Парентифікація: коли в родині дитина грає роль дорослого

За умови здорових сімейних стосунків кожному члену сім`ї комфортно у своїй ролі, тож сім`я розвивається, проживає своє щасливе життя. Але що відбувається, коли ролі переплутані? Цей процес називається парентифікацією (від англ. parents — батьки), тобто коли дітям відводиться роль старших і вони стають батьками для власних мами і тата.

Роль батьків

Коли я говорю про ролі у сім`ї, то маю на увазі, що, стаючи батьками, кожен із нас виконує ту чи іншу функцію. Іншими словами, деякий час ми обслуговуємо власних дітей, допомагаємо їм розвиватись, дорослішати, контролюємо їх, несемо за них відповідальність. Тобто у тата, мами (або іншого важливого дорослого) є своя функція і роль таких собі беззаперечних авторитетів, які дають надійну опору та підтримку дітям.

Роль дитини

Від перших днів життя функція дитини — зростати, розвиватись, долати труднощі та кризи, заручившись підтримкою та ресурсом батьків. І такий сценарій триватиме її до повної автономії та незалежності. Це здоровий сценарій розвитку і дітей, і родини загалом.

Але необхідною є одна вагома умова: ресурс батьків (насамперед психологічна зрілість та емоційна стійкість), адже для виховання та розвитку дітей необхідно не лише задовольняти їхні фізіологічні потреби, а й психологічні.

А що ж відбувається, коли у батьків ресурсу не вистачає або його просто немає? Сценарії можуть бути різними, проте найімовірнішим є сценарій, коли дитина надто рано дорослішає і несвідомо виконує батьківську роль. Це явище й має назву парентифікація.

Причини парентифікації

Звісно, така зміна ролей відбувається не із власного бажання дитини. Цей процес розпочинається, коли батьки починають шукати підтримки та ресурсу від своїх дітей. І для кожного процесу необхідні певні умови. Ось про них поговорімо далі.

1. Розмиті психологічні кордони або їхня відсутність

Батьки не у змозі встановлювати межі допустимого або непослідовні у цьому (сьогодні малювати стіни можна, бо мама має гарний настрій, а завтра за це вхопиш по дупі, бо у мами болить голова). Дитина вчиться підлаштовуватись під настрої.

2. Озвучування «дорослих» проблем

Батьки розповідають дитині про проблеми, які є в стосунках між ними, дорослими. Запитують та радяться з дитиною, наприклад: «Як ти хочеш — щоб я розлучився з мамою чи ні?» або «А ти хочеш братика чи ні?», або «Чи варто нам переїжджати до бабусі?» тощо. Слухаючи подібні розмови, дитина відчуває тягар відповідальності за ухвалення рішення.

3. Відповідальність не за віком

Догляд за молодшими братами/сестрами (бо лунають аргументи батьків: «Ти старший/старша і ти мусиш!» або «Як же я без тебе впораюсь?!»). Догляд за хворими родичами (бабуся/дідусь, а інколи і тато/мама).

4. Незрілість батьків

Причиною може бути й інфантильність, психологічна незрілість батьків. Коли мама й тато понад усе прагнуть стати найліпшими друзями для доньки/сина — хочуть знати все про життя дітей, тусуватись із їхніми друзями, ділитись інтимними переживаннями. Часто у таких сім’ях важко розрізнити, хто є хто.

5. Безпорадність батьків

Діти для безпорадних батьків стають паличкою-виручалочкою, користуючись якою вони перекладають розв’язання проблем на плечі доньок та синів.

6. Тимчасові труднощі

Тут маються на увазі особисті кризи у житті батьків: розлучення, смерть близьких, хвороби, а отже, складні емоційні переживання, емоційна холодність та відсутність у житті дитини. Тому малюк, який не отримує любові, прийняття, емоційного піклування від найдорожчих йому людей, намагатиметься здобути прихильність та увагу мами/тата з усіх сил.

7. Маніпуляції

Маніпуляції (свідомі, несвідомі) батьків у вигляді відповідальності за їхній стан або переживання: «Ох, це через тебе у мами болить серце/голова/руки» або «Та що ж ти за дитина така?».

Механізм запуску парентифікації

Чому запускається такий деструктивний механізм у сім’ї? Усі ми родом з дитинства, і наші батьки також. Тому, коли сімейна історія наших мам і тат була не радісною, батьки просто не змогли отримати нормального, здорового прикладу дитячо-батьківських стосунків. Коли любові в житті батьків було надто мало, вони хочуть долюбити себе через власних дітей, і проєктують на них Образи власних батьків. Найсумніше те, що вони не отримають тієї бажаної любові, тому страждати будуть усі: і дорослі, і діти.

На завершення скажу, що яйце не може вчити курку, так само як і діти не здатні дати дорослим те, чого поки що не отримали самі. У сімейних системах діє закон ієрархії — кожен повинен мати своє місце. А любов, підтримку, енергію та ресурс ми отримуємо від великого до малого, а не навпаки.