Олена Пчілка: “Жінка має бути не лише музою, а й голосом”

Її ім’я довго залишалося у тіні: не забуте, але й не досить вивчене. Не таке гучне, як у її доньки, Лесі Українки. Проте саме вона тримала на плечах той дім, у якому виховувалися гідність і свобода. Саме вона стояла біля витоків того слова, яке згодом проросте в національний міф.

Жінка, яка не мовчала

Народжена у шляхетній родині Косачів 1849 року, Ольга Драгоманова з дитинства жила в середовищі, де говорили французькою, завжди навчалися і мріяли про освіту в Європі. Але вона обрала інше: українську мову, народну культуру й боротьбу.

Олена Пчілка стала тією жінкою, яка першою серед інтелігенції не соромилася одягати вишиванку, вивчати пісні простого люду й збирати народні казки. Вона не просто жила в Україні, а будувала її в собі, у своїх дітях, у словах.

«Мене виховала мати — не з книжки, а з серця», — згадувала Леся Українка. Це серце билося під вишиваним кораловим намистом Олени Пчілки.

Усе починалося зі слів

Писати вона почала з молодих літ. Спочатку прозу й поезію для дорослих, а пізніше для дітей. Вона писала у той час, коли українська мова була заборонена царськими указами. Але ні заборони, ні тиск на родину через її брата, відомого мислителя Михайла Драгоманова, не змусили її мовчати.

У 1887 році вона стала редакторкою журналу «Перший вінок» — першого українського альманаху, повністю створеного жінками. Тоді це був важливий крок: писати українською мовою про жінок, для жінок і від жінок.

«Жінка має бути не лише музою, а й голосом», — казала вона, і це був заклик до дії.

Родинний фронт

Олена Пчілка народила й виховала шестеро дітей. Найвідомішою з них стала Леся Українка. Але важливо інше: в їхньому домі не тільки вчили музиці й мовам, а й привчали до опору. Замість русифікованих шкіл — домашнє навчання. Не модні романи, а народні пісні. Замість мовчання — дискусії про права, ідеї та справедливість. Коли Лесі стало зле, саме Пчілка шукала лікарів, організовувала лікування за кордоном, і водночас редагувала тексти, писала й видавала збірки.

«Жінка — то не тінь чоловіка. Вона — світильник дому і громади», — писала Пчілка у своїх публіцистичних текстах.

Творча спадщина

Олена Пчілка залишила нам не лише оповідання, байки й поезії. Це й десятки перекладів з європейських мов, зокрема вперше з білоруської, а також праці з етнографії, спогади, публіцистику. Вона зібрала понад 100 вишиваних зразків з Полтавщини, Волині й Київщини й видала перший альбом української народної вишивки ще у 1876 році. А ще зберегла щоденники Лесі, листування родини, архіви.

Вона вірила у силу слова й жіночу силу. У те, що українська культура не може бути маргінальною. У те, що виховання починається з дому, з поваги до мови, до книжки, до вишивки, до пісні.

«Свобода не дається, її плетуть, як рушник — стібок за стібком», — говорила вона. І сама ткала цю свободу кожним своїм текстом, кожним днем.

Цікаві факти

• Її псевдонім «Пчілка» означає «трудівниця». І справді, вона працювала з неймовірною наполегливістю все життя.
• Була знайома з Франком, Драгомановим, Костомаровим, Старицьким, Лисенком. Часто організовувала літературні вечори у себе вдома.
• Мала непохитну думку щодо фемінізму: її твори наповнені образами сильних, самостійних жінок.
• На початку ХХ століття стала однією з небагатьох жінок у складі Наукового товариства імені Шевченка.
• Після смерті Лесі Українки, Пчілка самостійно редагувала й видавала її твори. 

Спадщина

Олена Пчілка померла 1930 року. Вона прожила довге життя, яке вмістило епоху трьох імперій, боротьбу за українське слово, смерть дітей, втрату дому. Але вона так і не здалася. Бо була жінкою, що випередила свій час. І коли ми згадуємо про Лесю Українку, варто замислитись над тим, якою була жінка, яка виховала видатну доньку українського народу.