Пила Х: чи найуспішніша це стрічка франшизи?

Нещодавно на екрани українських кінотеатрів вийшла 10 частина франшизи «Пила». Цей кіновсесвіт вже давно завоював місце у серцях любителів трилерів завдяки унікальному поєднанню психологічного горору та інтриги, що до останнього лишається за межею розуміння. Не дивлячись на те, що раніше уся серія фільмів відрізнялася заплутаністю і подекуди тяжкістю в розумінні, «Пила X» дійсно вражає простотою та логічністю.

Глядачеві пропонується поглиблений погляд на безжальні ігри Джона Крамера та його напарниці Аманди, у яких жертви мають здійснити важкий вибір між життям із болем, або смертю. Проте дуже швидко антагоніст та протагоніст міняються місцями й фільм набирає нових сенсів. 

Основна ідея фільму зосереджена навколо “чарівної фірми”, що винайшла інноваційний підхід до лікування смертельних хвороб. Продавці надії, що поблажливо надають шанс лише тим, хто справді має гроші, а значить і бажання жити. У Джона Крамера ще є плани на життя то він вирішує скористатися запропонованою допомогою і на диво — йому відповідають. Крамер вирушає у подорож і сповнений надії та радості погоджується на оперативне втручання та наступне лікування. Але без “але” не буває ніякої сюжетної лінії. Тож незабаром глядач разом з Крамером розуміє, що його просто надурили. 

І тут ми підходимо до того, що робить стрічку «Пила X» дійсно особливою, а саме — зосередженість на глибокому розкритті мотивів головного героя. Замість звичних ігор зі смертю, Джон Крамер розгортає перед глядачем свій світогляд, пояснюючи, чому він робить те, що робить. Фільм поглиблено вивчає моральні дилеми й психологію людей, які потрапляють в його пастки.

В результаті ми отримуємо кіно, яке не просто шокує жахливими сценами, але і дарує роздуми про значення життя та цінності вибору, цінність надії та цінність довіри. 

Тож резюмуючи, можна зазначити, що у Х частині Крамер повертається до своїх коренів, до початкової місії — не просто покарати людей за їхні гріхи, а й навчити їх цінувати життя. Демонструючи останнім з якою легкістю можна його втратити, водночас вимагаючи рефлексії над власними діями.