На перший погляд її біографія здається майже неможливою для жінки кінця ХІХ століття: багатомовна, начитана, європейськи освічена, вільнодумна. Народжена в родині німецько-польського роду Вернерів, Ольга Кобилянська все своє доросле життя ідентифікувала себе українкою — не за походженням, а за вибором. Цей вибір вона зробила наперекір імперським кордонам, мовним і культурним традиціям і навіть сімейному колу.

Вона багато мандрувала Європою, але оселилася у Чернівцях і прожила там майже пів століття. Її містом стали вузькі вулички з краєвидом на буковинські пагорби, а мовою — українська, яку вона вивчила самостійно й у якій відкрила себе як письменницю. Цей вибір визначив усе її життя й творчість.

Гортензія й Царівна

Її називають «модерністкою», «феміністкою», «активісткою». І всі ці ярлики правдиві, але надто вузькі. Кобилянська говорила про жіночу гідність, свободу, самореалізацію задовго до того, як ці поняття стали політичними чи академічними. Її героїні — не покірні тіні епохи, а складні, внутрішньо сильні особистості, які прагнуть самостійності.

Вона розповідала про бажання, тілесність і кохання, не боячись табу. У 25 років написала першу в українській літературі відверту еротичну сцену. Настільки сміливу, що її відмовилися друкувати. Вона вміла дивитися на жінку не як на об’єкт моралі, а як на людину з правом на власну волю. Саме тому її «Царівна» і сьогодні звучить несподівано сучасно.

Універсальний талант

Читачі звикли думати про Кобилянську як про письменницю, але для свого часу вона була рідкісною «універсальною особистістю». Вільно володіла польською, німецькою, румунською та чеською, грала на трьох музичних інструментах, добре малювала, їздила верхи й навіть мріяла про акторську кар’єру.

Мало хто знає, що Кобилянська була однією з перших українських авторів, які думали про екранізацію власних творів. Вона сама написала сценарій за мотивами повісті «Зілля…» і подала його на розгляд до однієї з німецьких кіностудій. Кіноіндустрія тоді лише народжувалася, але письменниця вже бачила свої тексти на екрані. Їй відмовили, проте ця спроба свідчить про масштаби її уяви й сміливості мислення.

Цей всебічний розвиток пояснює, чому її тексти такі кінематографічні, музичні й пластичні. Вона бачила світ глибше, ніж більшість сучасників і вміла передати цей образ читачеві.

Кохання і самотність

Попри силу, незалежність та емансипованість, Кобилянська мала одну болючу, майже романтичну рису — відчайдушну, нерозділену й тривалу любов до одного чоловіка, Осипа Маковея. За документами відомо, що вона інколи навіть змінювала свій вік, щоб здатися йому молодшою. Це кохання тримало її роками, але так і не привело до шлюбу.

Кобилянська не мала власних дітей, але виховувала племінницю як доньку. А тепер її нащадки живуть у Франції та Чернівцях, місцях, що стали для письменниці важливими в різні періоди життя.

Жіноча солідарність

Кобилянська мала коло близьких подруг, яких сьогодні назвали б «жіноче товариство підтримки». Серед них — Наталія Кобринська, Ольга Окуневська, Лариса Кохановська та, звісно, Леся Українка. Дружба з останньою стала окремою історією.

Леся першою написала їй листа, запрошуючи до знайомства: настільки сильне враження справили на неї твори «конкурентки по цеху». Згодом вони стали близькими, майже сестрами, ділилися рукописами, читали одна одній найважчі, найсміливіші й найособистіші тексти. Це була дружба творчих інтелектуалок, яка не втрачала сили навіть на відстані.

Цікаві факти

• Її далеким родичем був відомий німецький поет Захарій Вернер.
• У 14 років написала перший вірш, а у 17 — перше оповідання.
• У юності мріяла про кар’єру акторки та навіть пробувала сили на сцені.
• Кобилянська була завзятою наїзницею та їздила верхи майже щодня.
• Самостійно опанувала українську мову, якою писала свої найвідоміші тексти.
• Була авторкою першої відверто еротичної сцени в українській літературі.
• Її будинок у Чернівцях став одним із найважливіших осередків інтелектуального життя Буковини.
• Подруги називали Ольгу Гортензією через улюблену квітку письменниці.