Казковий світ Олександри Король ми випадково побачили у соцмережах і закохались з першого погляду. А потім просто відвідали виставку, щоб побачити роботи наживо, і саме там вирішили знайти майстриню і поспілкуватися про її життя, неймовірні мініатюри, спогади й фантазії. І зібрати світлини, які відображають світогляд і майстерність. 

Про дитячі захоплення

За фахом я лікар. Навчатись пішла свідомо, як то кажуть, за покликом душі, бо в родині медиків не було. Спочатку мені все подобалось: два роки у поліклініці, потім на кафедрі імунології медичного інституту. Але згодом побачила систему зсередини й зрозуміла, що більшу користь принесу своїй сім’ї. Проте й бути просто домогосподаркою не змогла. 

Згодом поверталась до медицини вже як психолог, але після цього періоду все ж таки пішла з медицини назавжди. Тоді й почала шукати, що ж насправді моє. І воно наче саме прийшло, як спогад із дитинства. У батька в проєктному інституті я могла годинами роздивлятись маленькі деталі архітектурних макетів. До того ж любила плести лялькам мініатюрні шкарпетки чи ще якесь вбрання. Тоді й почала шукати, хто і як у нас це робить

«У мене давно є одне правило — завжди потрібно вчитись, будь-де і будь-коли». 

Про навчання 

Спочатку в галереї «Парсуна» знайшла майстер-клас з лялькових меблів і почала ліпити авторську ляльку. Потім перейшла на створення мініатюрного взуття, сумочок та валіз і певний час працювала на замовлення. Десь через два роки, у 2014-му, взяла участь у виставці «Модна лялька». Робила лялькові будиночки, згодом опанувала різні інструменти і поступово повністю відійшла від ляльок і перейшла на скульптурні мініатюри. Натепер я учасниця понад 30 колективних виставок і маю п’ять персональних.

Наразі я майже не використовую готових предметів, можливо, за виключенням скляних. Решту зазвичай виробляю сама за допомогою фантазії та інструментів. 

«Я бачу предмети не так, як більшість людей. У мене вони часто виникають, як готова деталь мініатюри, коли залишається лише придумати, як саме цей предмет перевтілити». 

Проте буває й навпаки — є задум, а як його втілити, не одразу зрозуміло. Так було із друкарської машинкою. Тоді якось випадково зрозуміла, що можна зробити клавіатуру із зубців масажної щітки для волосся. А, наприклад, маленький глобус — це кулька із звичайного дезодоранту, обклеєна роздрукованими картами.

Про виставки

Вже перша виставка, де я брала участь з мініатюрами, викликала справжній ажіотаж. Тоді це було досить нове й незвичне. Можливо, тому була така зацікавленість. Далі були й інші — у Києві, Одесі, Вінниці та Умані. А потім мої мініатюри були представлені у Чехії, Нідерландах і Франції. Одна з робіт «І будуть люди на землі» виставлялась у Відні. Ще три беруть участь у постійній виставці “Військово-польовий арт”, яка раніше пересувалась містами України, а нині експонується у Міністерстві внутрішніх справ. А мініатюра «Лабіринт часу» — у неврологічній клініці на вулиці Євгена Чикаленка, колишній Пушкінській.

На жаль, такі роботи майже неможливо транспортувати масово й на далеку відстань. Як би я не намагалась оберігати, все одно після дороги доводиться їх відновлювати й реставрувати. Навіть Україною їм важко подорожувати. Тому ні виставляти, ні продавати їх поза межами Києва я майже не можу. 

Про прихильників і шанувальників

Багато людей цікавляться, чи можна втілити якусь їхню ідею або виконати повтор на замовлення. І я майже завжди відмовляю. Річ у тім, що кожна робота — це моє бачення й мої фантазії, і вони не завжди збігаються з почуттями інших. Проте є один колекціонер, який зібрав уже 15 моїх мініатюр. Саме завдяки йому відбулась моя виставка у музеї Шолом Алейхема. А загалом мої роботи перебувають у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

“Я майже не повторюю свої роботи, бо відтворити аналог досить складно” 

У соцмережах у мене є підписниця, в якої дитина дуже захоплюється мініатюрою і любить розглядати мої композиції. Вона іноді надсилає фотографії її робіт, і мені дуже приємно, що когось я надихаю на таку творчість. 

Олександра Король про мистецтво мініатюри

В Європі існує колекційна мініатюра й авторська. Колекційна — це надскладні роботи, в яких необхідно дотримуватись досить жорстких вимог. Насамперед це роботи, які максимально відповідатимуть атмосфері та реаліям часу. А також дизайн і матеріали — дерево, клей, фарби і навіть лак. Мої роботи належать саме авторській мініатюрі, де все обмежується фантазією та вмінням майстра. 

Багато моїх мініатюр пов’язані саме з валізами — маленькими й великими. Дуже багато маленьких я робила на замовлення і навіть надсилала за кордон іншим майстриням. А у великих втілювала свої фантазії. Мої улюблені — саквояжі. 

«Сімейні таємниці» — це особиста історія. Я її втілила у старовинній валізі, з якою мій дід повернувся з війни. У ній ми раніше зберігали ялинкові прикраси. А ще всередині знайшла газету, здається за 1958 рік, і зберегла її як реліквію. Так і народилась ідея, яка з реліквій втілилась у композицію. 

На одну мініатюру я витрачаю у середньому три-чотири тижні. Якщо в мене виникає ідея, я вже не сплю ночами — занотовую й продумую деталі. Бо сенс будь-якої композиції — саме в деталях, які роблять мініатюру живою, з душею. А потім щодня працюю, поки не закінчу. 

Про назви

Іноді буває, що спочатку народжується назва, а потім під неї я збираю й створюю предмети. А іноді робота трансформується з часом. Так, наприклад, «Настільна бібліотека» спочатку була просто мініатюрою, а потім я зробила з неї світильник. 

Не можу не сказати про особливі роботи, які присвячені темі війни. «Любов тут більше не живе» — перша така мініатюра, яку я зробила у 2019 році. Довго не могла думати у цьому напрямі, але один із шанувальників спонукав до втілення. Це робота про людей, які втратили рідний дім, які були змушені залишити своє минуле життя із спогадами і мріями. Зараз у мене вже чотири роботи на воєнну тематику. 

Ще одна мініатюра зроблена в ящика з-під набоїв, а інша — у корпусі старого годинника. Вони відображають наші думки й реалії. Це повсякденне життя українців — заклеєні вікна, ночівлі в укриттях, пляшки з водою та інші атрибути сьогодення. Четверта робота — це маяк, зроблений у тубусі від снаряда.

Про фантазію

У мене ніколи не виникало думки про те, що все набридло й хочу покинути. Після кожної роботи я беру маленьку паузу й відпочиваю. І тоді нерідко виникає страх, що фантазії скінчились і більше нічого не зможу придумати. Проте буває й таке, що фантазую наперед. Іноді думаю про те, що зір вже не той. Я не працюю з лупою, хоча вона в мене є. Але мені потрібно бачити загальний план мого задуму, як кожна деталь виглядає реально, а не у збільшеному вигляді. 

“Я не люблю симетрію і ніколи не женусь за ідеальним виглядом. Чи часто ми бачимо у реальному житті щось абсолютно ідеальне? Так і в моїх мініатюрах”

Одного разу я навіть вирішила зробити мініатюру для себе, так би мовити, свій автопортрет, щоб подолати оцей страх залишитись без фантазій. Якщо колись таке станеться, то я завжди можу робити мініатюру із своїх наявних композицій. 

Про відображення спогадів 

Звісно, в Україні не я одна роблю мініатюри, у нас багато майстрів. Це й румбокси, і лялькові будиночки або просто мініатюрні меблі. Проте композиції у старих речах як от валізи, саквояжі, горщики, раритетні клітки або старовинні корпуси годинників — таких я не зустрічала. 

“Я не даю майстер-класів, бо не розумію, чого саме я можу навчити — робити стілець чи паперову книжку? Це не вузька спеціалізація, як-от будиночки з дерева або перефарбування меблів. А фантазії й інших ракурсів бачення навчити неможливо”

Наприклад, я придумала зробити хатинку в горщику. Це не вично, але виглядає і сприймається чудово. А нещодавно подумала: а чому б не використати корпус від старого пилососа? І вже почала нову роботу. 

2023 року як майстриня скульптурної мініатюри я отримала диплом Національної премії «Найкраща українка в професії». Але найбільше мене тішать слова багатьох глядачів на виставках, що в моїх роботах є щось магічне й натхненне. А ще я дуже вдячна чоловіку за те, що можу займатись улюбленою справою і таким чином реалізовуватися.