілітації дітей в особливо складних випадках, таких як війна. Я розповідала, як в реаліях війни можливо відновлення українських дітей.
З нашої панелі люди виходили зі сльозами на очах
Саміт тривав 3 дні та 4 ночі з 9 ранку до 21 вечора, тож встигнути можна лише не те, що дійсно в пріоритеті. Моєю задачею було розповісти, як ми під час війни розробляємо унікальні протоколи та психотехнології для лікування дітей після травмуючих подій, а також як це працює. Адже зараз всі розуміють, що сьогодні війна в нас, а завтра вона може бути будь-де. І тут така полярна історія, де з одного боку дуже приємно бути серед перших розробників таких новаторських протоколів, а з іншого – обставини, які нас до цього привели — жахливі та заперечують будь-яку людяність.
Я розповідала не тільки про наші розробки, підхід, а й про те, із якими дітьми ми працюємо. Через що вони пройшли, які в нас кроки, які зміни. У залі всі були в шоці від почутого.
Також, нашою метою було знайти спонсорів для сиріт, які б могли дати дітям шанс на навчання. Адже з гуманітарною допомогою та їжею ми й самі можемо впоратись, а ось дати дітям, які лишились батьків, шанс здобути освіту та повноцінно жити далі – це то, чого ми дійсно потребуємо. І це спрацювало. Наприклад, ми показали відео 16-річного Юри, батька якого розстріляли в автівці, хлопцю стріляли в голову, але він вижив. Ми показали, в якому стані він зараз, і як спрацювала реабілітація. Маємо шанс, що цей хлопець поїде до Америки на навчання. Та й взагалі, до нас прийшло багато людей, що готові фінансувати навчання та школи. І це дуже важливо. До мене підходили люди з запитаннями: “а що вам потрібно, гроші?”. Але ж гроші — це найпростіше що можна дати.
На Summit я познайомилась із Адамом Брауном, який мене неймовірно вразив. Він автор книги “Олівець надії”, і у віці 25 років почав відкривати школи для дітей у бідних країнах. Зараз йому 38 років, і він відкрив близько 600 шкіл — це натхненний приклад невигаданої історії того, як звичайна людина змінює світ. Проте в нього інакший досвід спілкування з іншим соціальним колом людей. Він прийшов на наш виступ і був трохи збентеженим. Адже я показувала фото дітей, що побували в Діснейленді разом з батьками, а потім їх батьків розірвало ракетою на очах у тих дітей. І це зовсім відмінне від його досвіду суспільство.
“Мене вразило, що ось ти знаходишся на лайнері, дивишся на захід сонця, тебе оточують визначні особистості та круті музиканти, а в цей час на твій дім летять ракети. І як це взагалі може поєднуватись?”
Але я швидко склала себе до купи, нагадала собі, що це не їх війна. Тому мій виступ почався саме із фрази “l we are what we experience”, а люди навколо просто не можуть осягнути усього спектру жахіть та емоцій, але вони можуть допомогти інакше, і за це я відчуваю вдячність. Тому я вважаю за потрібне завжди й всюди розповідати про те що відбувається у нас вдома. Про ракети й вибухи, про смерті та життя. Але розповідати не з позиції агресивної, а з позиції спільного пошуку рішень для допомоги.
Мій головний меседж полягає в тому, що зараз ми можемо виростити зовсім нове та унікальне покоління
Як говорять в Ізраїлі — важкі часи виховують сильних людей. І те, що я бачу — усіусі ці наші діти, вони дійсно інші та сильніші. І саме вони відбудовуватимуть краще суспільство та кращу країну. Адже ми займаємося також дослідницькою діяльністю у сфері резильєнтності. Бо діти та їх батьки змінились назавжди, але ми виборюємо їх у війни, ми хочемо аби вони жили та жили яскраво.
Головний інсайт цієї події для мене полягав у розумінні, що не варто очікувати від світу, що люди зможуть відчути те ж саме, що і ти. Але потрібно розмовляти і говорити інтелігентною мовою із позиції сили: мовляв, ми справляємось, нам допомагають, ми не втомилися, ми йдемо до перемоги, але ми просимо за можливості підтримати дітей, адже їм потрібні соціальні ліфти. Бо вони не просто батьків втратили, вони втратили шанс соціальної інтеграції, освіти та можливостей.
Натомість, ми ділимося зі світовою спільнотою своїми дослідженнями саме по темі резильєнтності, аби нові технології були доступні спеціалістам у кожній країні. Адже ми розробили протоколи відновлення психіки дітей та підлітків. Спочатку ми працювали із дітьми до 12 років, а потім зрозуміли, що тинейджери також потребують допомоги, щоб не більше. Адже їм потрібно десь жити, розуміти, хто вони і для чого вони, обирати шлях реалізації — і ця їх тотальна спантеличеність призводить до ще більшої травматизації. Але ми винайшли методи, які дозволяють дітям та підліткам будувати своє майбутнє, адже їх психіка не завмерла на травмуючій події, вона здатна інтегрувати новий досвід.
Джефрі Роуз, психіатр
Джефрі Роуз, психіатр: Я відвідав Gen.Camp, і зрозумів, що насправді це надпотужний центр інтенсивної психологічної реабілітації для травмованих, який розумно замасковано під дитячий табір з усіма необхідними для дітей та тинейджерів активностями. Розумний та персоналізований підхід, велика кількість технологій та постійний емпатичний контакт із дітьми під час реабілітації – стане новаторською моделлю для всього світу у питаннях терапевтичної роботи із постраждалими від війни дітьми.
Після виступу я отримувала багато питань, і найпоширеніші стосувались того, що саме в нас спрацювало? Які технології ми запровадили, аби досягти таких виняткових результатів? І я відповіла, що спрацювали не технології, а найпростіше та складніше водночас. Спрацювала людяність, режим дня, погода, обійми, багато любові, прийняття горя, знов обійми. Тобто працювали прості речі – дружба між дітьми та дружба між дорослими та дітьми. Адже людині все ще потрібна людина, і ніяка технологія цього не зможе замінити. Бо перше, що потрібно для відновлення — це фізична та емоційна безпека. Так, ми працюємо з апаратними методиками, новітніми технологіями, які є виключно в реабілітаційних центрах. Але головну справу роблять люди.
Ми повертаємо базову довіру до світу та людей
Також, варто звернути увагу, що у нас багато дітей у таборі. Травми у всіх приблизно однакові, і завдяки змозі бачити, як інші діти переживають своє горе, вони швидше дають цьому горю право стати частиною своєї історії. Не відштовхують його та не закриваються від нього, а осмислюють та приймають. Діти дозволяють собі бути різними, реагувати по-різному і таким чином повертатися до себе.
І цей Summit дав мені велику перевагу:по-перше, бути першою українкою яка виступала на подібному заході, по-друге — розповісти про наші методики та технології.
“І ти знаходишся серед спільноти, яка дуже серйозно розмірковує, як ми можемо на довше зберегти молодість, а в тебе дома ракети падають на школи”
Я вважаю, що кожен на своєму місці робить усе, що може. Не тільки наш президент їздить по країнах та домовляється, ми також домовляємось, і фіксуємо злочини, і ця сила спорідненості робить нас нацією, яка побудує новітнє суспільство. І зараз нам важливо дбати не тільки про їжу і зброю, а також і про те, що ми робитимемо після перемоги. Як ми допомагатимемо нашим людям, як змінюватимемо освітні програми. Тому ми вже готуємо інструменти для розв’язання цієї проблеми. І дуже важливо, що на Summit мій виступ був не одним із тих, де просять грошей та допомоги, а тим, де я пропонувала рішення проблем дитячої травматизації та ставила питання щодо соціальних ліфтів. Адже ми не лише інтенсив, ми також допомагаємо дітям й надалі й залучаємо до цієї допомоги спонсорів, допомагаємо з лікуванням та освітою.
Втративши батьків діти втрачають сенс життя
Ми почали роботу з дітьми, які потребують допомоги вже зараз — коли ще немає омріяного кінця війни, коли все ще не так стабільно, як хотілося б. Ми усвідомлено вже зараз закладаємо основи роботи з травмою, пропагандуємо культуру ментального здоров’я і використовуємо для цього абсолютно всі можливості.
У нас була історія із хлопцем, який написав, що єдине, чого він хоче — це повернутися в момент обстрілу і померти разом з мамою. Бо жити він не хоче і не розуміє навіщо. А потім він написав фразу, що жити, треба обов’язково. Жити заради тих, хто поруч і тих, хто не з нами, і що життя не закінчується ніколи. І різниця між цими моментами рівно 20 днів. І це справжнє диво, що ми можемо бути причетні до зміни цілих життів.
