Оксана ХромоваУ сьомому випуску “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” від Фундації 03:00 ведуча Ксенія Швець спілкується з літературознавицею Богданою Романцовою. Разом вони досліджують, як зображують незрячих у літературі та культурі загалом, які сформувалися архетипи та як ці образи впливають на наше сприйняття реального життя незрячих.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.
Чому у книгах та фільмах незрячих часто зображують пророками або людьми з надздібностями?
У сьомому епізоді “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” літературознавиця Богдана Романцова пояснює, звідки походить образ пророка і що він означає.
За її словами, така репрезентація часто пов’язана з ідеєю компенсації: якщо людина втрачає зір, їй дають особливий дар. Так сталося, наприклад, із пророком Тересієм, який після осліплення отримав здатність передбачати майбутнє. У “Одіссеї” незрячий поет Демодок стає талановитим співцем, а його мистецтво пояснюють божественним даром від муз. Це спосіб вирівняти рівень можливостей і компенсувати втрату, тобто свого роду принцип справедливості у літературних образах.
Незрячі герої часто можуть робити те, що недоступно більшості, а фізичні характеристики, наприклад, як кульгавість, стають символом певного статусу. Такі персонажі часто виділяються та отримують унікальну роль у сюжеті.
Богдана Романцова додає, що подібний статус мали й історичні постаті, як-от Кобзарі чи Гомер. Загалом, пояснює експертка, коли ми стикаємося з тим, що не розуміємо, виникає тенденція наділяти людей надзвичайними здібностями або містичним статусом, а звідси й стереотип пророка серед незрячих героїв.
*Тересій — це незрячий пророк із давньогрецької міфології, відомий здатністю передбачати майбутнє. Його часто згадують як приклад компенсації втрати зору даром передбачення.
Осліплення як покарання та символ внутрішнього зору
У літературі та міфах осліплення часто стає покаранням або ціною за порушення правил. Богдана Романцова пояснює, що цей мотив повторюється від античності до сучасності.
Наприклад, Тересія позбавили зору за те, що він побачив щось секретне або розкрив таємниці богів. Гомер нібито втратив зір, дивлячись на щит Ахілла, бо нібито його краса виявилася нестерпною. Так зір стає платою або компенсацією за якийсь переступ.
Подібні історії є і в аристократичних прикладах, коли герої втрачали зір від ворогів. Часто в таких образах фізична втрата зору корелює з набуттям внутрішнього зору та мудрості.
Приклад із сучасної культури — Бран із “Гри престолів”. Він втрачає зір, але отримує внутрішнє бачення, яке дозволяє йому бачити більше, ніж інші. Як каже літературознавиця, це можна назвати метафорою прозріння, коли людина розкриває свій внутрішній зір.
Навіть у біблійних текстах незрячі персонажі, можливо, не отримували фізичного зору назад, але вони “бачили світло” у переносному сенсі. Це внутрішнє прозріння допомагає зрозуміти істину без фізичних чудес і стає повторюваним мотивом від античності до сьогодення.
Чи існує незрячий герой, у якого все добре?
У літературі та популярній культурі часто зображують незрячих, як персонажів із труднощами або покаранням. Але є приклади героїв, у яких усе складається добре.
Наприклад, у Шекспіра в “Королі Лірі” головний герой втрачає зір, але отримує внутрішнє прозріння. Він розуміє правду, і хоча життя Ліра завершується трагедією, він знаходить сенс і ясність. Граф Глостер, який спершу не бачить, хто його справжній син, після втрати зору знаходить Едгара і примиритися з ним.
У сучасній культурі прикладом є Бран із “Гри престолів”, якого ми згадували, адже порушення зору не заважають йому зрозуміти світ і стати впливовим.
Серед супергероїв теж є щасливі незрячі герої. Шибайголова (Дарт Девіл) втрачає зір, але користується загостреними відчуттями. Він перемагає ворогів, має кохану і живе повним життям. Такі персонажі показують, що втрата зору не обов’язково обмежує можливості або щастя.
Богдана Романцова наголошує, що художні образи часто стають метафорою: незрячий герой може мати особливий дар чи мудрість. Але в реальному житті незрячі люди — це звичайні люди. Вони будують кар’єру, мають стосунки і живуть повноцінним життям.
Чому персонажі з інвалідністю довго були відсутні в книжках?
У літературі та мистецтві довго бракувало героїв із інвалідністю, — каже літературознавиця.
Часто автори не знали, як їх показувати і яку функцію вони можуть виконувати у сюжеті.
Раніше люди з інвалідністю або не зображувалися, або ставали об’єктом жалю. Іноді їх показували як “особливих” героїв із надздібностями чи символічним статусом.
Їх ховали від очей суспільства, бо показувати людей з інвалідністю вважалося непрестижним. Військові, які втрачали кінцівки або зір, залишалися непомітними, їх буквально вивозили з великих міст.
Це було нелюдяно і принижувало гідність людей. Вони не мали права на видимість і повноцінне життя у соціумі.
Зараз ситуація змінюється. Людей із інвалідністю показують у медіа, на телешоу і в публічному просторі. Це допомагає формувати здорове сприйняття і нормалізує присутність людей із інвалідністю у житті.
Чим більше таких героїв у культурі та літературі, тим більше вони будуть представлені у суспільстві. Література відображає реальність: якщо людей із інвалідністю не було видно раніше, то їх і на сторінках книжок не було.
Зараз ми можемо очікувати хвилю текстів, де герої з інвалідністю будуть у центрі історій.
Про подкаст
“Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності” — це унікальний проєкт, формат якого в Україні ще не реалізовувався.
Ведуча подкасту — Ксенія Швець, незряча гідеса музею у темряві “03:00”, стендап-комікеса та режисерка.
Гості подкасту — це експерти з різних професій і сфер, які на час розмови одягають маски на очі, щоб позбутися візуальних відволікань і зануритися у справжню, глибоку бесіду.
Перший сезон подкасту “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності” присвячено темі безбар’єрності та досвіду життя з порушенням зору в Україні. Випуски охоплюють питання культури, освіти, міського простору, реабілітації, цифрової доступності, працевлаштування, батьківства та адаптації до змін.
Фундація 03:00 — це проєкти, які змінюють уявлення про зір, доступність і саму суть безбар’єрності. Ми створюємо можливості для незрячих і слабозорих у культурі, праці, спорті та повсякденному житті.
Найвідоміша ініціатива — Музей у темряві “03:00” у Києві та Львові, де гідами є незрячі, а вся екскурсія відбувається у повній темряві.
Ініціативу “Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар’єрності” підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми “Стійкість суспільства через культуру”.