Оксана ХромоваДля цієї сміливої дівчини океан почався задовго до того, як її човен відірвався від берега Португалії. Він народився з ідеї, що здавалася абсолютно божевільною: молода студентка-фізик з британського Лафборо вирішила самотужки переплисти Атлантику. У 21 рік Зара Лаклан не лише здійснила цю подорож, а й встановила одразу три світові рекорди. Саме тому її історія свідчить про те, як сила характеру та наполегливість здатні перетворити звичайну людину на легенду.
Як усе почалося
Дитинство Зари не мало нічого спільного з морем. Вона росла у Великій Британії не серед яхт чи океанських подорожей, а серед книг і мрій. Її звичайним життям були університет, фізика й волонтерські проєкти. А поштовхом до зміни стала історія жінок, які самостійно змогли переплисти океан. «А чому не я?» — це питання стало початком її власного шляху.
Менш ніж за рік вона пройшла підготовку, для якої іншим потрібні довгі роки. Купила невеликий океанічний човен, навчилася керувати ним, вивчила навігацію, правила виживання та техніку безпеки. Кожен день вона присвячувала тренуванням і пошуку фінансування для своєї подорожі. Її мета була подвійною. По-перше, довести, що це можливо, і по-друге, зібрати кошти для благодійних організацій, що підтримують жінок у спорті та ветеранів армії.
97 днів у відкритому океані
27 жовтня 2024 року Зара стартувала з Лагоса, Португалія. Попереду було понад 6 тисяч кілометрів води, хвиль і невідомості. У перші дні зустрічний вітер майже зупиняв човен. Бувало, що вона гребла по двадцять годин поспіль, аби просунутися лише на кілька миль. Сон зводився до коротких сесій по 30-40 хвилин, а тіло боліло від постійного повторення рухів.
На сороковий день шторм перевернув човен. Обладнання було частково пошкоджено, а телефон, з якого вона слухала музику, розбився. Тиша океану, яка й без того здавалася нав’язливою, стала абсолютною. Але Зара не зупинилася. Вона випрямила човен, перевірила запаси і продовжила шлях.
Побут на човні
Її щоденне життя було простим і суворим. Харчування складалося із сублімованих страв, рису, білкових батончиків та сухих сумішей. Гаряча вода для їжі була розкішшю, отриманою завдяки маленькій плитці та газовим балонам. Прісну воду вона добувала через ручний опріснювач — кожен літр вимагав десятків натискань на помпу.
Сонячні панелі давали мінімальну енергію для навігації та зв’язку, тому Зара економила заряд і працювала переважно із паперовими мапами. Вечорами вона робила короткі записи у щоденник, фіксуючи не стільки події, скільки свій психологічний стан. Ці кілька слів іноді рятували від відчуття, що час розчиняється у безкінечному горизонті.
Психологічні виклики
Найважчим ворогом була самотність. Коли хвилі й темрява накривали човен, будь-який звук здавався загрозою. Втома викликала галюцинації: їй здавалося, що на хвилях стоять коні або з’являються фігури людей. Щоб не піддатися страху, Зара створила власні правила. Щодня вона писала одну річ, за яку вдячна океану, та відзначала навіть найменші перемоги — плюс одну милю, ясний захід сонця, зустріч із дельфінами.
Були й моменти радості. Коли вперше поруч пропливли дельфіни або коли летючі риби вночі падали на палубу, вона відчувала, що океан не лише ворог, а й неймовірний співрозмовник. Ці короткі миті нагадували їй, чому вона тут і чому не має права здатися.
Рекорди, які увійдуть в історію
1 лютого 2025 року її човен досяг узбережжя Французької Гвіани. Зара стала першою жінкою, яка переплила Атлантику від материкової Європи до Південної Америки без допомоги. Вона також стала наймолодшою людиною, що зробила цей маршрут, і наймолодшою жінкою, яка самостійно перетнула океан.
Її подорож тривала 97 днів, 9 годин і 20 хвилин. Але за цими цифрами стоїть набагато більше: історія сили волі, внутрішньої дисципліни та готовності йти до кінця, навіть коли здається, що немає сил.
Повернувшись, Зара отримала нагороду від свого університету, а її благодійна кампанія зібрала понад сім тисяч фунтів для організацій Women in Sport та Team Forces. Вона не приховує, що досі оговтується від пережитого, але не планує зупинятися. У найближчих планах — завершення навчання та служба у британській армії. А далі, можливо, нові виклики — полярні експедиції або ще один океан.
Після океану
Подорож Зари Лаклан — це не лише рекорди. Насамперед це історія про те, що сила характеру та впертість можуть змінити життя і надихнути інших. Зара не була професійною спортсменкою, але довела, що великі цілі досяжні, якщо не боятися їх ставити.
Для молодих жінок у всьому світі її історія стала символом того, що межі існують лише у голові. І коли вона пройшла через безмежний океан, її приклад став простим, але важливим запитанням: що нас зупиняє від того, щоб почати власний шлях?