Ця історія з огляду на минуле лише здається казковою, хоча насправді могла б стати сюжетом історичного роману. Вона відображає реальні сторінки життя однієї української жінки, яка пройшла крізь фронт, імперські інтриги, кохання з азійським принцом і складне життя в екзотичному королівстві. Катерина Десницька стала першою європейкою, яка отримала титул принцеси Сіаму й першою жінкою в історії монархії, яка захотіла розлучення з представником королівської родини. 

Волинське дитинство

Катерина народилася у Луцьку 1886 року у великій родині судді Івана Десницького. Батька вона майже не пам’ятала: він помер, коли їй було лише два роки. Мама переїхала з дітьми до Києва й намагалася дати кожному з них шанс навіть у ті часи, коли шансів було небагато. Сім’я була строката: діти від перших шлюбів, спільні, усі разом, як один гурт. У таких родинах уміли не тільки виживати, а й цінувати освіту.

Катерина закінчила Фундуклеївську гімназію у Києві, а потім курси медсестер у Петербурзі. Уже тоді вона була не просто красунею, а дівчиною з характером: не мріяла про палаци, а вирішила йти на війну.

Сестра милосердя

Під час російсько-японської війни вона пішла на фронт добровільно. Можливо, не лише з патріотизму, а й через юнацьке кохання. Кажуть, вона хотіла бути ближче до молодого курсанта Івана. Чим усе завершилось із Іваном достеменно невідомо, але на фронті Катерина проявила себе так, що отримала Георгіївський хрест за мужність.

А далі був бал георгіївських кавалерів у Петербурзі, де серед офіцерів у парадних мундирах з’явився один, зовсім не схожий на інших. Смаглявий, з глибокими очима та екзотичною поставою, принц Сіаму, гусар на службі Російської імперії. З цього танцю й почалася історія, яка розтяглася на десятки років і три континенти.

Чакрабон і Катерина: роман не для хронік

Принца звали Чакрабонгсе Буванафа. Він приїхав у Петербург на навчання ще хлопчиком. Спочатку у Пажеському корпусі, потім в Академії Генерального штабу. Говорив російською, їздив верхи і навіть виглядав як будь-який інший офіцер гусарського полку. Хіба що в його рисах було щось незвичне, що було важко пояснити.

Чакрабон і Катерина закохалися по-справжньому. Проте королівська родина у Сіамі мала інші плани. Принц не мав права одружуватися з християнкою, тим паче з європейкою без родоводу. Але вони поїхали з Петербургу далі. Спочатку була Одеса, потім Константинополь і таємне весілля. А потім — Сінгапур і Єгипет, де вони жили, здається, лише один для одного.

Принцеса На Пхітсанулок

Офіційно Катерина стала принцесою лише після смерті короля Рами V, батька Чакрабона. Його наступник, брат Чакрабона, визнав шлюб, дав їй титул На Пхітсанулок, а сину Чулі — статус спадкоємця. І тоді Катерина приїхала у Бангкок уже не як коханка, а як принцеса.

Вона жила у палаці, носила тайський одяг, виховувала сина. Але й надалі лишалася європейкою, і це завжди було відчутно. Її не сприймали до кінця своєю, про неї шепотіли за спиною. Вона відчувала самотність, але не скаржилася, бо такою була завжди: стриманою й гідною.

Тінь іншої жінки

У 1919-му все змінилося. Принц закохався знову, цього разу в дівчину зі своєї ж династії — молоду тайську буддистку. І запропонував Катерині залишитися першою дружиною. Адже у Сіамі полігамія була звичною справою. Але горда волинянка не погодилася: вона просто зібрала речі й пішла, без публічного скандалу і трагедій. Лише попросила офіційного розлучення. Але втратила найболючіше — сина. Його залишили при дворі, оскільки він був спадкоємцем. І до того ж довго не міг пробачити матері, що та пішла.

Життя після Бангкока

Після розлучення Катерина пожила трохи у Шанхаї у родича-дипломата. Працювала у Червоному Хресті, здавала кімнати в орендованому будиночку, де й зустріла американця Ґарі Клінтона. Він працював електриком і допомагав із ремонтом, а потім залишився назавжди. Пара одружилася, а згодом вони вже разом втекли від японсько-китайської війни до США.

Сімейне життя було звичайним і спокійним. Катерина навіть пробувала себе у бізнесі. Вона завжди залишалася в тіні минулого і навіть подумки не поверталася до минулих часів.

Остання зустріч із королівською родиною

Після смерті Чакрабона, раптової, від запалення легенів, Катерина приїхала на похорон. Формально як колишня дружина, а насправді як та, кого він кохав. Виявилося, що усе своє майно принц залишив новій коханці. Але брат, король Сіаму, розділив спадок і надав частку Катерині й синові.

Катерина доживала у Парижі, поруч із сестрою, а не з сином, якого вона бачила лише кілька разів після війни. Він жив у Лондоні, працював на BBC, написав мемуари. Але так і не зміг пробачити матері її вибору.

Катерина померла у 1960-му, кли їй виповнилося 74 роки. Без камер і фанфар, просто як жінка, що пройшла надто довгий шлях, щоби боятися кінця.

Сьогодні її ім’я іноді знову спливає на поверхню. У Таїланді її згадують як частину династії. А в Україні — як дочку Волині, що побачила тропіки, назавжди змінила своє життя, але не втратила себе. Її онука Наріса і правнук Уго й досі розповідають її історію в інтерв’ю, на сценах та у книжках, бо така історія не може загубитися. Вона і надалі має звучати знову й знову.